Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Скидалося на те, що Борис так і не ворухнувся одтоді, як звідси пішов Матьє. Він так і сидів, згорбившись, роззявивши рота і стиснувши ніздрі. Івіш щось жваво казала йому на вухо, та враз і замовкла, як тільки уздріла Матьє. Матьє підійшов і кинув листи на стіл.
— Ось вони, — обізвався він.
Борис ухопив листи і хутко сховав їх до кишені. Матьє неприязно глянув на нього.
— Не дуже важко було? — поспитався Борис.
— Геть не важко, тільки ось що: Лола не вмерла.
Борис ошелешено підняв на нього погляд.
— Лола не померла, — дурнувато повторив він.
Він ще дужче осів і здавався пригніченим. «Хай йому дідько, — подумав Матьє, — він уже почав до цього звикати».
Івіш дивилася на Матьє, й очі її горіли.
— Так я і знала! — вигукнула вона. — Що з нею було?
— Просто зомліла, — напружено відказав Матьє.
Вони позамовкали. Борис із Івіш помалу перетравлювали новину. «От же фарс», подумав Матьє. Нарешті Борис підняв голову. Очі його були, неначе шкло.
— Це… це вона віддала вам листи? — поспитався він.
— Ні. Вона була ще непритомна, коли я їх узяв.
Борис ковтнув коньяку і поставив чарку на стіл.
— Оно воно як! — ніби сам до себе промовив він.
— Вона сказала, що з нею часом трапляється таке, коли вона приймає наркотики. Сказала, що ви це знаєте.
Борис не відповів. Івіш начебто зібралася на силі.
— Що ж вона сказала вам? — зацікавлено поспиталася вона. — Либонь, перелякалася, уздрівши вас біля ліжка?
— Не дуже. Я сказав, що Борис наполохався і звернувся до мене за поміччю. Звичайно ж, я прийшов глянути, що там сталося. Затямте це, — сказав Матьє Борисові. — Постарайтесь не переплутати. А потім спробуйте непомітно покласти листи назад.
Борис провів рукою по чолу.
— Це дужче від мене, — сказав він. — Я бачив її мертвою.
Матьє відчув, що йому вже вривається терпець.
— Вона просила, щоб ви зараз же прийшли до неї.
— Я… я думав, що вона вмерла, — неначе вибачаючись, повторив Борис.
— Так от, не вмерла вона! — роздратовано вигукнув Матьє. — Беріть таксі й гайда до неї.
Борис і не ворухнувся.
— Чуєте ви чи ні? — поспитав Матьє. — Це ж нещасна жінка.
Він простяг руку, намагаючись ухопити Бориса за плече, та той відчайдушно шарпонувся і вирвався.
— Ні! — закричав він так голосно, що жінка на терасі обернулася.
І вже тихіше, та з якоюсь млявою затятістю й непохитністю докинув:
— Я не піду.
— Таж із учорашньою сваркою вже покінчили, — здивовано сказав Матьє. — Вона обіцяла, що не нагадуватиме вам про неї.
— Вчорашня сварка… сказали таке! — стенув плечима Борис.
— А що ж саме?
Борис люто глипнув на нього.
— Вона жахає мене.
— Тому що ви подумали, ніби вона вмерла? Послухайте, Борисе, зберіться на силі, вся історія скидається на комедію. Ви помилилися та й годі, ось так: тепер з цим треба покінчити.
— А я вважаю, що Борис має слушність. — жваво відгукнулася Івіш. Голос її прибрав незрозумілих Матьє інтонацій, і вона додала: — Я… на його місці я вчинила б так само.
— Ви що, не розумієте? Так він її справді зі світу зведе.
Івіш похитала головою, в неї було понуре, роздратоване обличчя. Матьє кинув на неї ненависний погляд. «Вона підбурює його проти Лоли», подумалося йому.
— Якщо він до неї повернеться, то тільки з жалости, — сказала Івіш. — Ви не можете цього вимагати від Бориса: немає нічого огиднішого, ніж це, навіть для неї.
— Нехай він бодай спробує побачити її. А там буде видно.
Івіш нетерпляче скривилася.
— Є речі, яких ви просто не розумієте, — відказала вона.
Матьє нерішуче замовк, і Борис відразу ж скористався цим.
— Я не хочу бачити її, — сказав він. — Для мене вона мертва.
— Та це безглуздя якесь! — вигукнув Матьє.
Борис похмуро зиркнув на нього.
— Не хотів казати вам, але якщо я її побачу, то мені доведеться до неї доторкнутися. А цього, — з огидою докинув він, — я нізащо не зможу зробити.
Матьє відчув, що тут нічого не вдієш. Він стомлено глянув на двоє жорстоких юних облич.
— Що ж, — сказав він, — тоді трохи зачекайте… поки зітруться ваші спогади. Пообіцяйте мені, що побачите Лолу завтра або ж післязавтра.
Борисові неначе полегшало.
— Гаразд, — сказав він з удаваною щирістю, — тоді завтра.
Матьє замалим не сказав йому: «Принаймні зателефонуйте їй та скажіть, що ви не прийдете». Але стримався й подумав собі: «Він цього не зробить. Сам зателефоную». Він підвівся.
— Мені треба йти до Даніеля, — сказав він Івіш. — Коли будуть результати? О другій пополудні?
— Так.
— Може, мені зайти та глянути?
— Та ні, дякую. Борис піде.
— Коли я вас побачу?
— Хтозна.
— Відразу ж надішліть мені листа пневматичною поштою, щоб я дізнався про результат.
— Гаразд.
— Не забудьте, — рушаючи, сказав він. — Бувайте!
— Бувайте! — відказали обоє разом.
Матьє спустився в пивницю і зазирнув у телефонний довідник. Бідолашна Лола! Завтра Борис, звичайно ж, піде до «Суматри». «А от ця днина, котру вона проведе в очікуванні!.. Не хотів би я бути в її шкурі».
— Дайте, будь ласка, Трюден 00–35, — попросив він опецькувату телефоністку.
— Обидві кабіни зайняті, — відказала вона. — Вам доведеться зачекати.
Матьє чекав, через двоє відчинених дверей він бачив кахляну підлогу вбиральні. Вчора увечері
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Зрілий вік», після закриття браузера.