Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

застав братів уже в палаці. їхні полотна, безперечно, були тонкої роботи, але… у вушко голки ніяк не проходили. Придворні розступилися, пропускаючи вперед молодшого принца: у руці він тримав горіх. Король дістав з нього предивне полотно, на якому були вишиті всі, які тільки є на світі, квіти, звірі, птахи і риби. Воно легко просмикнулося крізь вушко голки.

– А тепер, – не квапився поступатися короною батько, – чекаю вас з найгарнішими нареченими на світі, адже спадкоємець престолу має зійти на трон одруженим. У вас є один рік.

Принци знову розділилися, молодший – поспішив до котячого палацу.

– Я все знаю, – зустріла його Біла Кішка, – звірся на мене.

Третій рік закінчився ще швидше, ніж перші два – за полюванням, шахами, чарівними казками. Час було принцові їхати до короля.

– Тепер ти сам коваль свого щастя. Насправді я зачарована принцеса, і лише тобі до снаги звільнити мене від чар, – відкрилася йому Біла Кішка.

– Що я повинен зробити? – запитав принц.

– Убити мене, – відповіла Біла Кішка.

– Як ти можеш говорити таке? Навіщо мені корона і трон без тебе? Я тебе й пальцем не чіпатиму!

– Лише вбивши, ти звільниш мене! – наполягала Біла Кішка.

Тремтячою рукою він виконав її наказ, і – о диво! – Біла Кішка обернулася на таку красуню, одного погляду якої досить, щоб закрутити голову і принцові, і жебракові. Слуги-кішки стали людьми. А принцеса розповіла принцові свою сумну історію.

– Я не народилася кішкою. Мій батько правив шістьма королівствами, а мати страшенно любила подорожі. Якось їй розповіли легенду про дивовижний фрукт із старовинного покинутого замку, і вона, кинувши все, поспішила туди. Але ворота замку були замкнуті зсередини, а високі стіни свідчили про його неприступність. Зрозумівши, що їй не поласувати дивовижним плодом, мати почала марніти на очах. Одного разу хвора королева побачила біля своєї постелі стареньку жінку.

– Королево, – заговорила непрохана гостя. – Ти так жадаєш дивовижного плоду, що ось-ось умреш. Я принесу його, але за це отримаю дочку, яку ти незабаром народиш на світ. Від мене дівчинка отримає благородне серце, а від двох інших фей, моїх сестер, розумну голівку і ангельський вид, але ти не побачиш її доти, поки вона не вийде заміж.

– Я згодна, – нарешті сказала мати.

Старенька одягнула її і провела в сад, де гнулося від важких плодів дивовижне дерево.

Мати скуштувала плодів, набрала повну корзину і понесла з собою.

А потім народилася я. Мати вжахнулася від своєї обіцянки. Вона не наважувалася відкритися батькові і остаточно засумувала. Але король не відступав і нарешті про все дізнався. Розлючений, він наказав кинути королеву в темницю, а до мене приставив охорону. За це феї прокляли короля і наслали на його землі моровицю. Діти, старі, жінки гинули сотнями. Король покликав на допомогу придворного мага.

– Не в моїй владі щось зробити, – признався маг. – Слова треба дотримувати.

Змирившись, батько наказав звільнити ув'язнену. Мати віддала мене феям у золотій колисці. Тріумфуючи, вони віднесли мене у фортецю, споруджену, щоб стати моїм будинком, моєю золотою кліткою. Там було безліч гарненьких кімнат без жодних дверей, зате з високими вікнами. У моєму розпорядження був цілий почет з королівських слуг.

Минули роки, і феї стали думати про моє заміжжя. Моїм женихом мав бути король Міггоне. Але напередодні весілля у мене гостював говорючий папуга, якому стало шкода мене:

– Бідолашна принцесо, плач про свою долю!

– Чому? – не зрозуміла я.

– Тому що твій майбутній чоловік, король Міггоне, – тиран серед карликів. Ми з ним з однієї гілки.

Його одкровення перервала одна з фей:

– Одягнися як слід і поквапся вниз. Прийшов король Міггоне, ти повинна йому сподобатись.

– Але я не хочу бачити його, не те щоб виходити за карлика заміж, – розплакалась я.

– Дурненька, не тобі вирішувати, за кого виходити заміж!

Ковтаючи сльози, я зійшла вниз і зустрілася з ним поглядом. Зростом він був папузі по крило, лапи – пазуристі, як у орла, горб і потворне обличчя виказували в ньому злого карлика. Його ніс був такий довгий, що на його крилах гніздилися птахи. Злякавшись, я кинулася до своєї кімнати. Жорстокі феї наклали чари на мене і моїх слуг, обернувши нас у кішок. Ці чари повинні були розвіятися, коли в моєму палаці з'явиться юний принц, який покохає мене над усе на світі.

– Я кохаю тебе над усе на світі! – вигукнув принц. – Будь мені за дружину!

Разом вони поїхали до короля, але принцеса сховалася всередині рубінового яєчка. Старші брати принца були вже тут як тут, кожен – з красунею нареченою. Коли молодший розкрив рубінове яєчко, з нього випурхнула принцеса, – на тлі її краси тьмяніли небесні світила. На ній була казкова біло-рожева сукня, а її гордо підняту голову вінчали найрідкісніші квіти.

– Вона! – вигукнув король. – Лише вона повинна правити моїм королівством!

– Ваша величносте, – сказала принцеса, – я втішена тим, як мене гарно прийняли, але навіщо ваше королівство мені, у кого їх аж шість? Дозвольте мені піднести два з них вашим старшим синам в обмін на право одружитися з молодшим.

Такий фінал був щасливим для всіх. Того ж дня три пари присягалися бути разом у горі і в радості, але горя на їхню долю не випало.

Франсуа Петі де ля Круа

Історія Маліка і принцеси Сирін

Після батькової смерті я, єдиний спадкоємець багатого торговця, розтринькав майже все, що він мені заповідав. Решта грошей пішла на дружні гулянки. На одній з таких гулянок моїм товаришем по трапезі виявився якийсь чужоземець. Почувши, що лише страх перед нападом розбійників та іншими небезпеками, що підстерігають у далеких подорожах на кожному кроці, тримають мене в Сураті, незнайомець пообіцяв поділитися зі мною засобом, завдяки якому можна залишати позаду країну за країною без найменшого ризику.

Це була скриня, для виготовлення якої негайно послали за столяром і лісом. Майстрові наказали збити скриню розміром шість на чотири фути, а чужоземець тим часом узявся робити механізм, з яким провозився три доби. Зверху на неї накинули перський килим і разом з ним покинули місто. Я став єдиним свідком того, як скриня з чужоземцем усередині піднялася в повітря і блискавично зникла за обрієм, щоб через деякий час опуститися поряд зі мною.

– Я дарую цю скриню вам. З нею далекі краї стануть ближчими, – ощасливив мене чужоземець і відразу навчив керувати цим засобом пересування, отримавши як подяку гаманець із цехінами.

А що грошей у мене більше не було – лише борги, то при першій же