Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Слухаюсь, капітане. Три по альфі, три в резерві, і ще дві торпеди. Капітане, шість пташок готові до запуску і чекають на ваш наказ. Паливна команда заправляє торпеди; закінчать приблизно за чотири хвилини.

— Приємно це знати, — трохи в’їдливо промовив Мирський, і лейтенант, який обслуговував артилерійську консоль, помітно здригнувся. — Вільно, — додав капітан.

— Точка наближення за сто двадцять секунд, капітане. Оптимальне вікно для запуску — за вісімдесят.

— Виведіть схему з найближчими виявленими мінами. Вкажіть вектори відносно станції управління альфа, виходячи з припущення, що снаряди, якими вони здійснюють залпи, здатні підтримувати постійне прискорення в кіло-«же». Мене цікавить, чи дістануть вони нас за сорок секунд?

Навігація:

— Перевіряю, капітане. Ні, враження не можливе раніше, ніж ми поцілимо станцію управління, хіба що ціль альфа має якого-небудь демонічного козиря або два у рукаві, що суттєво впливає на доступну їм швидкість. А поцілять нас за п’ятнадцять секунд після цього.

— Прекрасно, — кивнув Мирський. — Комендори, залп через сорок секунд. Стерновий, релятивістика, за п’ять секунд після контакту, тобто п’ять секунд після нашого влучання по цілі, виконуйте мікрострибок.

— Пуск за п’ять секунд, капітане… відлік пішов.

Рейчел дивилася на монітор із клубком червоних булавок, навколо якого розпліталися довгі лінії. Голубий вектор їхньої власної траєкторії лежав у напрямку однієї з червоних точок, а потім несподівано вривався. І тепер, здавалося їй, будь-якої миті могло статися щось вельми неприємне.

Комендори:

— Мінус тридцять секунд. Пташки розігріті. Ввімкнення живлення на напрямні. Час мінус двадцять секунд.

Його перервав перший радар:

— Ззаду по курсу якийсь шум.

— Десять секунд. Живлення на напрямні подано, — додав комендор.

— Вогонь за планом, — відповів Мирський.

— Слухаюсь, капітане. Свіжа навігація. Інерційні платформи захоплено. Пташки заряджено. Зелене світло.

— Легкі частки! — заволав перший радар. — Сильний вибух за шість мільйонів кілометрів, пеленг шістдесят два дріб п’ятдесят дев’ять! Трясця, скидається на те, що попався один із крейсерів. Реєструю потік часток ззаду по курсу! Пеленг сто сімдесят сім дріб п’ять, бокове розсіяння, дистанція не відома…

— П’ять секунд до запуску. Старт. Пташка номер один пішла. Лідаром захоплено. Запалення маршового двигуна підтверджено. Пташку номер два заряджено, зелене світло… пішла. Залп. Запалення маршового двигуна. Пташка номер три пішла…

— Перший радар, у мене захоплення лідаром! РЕП3 ззаду по курсу! Попались комусь на гачок. Можу назвати дистанцію… п’ятдесят дві тисячі… і…

Мирський підійшов ближче:

— Комендори. Залп усіма резервними ракетами строго назад по курсу. Пасивний режим. Підсвітимо їм цілі лазером.

— Слухаюсь, фреґатенкапітане. Пташка номер чотири готова… зелене світло. Пташка номер чотири пішла. Номер п’ять, зелене світло, пішла.

— Другий радар, за нами перехоплювач. Дистанція сорок п’ять тисяч. Швидкість… Матір Божа, не вірю очам своїм!

— Пташка номер шість пішла назад по курсу. Куди її наводити?

— Другий радар, скиньте свої дані комендорам для націлювання пташок з четвертої по шосту. Комендори, вогонь, як тільки проясниться. Нам потрібно хоч трохи часу.

— Так точно!

Сірий на обличчі лейтенант зсутулився над своєю консоллю й одержимо заторохтів по клавішах.

— Відстань до точки залпу по альфі? — спитав Мирський.

— Тридцять секунд, фреґатенкапітане. Хочете розвивати наступ? — Офіцер навігації мав стурбований вигляд. Кожен ват електроенергії, який вони вклали в залп лазерною мережею, означає ватом менше для захисних дій проти перехоплювача.

— Так, лейтенанте. Не впевнений, що вам варто вчити мене командувати. — Офіцер навігації зашарівся і розвернувся до своєї консолі. — Комендори, обстановка?

— Накачав перші пташки так, що вони розвинули максимально можливе прискорення для цього типу боєголовок. Вимкнення маршового двигуна за п’ятнадцять секунд. Одразу після цього я скерую енергію до ведених. Вимкнення номер один за десять секунд.

Рейчел кивнула сама собі. Вона все згадувала лекції з основ релятивістської фізики, стратегії в постейнштейнівскому всесвіті та вислід розширення світлового конуса рівномірною сіткою точок. «Будь-якої миті викопне світло наступної лави перехоплювачів докотиться до нас…»

— Боже мій! — закричав третій радар. — Нас підсвітили з усіх сторін! Ми оточені!

— Візьміть себе в руки! — гаркнув Мирський. — Скільки джерел?

— Вони… вони… — радар торохтів по клавіатурі. На головному екрані з’явилися червоні лінії. — Шістнадцять. З усіх сторін!

— Зрозумів. — Мирський погладив вуса. — Стерновий, готові до мікрострибка?

— Так точно.

— Добре. — Мирський розплився в тонкогубій посмішці. — Комендори, обстановка?

— Двигун пташки номер один загашено. Накачую номер чотири. Загашено двигуни номерів два і три. Усю енергію променя скеровую на другий залп. Залп по цілі за п’ятнадцять секунд. Наближаються сімнадцять хижаків. Ми випустили три перехоплювачі.

— Без наказу не стріляти! — наказав капітан. — Скільки до першого хижака?

— Має бути е-е… Дві секунди після контакту, командире.

— Навігаціє, посуньте стрибок уперед на п’ять секунд. Шампанське пити не будем.

— Так точно.

Перший радар:

— Знову розсіяння! Командире, в мене… ні, нас вони не дістануть.

— Скільки, лейтенанте?

— Нас оточено. «Струноходи» зусібіч на великій відстані. Я рахую…

— Пташка номер один, детонація! Пташка номер два, детонація. Номер три — готово. Командире, три детонації по цілі.

— Стрибок за п’ять, чотири…

— Наближається… вісімнадцять і дев’ять тисяч… ні, дев’ятнадцять тисяч вхідних «струноходів»!

— Відстань до найближчого дванадцять тисяч і швидко скорочується…

— Підтверджене влучання по цілі альфа. В емісійному спектрі кисень і азот.

— Два.

— Дев’ять тисяч.

— Тридцять дві тисячі вхідних «струноходів»! Ні, тридцять дві і…

— Один. Підтверджую стрибок.

Червоні