Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

— Діду, ти будеш у мене, доки жиєш. Я тебе не відпущу від себе.

А дід-гуцул каже панові:

– Іди вже до того дому жити. Там уже більше чортів не буде.

А дід-гуцул не хоче в пана бути, бо він має свій столик, де хоче, там їсть. І ходить собі дідо по світі далі, а тут приходить смерть з косою.

— Досить тобі, діду, по світі ходити. Ти насміювався з людей, ти насміювався з чортів. Досить тобі того, треба вмирати.

А дід каже:

— Фіть до торби!

І зайшла смерть з косою в торбу. Дідо зашпилив торбу і ходить собі і носить торбу. Носить один рік, носить другий, третій. А на світі ніхто не вмирає, бо смерть у торбі. Ані худобина не гине, ані мухи не гинуть — нічого на світі не гине, бо нема смерти ні на кого. У торбі смерть. Люде Бога не бояться, бо ніхто не вмирає, нема смерти, люди бавляться, п’ють, ріжуться, а вмирати ніхто не вмирає, бо нема смерти. І людей намножилося доста в світі, і мух — всього.

І Бог не міг витримати, що так люди согрішили. І післав Бог до діда ангела, аби дідо пустив смерть, дідо випустив смерть з торби, і смерть його першого скосила, і дід умер.

По смерти іде дідо до царства. Каже ангел:

— Як ти підеш до царства? Ти не просив собі Царства Небесного, а просив торби.

Та й не приймають діда до царства, їде дідо до пекла. Приходить дід-гуцул під пекельську браму, а чорти як побачили його під брамою, то позамикали пекло і не пускають діда. Вернувся дідо знов до царства, проситься у святого Петра. І каже святий Петро:

— Заходи, діду, до царства.

А я пішов до Родовець, і купив горнець, і цій байці конець.

Про милосердя і заздрість

Була собі вдовиця і дуже бідно жила. І мала вона одну дочку. Дивиться вона, іде до них бідний чоловік. Прийшов до хати і просить жінку, щоби дала йому якусь милостинь, бо він бідний. І жінка дала йому останній кусник хліба. Дідо подякував і сказав:

— Дай Бог, щоби оте, що зачнете робити, ледве до вечора скінчили.

І дідо пішов. А мати каже до дочки:

— Знеси полотно та наміряєм трохи, щоби продати та купити їсти.

Дочка внесла полотно, та як зачали міряти, то міряли цілий день і так багато наміряли, що й подіти нема куди. Стільки його, що ніколи в них стільки не було. І хліба купили за то полотно, і вбралися. Так їм той дідо поблагословив.

А багата сусідка позавиділа бідній, що в неї вже дещо появилося в хаті. І спитала в сусідки:

— Звідки ви то все маєте?

Жінка розказала, як вона дала дідові останній кусник хліба і як дідо її поблагословив, сказав, щоб цілий день вона робила те, що зачне робити.

— А я якраз взялася полотно міряти і так за цілий день наміряла його цілу хату.

Багата сусідка побачила, як той дідо вдруге йшов, і каже:

— Ходіть, діду, до мої хати.

Дідо йде, а вона скоренько вкроїла кавалок хліба і дала в руку дитині. Дідо ввійшов, а вона відібрала в дитини той хліб і сказала:

— То я вже останній кавалок хліба вам даю.

І дідо подякував. І сказав:

— Якщо ти почнеш щось робити рано, щоби ледве до вечора скінчила.

Знесла вона до хати полотно, щоби міряти. Але дуже захотілося їсти. Мати каже:

— Біжи, дочко, винеси води. Нап’ємося та й будемо міряти.

І сталося так, що вони то полотно не міряли, а цілий день носили воду й пили. Так їм той дідо поблагословив. Так наділив їх за їх заздрість. А то був святий Миколай.

Як святий Миколай звірів поживою наділяв

Один чоловік, що звався Проць, їхав лісом і захопила його ніч. Мусив ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді… таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його.

«Що за дивовижа!» — думає собі чоловік.

А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить на престолі поміж тією звіриною святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха.

І каже святий до медведя:

— Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола. Ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти. Ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу.

І так далі, кожному звірові назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже:

— А ти маєш нині досвіта з’їсти Процевого лисого коня, він пасеться на сіножаті під лісом.

А той Проць, як зачув наказ святого Миколая вовкові, то задумав обдурити вовка, а тим самим і святого Миколая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до святого Миколая і здають перед ним справу, що хто весь день робив. А Проць уже сидів на дереві і підслуховував. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк:

— Я не з’їв лисого коня, — каже вовк, — бо там його не було.

— То з’їж самого Проця, — каже святий Миколай, — бо він тебе обдурив!

Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева. Та й бачить, що рятунку не буде, і став проситися:

— Святий Миколаю, пробач, що я втрутився у твою волю. Накажи вовкові, нехай цеї ночі прийде по мого коня, а наді мною змилуйся.

— Добре, — погодився святий Миколай, — але запам’ятай: кожна звірина має призначену свою поживу. І від долі своєї ніхто не втече, ні людина, ні звір.

З тими словами відпустив він Проця додому, і жоден звір не рушився до нього.

Словник

Ади — дивись.

багнути — бажати.

басамани — струпи.

братанич — син брата.

виладувати — вивантажити.

віно — плата за наречену в деяких давньоруських племенах.

впудитися — злякатися.

враз — разом.

гайовий — лісник.

гейби, гей — ніби.

гербата — чай.

глядати — шукати.

гойкати — кликати.

ґазда, ґаздик — господар.

ґаздиня — господиня.

ґандж — вада, недолік.

ґвер — карабін.

дик — дикий кабан.

димник — отвір у стелі для виходу диму в давніх курних хатах.

дзиґарок — годинник.

долі — додолу, вниз.

доліниць — вниз лицем.

єгомосць — священик.

жеби —