Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Über! Може, пізніше все-таки? До мене або до тебе?

Über! — сподівався Давид.

— Über! Не вийде. Я зателефоную, добре? Über! — почулися гудки.

Викуривши сигарету, Давид подарував троянду випадковій перехожій і подався до «Цвіркуна». Цього разу там, як у нічному клубі в розпал вечірки, було не проштовхнутися.

— Привіт, друже! — Давид обімлів, повернувшись на знайомий голос.

Перед ним стояв Вінсент.

— Як ти сюди потрапив? — Давид дивився широко розплющеними очима то на Вінсента, то на Джаззі, яка підійшла відразу за робогуманоїдом.

— Мене випустили на свободу, — поважно промовив Вінсент.

— Ми вирішили, що йому час переходити до наступного етапу адаптації, — пояснила співачка. — Вдень, звичайно, не розгуляєшся. Увечері можна.

— Ми пройшлися трохи по парку неподалік, — Вінсент узяв Джаззі за руку.

— Пропоную випити за це! — Давид замовив напої. — Друзі, хочу побажа…

Пролунав вибух.

Давид лежав під столом. Поруч хтось стогнав. Їдкий дим роз’їдав очі. Люди кричали, кидалися навсібіч у повній плутанині. Давид, пригнувшись, шукав вихід. Крізь димну хмару він розгледів зеленого чоловічка в протигазі. Давида різко занудило. Металевий смак атакував рецептори в роті. Він добре знав, що це означає.

До основного виходу підібратися заважали перекинуті меблі упереміш з тілами, шматками зруйнованої барної стійки. Задимлення і пил потроху розсіювалися. Стражі правопорядку в’язали людей. Кілька відчайдушних сердечників марно намагалися чинити опір, опинившись в оточенні. За хвилину вони лежали на підлозі з простріленими грудьми.

Давида скрутило від нудоти. Йому вдалося добігти до туалету. Там в останній кабінці вже був відкритий тунель у стіні. «Комусь вдалося вибратися», — встиг подумати Давид. Він набрав повні легені повітря і вже готовий був пірнути в отвір, коли відчув дотик до потилиці. Він обернувся. Ясмін направила дуло пістолета прямо йому в обличчя.

— Як?.. Що?.. — не вірячи своїм очам, він скам’янів від жаху.

— Über! Не рухайся, я не хочу тобі нашкодити, — твердо скомандувала Ясмін. — Цього разу зброя справжня. Не роби різких рухів. Зрозумів? Über!

— Зрозумів, — Давид підняв руки вгору. — Як ви знайшли нас?

— Über! Це було нескладно. Тоді… До того, як ти отямився, я встановила жучок у тебе в квартирі. А потім приїхали твої друзі й попрацювали над моїми спогадами. Але ти так дивно поводився, та й пістолет був не в тому відсіку в сумочці. Я перевірила, переслухала запис. Кожен день слухала тебе. Я знала, що ти приведеш мене до чогось більшого, ніж склад з літературними текстами на туалетному папері. Über!

— Ти хотіла стати героєм. Тобі вдалося. Вітаю!

— Über! Я лише хотіла захистити Üмперію від Herz-терористів, які тримають у страху мою рідну популяцію. Über!

— І що тепер? — розчаровано запитав Давид.

— Über! Ти будеш співпрацювати зі мною. Тебе не чіпатимуть. Ти просто повинен пообіцяти мені, що розкажеш все, що знаєш. Зрозуміло? Über!

— Я не згоден…

— Über! Це не прохання, Давиде. Якщо хочеш жити…

— Що?! — закричав Давид. — Ти погрожуєш мені? Що ти зробиш? Застрелиш мене? Давай… — він схопив дуло пістолета і приклав собі до чола. — Стріляй!

— Über! Давиде, не роби цього. Не змушуй мене. Просто здайся. Я гарантую тобі свободу. Ти розкажеш усе, що знаєш. Потім пройдеш прискорений курс поглинання новинного контенту і знову станеш нормальною öсобиною. Все владнається. Ми будемо разом…

— Кому потрібна така свобода?

Ясмін натиснула на спусковий гачок. На стіну бризнула кров. Давид схопився за голову. Куля лише ковзнула по кінчику правого вуха. Ясмін з жалем спостерігала за недолугими спробами Давида оговтатися. Приголомшений, він хапав ротом повітря.

— Über! Забирайся. Über!

— Що? — не зрозумів Давид, у вухах дзвеніло.

— Über! Я сказала — забирайся! Швидше, поки сюди ніхто не прийшов. Лізь! Über! — скомандувала вона, показуючи на діру в стіні.

Озираючись назад, Джаззі бігла паралельною вулицею геть від «Цвіркуна». Позаду ревли сирени стражів. Темна фігура слідувала за нею. Джаззі забігла за ріг у тісний закуток. Сховалася за сміттєвими контейнерами. Серце шалено калатало. Незабаром зовсім поруч почулися важкі кроки. Затримавши подих, вона втиснулася в простір між сміттєвим баком і стіною будівлі. В її полі зору з’явилася фігура. Öсобина явно чоловічої статі. Не один. З кимось, перекинутим через плече. Він поклав тіло на тротуар.

— Джаззі, ти тут? — почувся голос Вінсента.

Джаззі мимоволі подалася вперед, видавши себе. Чоловіча öсобина підбігла до неї. Це справді був Вінсент.

— Боже, я думала… Нічого не бачила… Що тебе затримали… Стільки крові, диму, — заплакала співачка.

— Не хвилюйся, я тут. Все буде добре, рідна. Ми доберемося до сховища. Все буде добре, повір! — Вінсент обійняв її.

— Хто там у тебе? — запитала вона.

Вінсент підвів Джаззі до тіла, що лежало нерухомо. Вона позадкувала назад. Її ноги підкосилися.

— Ти з глузду з’їхав? — насилу стримуючи крик, накинулася дівчина на Вінсента. — Вона вб’є нас…

— Джаззі, вона без свідомості, — спокійно промовив робогуманоїд.

— Яка свідомість? Що ти несеш? У машини немає свідомості…

— Невже? — Вінсент змінився в обличчі.

— Вибач, — Джаззі прикусила губу. — Ти знаєш, що я мала на увазі. Ви різні. На відміну від тебе вона — жахлива машина, яка бездушно карає будь-кого, хто став неугодним або завинив перед Üмперією. Äфродіти вбивають öсобин пачками. Вони строго дотримуються законів і прописаних директив.

Вона впорається з нами за секунду, коли прокинеться…

— Це не машина, — впевнено сказав Вінсент, — принаймні не зовсім. Я поки не зрозумів, що вона таке, але можу тебе запевнити, вона — не робот, а істота біологічного походження. Я зможу пояснити точніше після досліджень.

Джаззі опустилася на тротуар.

— Що ти з нею