Читати книгу - "Долі та фурії"

Нічого кращого в неї не було, а час спливав. Той чоловік чекав біля вокзалу, але не торкався її, коли вона сиділа на шкіряному сидінні міського автомобіля. Він їв льодяники від кашлю, в машині все пропахло тими льодяниками. Очі в неї були сухі, але все перед ними було повите якимось туманом. Клубок у неї в горлі був такий великий, що шия вже не могла його втримати.

Вона помітила, що швейцар волохатий, приземкуватий, очевидно, виходець із Середземномор’я, хоч вона й не дивилася прямо на нього.

— Як тебе звуть? — спитав сріблястий чоловік у ліфті.

— Матильда, — сказала вона. — А вас?

— Аріель, — відповів він.

Вона глянула на себе у дзеркальні латунні двері — якась мазанина з червоного, білого й золотого — і дуже тихо сказала:

— Я незаймана.

Він витяг хусточку з нагрудної кишені й витер лоба.

— Нічого іншого я від тебе й не чекав, — сказав він, вишукано вклонився, наче жартома, і притримав двері, коли вона заходила.

Він простягнув їй склянку холодної газованої води. Квартира була величезна або принаймні здавалася такою. Дві стіни були повністю скляні, решта — білі, з величезними картинами, які мерехтіли різними кольорами. Він зняв піджак, почепив його, сів і сказав:

— Почувайся, як удома.

Вона кивнула, підійшла до вікна, замилувалася виглядом на місто.

Через якийсь час він мовив:

— Коли я казав «почувайся, як удома», то насправді мав на увазі, щоб ти роздяглася.

Вона відвернулася від нього, скинула туфлі, розстебнула блискавку на сукні, і та сковзнула додолу. Спідня білизна в неї була з чорної бавовни, якогось дитячого покрою, що оце допіру насмішила людей з агенції. Вона не носила бюстгальтера, та він їй був і не потрібен. Вона обернулася, тримаючи руки за спиною, і серйозно дивилася на нього.

— Усе, — сказав він, і вона повільно зняла спідню білизну. Вона чекала, поки він роздивлявся її.

— Повернися, будь ласка, — попросив він, і вона повернулася. Будинки за вікном були приховані сутінками й туманом, тож коли в домі навпроти засвітилися вікна, здавалося, що у просторі плавали якісь чотирикутники.

Вона вся тремтіла, коли він нарешті підвівся й підійшов до неї. Він торкнувся її між ногами й посміхнувся, побачивши на пальцях вологу.

Його тіло здавалося занадто кістлявим порівняно з таким м’ясистим обличчям і було зовсім без волосся, за винятком коричневих кіл навколо сосків і темнуватої стрілки від пупка до паху. Він ліг на білий диван і змусив її сидіти на ньому верхи, аж поки стегна в неї не запалали й не затрусилися. Тоді він схопив її за сідниці, несподівано різко сіпнув униз і посміхнувся, побачивши гримасу болю на її обличчі.

— Краще зразу пірнути, ніж поступово занурюватися, моя люба, — сказав він. — Урок перший. — Вона не розуміла, що їй заважає встати, одягтись і втекти.

Біль асоціювався з ненавистю. Вона терпіла тиск, рахуючи, втупившись у золотий квадрат вікна в темряві. Він узяв її обличчя й повернув до себе.

— Ні, — сказав він. — Дивись на мене. — Вона дивилася. В кутку кімнати якийсь прилад, можливо, електронний годинник, світився неприродним світлом і підсвічував збоку його голову зеленими спалахами. Здавалося, він чекає, що вона почне здригатися, але вона не здригалася. Вона вся закам’яніла, а потім тиск почав наростати й вибухнув, далі полегшення, вивільнення, й ось вона стоїть, відчуваючи вузли в ногах і опік всередині.

Він порізав банан кружальцями, поклав на неї і повільно злизував з її тіла. Це й була його вечеря.

— Це й так багато, — сказав він. — А то я розтовстію. — Для неї він замовив у їдальні через дорогу підсмажений сандвіч із сиром і картоплю фрі та мало не в рот їй заглядав, спостерігаючи, як вона їсть кожен шматочок.

— Більше кетчупу, — сказав він. — Злизуй сир із пальця.

Уранці він дуже ретельно помив її, проінструктував, як себе поголити, і спостерігав із гарячої ванни, як вона поставила ногу на тиковий стілець і робила те, що він сказав.

А потім він поклав її на спину у величезне біле ліжко і задер їй коліна. На вбудованому в стіну телевізорі увімкнув фільм, де дві жінки, руда й чорнява, лизали одна одну.

— Нікому спершу не подобається те, що я зараз зроблю, — сказав він. — Ти мусиш фантазувати, щоб це спрацювало. Продовжуй. Іще кілька разів, і ти зрозумієш.

Це було жахливо — його бридке обличчя там. Жар його рота, тертя щетини. Те, як він дивився на її сором. Так близько до неї ще ніхто не підходив. Її навіть у губи ще ніхто не цілував. Вона поклала подушку собі на обличчя і так дихала, уявляючи молодого чоловіка без обличчя, просто м’язисте, сяюче тіло. Вона відчула, як у ній збурюється довга, повільна хвиля, як вона стає величезною, темною, як вона обвалюється на неї, і закричала в подушку.

Він відсторонився від неї, раптово вдарив сніп білого світла.

— Та ти просто дивовижна крихітка, — сказав він, сміючись.

Вона не знала, що ненавидить китайську їжу, поки він не замовив її й не попросив, аби вона з’їла все на килимку, му-шу з тофу, креветками, приготовленими на пару, й броколі, до останньої рисинки. Сам він не їв нічого, тільки дивився.

— Якщо тобі треба додому, я відвезу тебе на вокзал після того, як ти знову помиєшся.

Все ж було в ньому щось добре, хоча обличчя — як у ґаргульї.

Матильда кивнула; вона вже тричі милася в його мармуровому душі, кожного разу після їжі. Вона почала його розуміти.

— Мені просто треба повернутися так, щоб завтра встигнути до школи.

— Ти носиш шкільну форму? — запитав він.

— Так, — збрехала вона.

— О, Боже, — простогнав він. — Одягни її наступного разу.

Вона відклала палички для їжі.

— Отже, ви вирішили.

— Залежить від того, що це за коледж.

Вона назвала.

— Ти розумниця, — відзначив він. — Радий це чути.

— Може, й ні, — сказала вона, показуючи жестом на квартиру круг себе, на своє голе тіло із залишками рису на грудях. Вона посміхнулася, тоді сховала посмішку. Нічого йому знати, що в неї є почуття гумору.

Він підвівся й пішов до дверей.

— Гаразд. Укладаємо угоду, — сказав він. — Приходитимеш до мене з полудня п’ятниці до вечора неділі. Я називатиму тебе хрещеницею, щоб уникнути зайвих запитань. Чотири роки. Починаємо прямо зараз. Щоліта стажуватимешся в мене в галереї. Хочу побачити, чи вдасться мені навчити тебе того, що ти мусиш знати. Працюй моделлю для каталогу, якщо ти вважаєш, що тобі треба буде пояснювати, звідки в тебе гроші. Ми вирішимо питання запобігання вагітності. Поки ми разом, аби уникнути хвороб та інших жахів, будь ласка, не торкайся й навіть не дивися на інших хлопців і дівчат. Якщо я дізнаюся, що ти хоча б поцілувалася з кимось іще, наша угода розривається.

— Навіть думати не буду ні про які непристойності, — пообіцяла вона, думаючи про себе: а дзуськи! — А куди ви йдете?

— Куплю тобі білизну і бюстгальтер. Ганьба ходити в такій білизні. Прийми душ і поспи, а через кілька годин я повернуся.

Він пішов до дверей, потім зупинився. Озирнувся.

— Матильдо, — сказав він м’яко. — Хай там як, а ти маєш розуміти, що це всього лише бізнес. Я не хочу, аби ти думала, що це щось більше.

Вона чи не вперше широко посміхнулася.

— Бізнес, — підтвердила