Читати книгу - "Війна з Росією"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Чернавін проявив себе як наполегливий, працелюбний і добре навчений офіцер, кваліфікований підводник, що довів свою майстерність, за що й був призначений капітаном субмарини «Краснокам’янськ». Після двох років підготовки це судно із добре навченою командою стало серйозною зброєю. І тепер настав його час діяти. Чернавін не раз спостерігав за навчаннями НАТО, в яких брали участь субмарини військово-морських сил Великої Британії, — ці навчання проводили в рамках програми «Трайдент» неподалік від бази ВМФ «Клайд». Таку можливість він отримав після того, як цю зону залишив британський морський патрульний літак. Тоді російські підводні човни почали заходити туди, де раніше їм ніколи не доводилося бувати. Та все ж нічого подібного за розмірами, якщо судити з доповідей оператора гідролокатора за останню годину, Чернавін ще не бачив. Це було гігантське судно, і він мусив хоча б на мить поглянути на нього.
Найбільшими об’єктами, що потрапляли на екран гідролокатора Чернавіна, були круїзні лайнери, які так полюбляють пенсіонери західних держав. Тож перш ніж продовжити спостереження, йому потрібен був візуальний контакт з об’єктом. Чернавін також пам’ятав і головне правило підводника: «Помітити, але при цьому не бути поміченим». Якщо ворог засіче «Краснокам’янськ», то вся його команда піде на корм крабам, адже його буквально розчавить численними вибухами глибоководних бомб, які градом посиплються із фрегатів ескорту цього флагманського судна.
Чернавін всерйоз переймався тим ескортом. Гідролокатор «Краснокам’янська» засвідчив, що судна ескорту зближуються із субмариною, одне з них вдалося ідентифікувати: швидше за все, це судно нового типу 45, що має гідролокаційний буй і протисубмаринний гелікоптер. Чернавін вирішив вжити заходів, зануривши субмарину глибше, і «Краснокам’янськ» почав виписувати зиґзаґи на швидкості 17 вузлів протягом п’ятнадцяти чи двадцяти хвилин, а потім перейшов на дрейф на швидкості близько п’яти вузлів, щоб мінімізувати шум від двигунів субмарини, аби британський гідролокатор не зміг її помітити.
Десь неподалік точно мав бути ескорт. Таке величезне судно, а тим більше флагманський корабель, обов’язково має чимало ескортних суден, особливо якщо це флагман десантної групи. На російському військово-морському флоті залишити такий корабель в морі наодинці, без ескорту, вважається недбалістю і кримінальним правопорушенням. Тож ескорт однозначно десь має бути. Проте його не було видно.
«Не може бути, щоб все було так легко, — подумав Чернавін, — це однозначно якась пастка».
Коли «Краснокам’янськ» останній раз спливав на поверхню, щоб прийняти радіоповідомлення від штабу командування Балтійського військово-морського флоту Росії, він отримав абсолютно чіткий і однозначний наказ. У західній частині Балтійського моря очікується поява британської десантної бойової групи. Завданням Чернавіна було підібратися досить близько, щоб мати можливість відстежувати її пересування. Більше того, був прямий наказ від самого президента: не втратити можливості нанести потужний, дуже серйозний удар по агресорах із НАТО. Чернавін добре зрозумів сказане президентом: за першої ж нагоди нанести удар по флагманському судну ВМФ Великої Британії «Королева Єлизавета». Він отримав шанс, і його обов’язок — цей шанс не втратити.
Тишу в пункті управління порушив один із операторів гідролокатора:
— Відстань до невизначеного об’єкта 10 000 метрів. Об’єкт, найімовірніше, рухається зиґзаґами на великій швидкості.
Тим часом керманич горизонтальної тяги почав диктувати дані про змінення глибини, поки «Краснокам’янськ» під його управлінням піднімався на поверхню з глибини 200 метрів:
— П’ятдесят, сорок, тридцять, двадцять... Наближаємося до глибини досяжності перископа. Перископна глибина... досягнута.
— Ось тут і зупинись, — наказав Чернавін. — Підняти перископ.
Нагнувшись, він взявся за ручки перископа, що вискочили перед ним. Капітан субмарини схопив перископ ще до того, як ручки встигли дійти до рівня його колін, щоб якомога швидше поглянути в окуляр на британське судно, не втрачаючи дарма дорогоцінні секунди.
Чернавін був досвідченим підводником, його очі вже звикли до оптики перископа, тож йому не треба було чекати, поки вони зможуть розрізнити зображення в об’єктиві. Капітан субмарини вмить визначив, що це корабель Її Величності «Королева Єлизавета» — з його величезною палубою, трампліном на носовій частині та двома «островами» по правому борту. Хоча до судна було ще близько п’яти морських миль, навіть із такої чималої відстані воно заворожувало, особливо з огляду на той факт, що його зображення було добряче збільшено сильними лінзами перископа субмарини. Здавалося, що цей корабель повністю заповнив собою видошукач перископа.
— Опустити перископ. Заповнити водою торпедні труби на третину. Приготуватися до вогню, — наказав Чернавін. Перископ зі свистом сховався на своє місце у підлозі в пункті управління.
Чернавін звернувся до свого старшого помічника, який все ще стояв за його спиною.
— Підтверджую візуальний контакт із британським авіаносцем «Королева Єлизавета».
Старший помічник зробив крок уперед.
— Підняти перископ.
Як і капітан, він швидко нагнувся, щоб також не гаяти дарма час. П’яти секунд йому вистачило, щоб роздивитися ціль.
— Опустити перископ.
Чернавін поглянув на старшого помічника.
— Підтверджую, — прозвучало у відповідь.
Ситуація ставала дедалі напруженішою. Чернавін глибоко вдихнув, і на мить по його тілу прокотилась хвиля спокою, здалося, що час навколо нього зупинився. Але це лише на мить, потім відчуття реальності знову повернулось до командира підводного човна. Те, що зараз збирався зробити Чернавін, стане подією такого ж масштабу, як потоплення у жовтні 1939 року корабля Її Величності «Роял Оук» — гордості королівського військово-морського флоту Великої Британії — німецьким підводним човном у Скапа-Флоу[29]. Або як потоплення грізних лінкорів «Ріпалс» і «Принц Уельський» японськими бомбардувальниками у 1941 році — то була подія, що змінила хід Другої світової війни на південному сході Азії. А тепер найбільше із будь-коли побудованих суден для королівських військово-морських сил, «Королева Єлизавета», от-от до них приєднається. І в цьому буде заслуга капітана другого рангу військово-морських сил Росії Олександра Чернавіна.
На секунду командир замислився, адже зараз він перебував за крок до того, щоб відправити кілька сотень британських моряків на вічний спочинок на дні Балтійського моря. Він розумів, що наказ атакувати надійшов прямо від президента. Та оскільки Чернавін колись був студентом-істориком, то добре розумів історичне значення такого наказу, адже усвідомлював, що він спрямований проти країни, яка навіть не перебуває у стані війни з Росією. Потоплення британського мінного тральщика під Ригою — це була зовсім інша справа. Тому кораблю просто не пощастило, і він став жертвою обставин. Однак атака на авіаносець «Королева Єлизавета» — це вже неспровокована, зумисна агресія
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з Росією», після закриття браузера.