read-books.club » Бойове фентезі » Регент. Право сильного, Анні Кос 📚 - Українською

Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

195
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Регент. Право сильного" автора Анні Кос. Жанр книги: Бойове фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 70 71 72 ... 166
Перейти на сторінку:

Дивно було ступати в його покої на правах якщо не господині, то вільної жінки. Не як покірна дружина або рабиня, а як та, хто самостійно вибирає власний шлях.

У цій кімнаті вони побачилися вперше, тут попрощалися назавжди. Він вийшов звідси, щоб поплатитися за всі зроблені помилки власним життям, але залишився обірваною ниткою в її душі. Чи кохав ясновельможний спадкоємець роду Фарріт її, дівчинку, названу при народженні Нурою, яка прожила тринадцять років вільною дочкою народу пустелі, овдовіла, але так і не пізнала чоловіка, яка перетворилася на рабиню з волі свого діда, виховану в школі Мушараффа бен Рушді, яка увійшла в імператорський гарем під ім'ям Арселія, стала єдиною, хто виносив і народив спадкоємця?

Зараз це не мало значення: вони дали одне одному щось інше. Розуміння, жалість, підтримку, пристрасть, жагу до життя, надію. Не кохання, але багато з того, без чого існування втрачає сенс. Якби не Арселія, Сабір звалився б у прірву набагато раніше і, можливо, знищив би увесь світ. Якби не Сабір, Арселія так би й існувала в ролі другої або третьої дружини якогось старого кочівника.

Однак імператриця відчула легкий укол провини за те, що так швидко дозволила серцю взяти гору над розумом. Кілька років життя проти неповних трьох місяців? Смішно й наївно. Ульф був для неї чужинцем, невідомим, закритим, загадковим. Вони майже нічого не знали одне про одного, але чомусь обидва потягнулися за примарною надією.

Що змусило їх зробити цей крок, вимовити вголос те, про що й думати було незаконно? Дихання смерті, що раптово нагадало, яким коротким може бути це життя? Чи втома, спроба знайти опору хоч у чомусь людському?

Відчай? Розрахунок? Чи щось більше, незвичне, ніколи раніше не випробуване, а тому незрозуміле?

Проте Арселія могла заприсягтися, що вірить словам Ульфа і вірить у нього самого. Ніколи раніше їй не хотілося забутися настільки сильно, як зараз. Дозволити собі опертися на простягнуту руку, довіритися, зробити крок у невідомість разом. І відчувати себе рівною, а не необхідною й корисною, власністю, річчю.

Чи мала рацію Гайда, і це лише жарти природи та жіночої суті, позбавленої чоловічої ласки? Невже коротка мить насолоди варта того, щоб ризикувати майбутнім? Арселія не знала відповіді на це питання, як не знала про те, чи є взагалі це майбутнє у когось із них.

Уперше імператриця ясно зрозуміла, як складно доводилося іншим дівчатам у гаремі. Їй пощастило, адже в її житті були палкі ночі, сповнені ніжності й пристрасті. Сабір приймав кохання й обожнювання як належне: одні наложниці схилялися перед його титулом, інші захоплювалися зовнішньою красою, треті прагнули до ореолу сили й могутності. Але й сам імператор умів дарувати насолоду, добре знаючи, як пробудити в тілі жінки бажання, як розгарячити її та випалити дотла, випивши одну чашу задоволення на двох.

Арселія не раз ділила ложе з ясновельможним, тоді як іншим дівчатам рідко випадала подібна удача двічі чи тричі. І коли жагучий потяг імператора до неї згас, вона втішала себе тим, що в неї є безцінний дар: син, який став цілим світом і сенсом життя.

Їй заздрили, за її спиною шепотілися, на неї кидали погляди, сповнені роздратованої цікавості — вона намагалася не зважати. Пояснювала чужу злість прагненням зайняти більш високе місце в складній ієрархії гарему, жагою слави, бажанням піднятися над іншими людьми.

І ніколи не допускала думки, що хтось із десятків цих безіменних жінок міг усім серцем прагнути кохання, можливості бути з тим, кого жадав і душею, і тілом. Легко відмовитися від невідомого, дуже просто не засмучуватися через те, чого ніколи не мав. Але скуштувавши насолоду одного разу, гірко потім шкодувати про його втрату. І як же сумно існувати в замкнутому світі власних думок, без інших цілей, надій та права вибору!

А їй пощастило. Знову. Її власні почуття вирвалися з-під контролю, але замість того, щоб наштовхнутися на стіну нерозуміння, поринули в тепле море турботи й ніжності. Це було нестерпно солодко, і водночас майже фізично боляче.

Жителі півночі жили інакше. Для них потяг серця завжди був законом, нікому б і на думку не спало засудити двох людей за бажання, що раптово спалахнуло. Як не бачили лихого й у тому, щоб розлучитися, щойно пристрасть почне згасати. Дітей, народжених поза шлюбом, любили так само, як і законних спадкоємців, а щирі почуття й повага в родині цінувалися більше, ніж цнотливість майбутньої нареченої чи багатство нареченого.

На півдні все було інакше, особливо тут, у Дармсуді, біля підніжжя трону. Складніше, безжалісніше, стрімкіше. Чи розуміє Ульф, як вони обидва ризикують? Напевно, так. Їй дуже хотілося сподіватися, що так. Тому що вона не хотіла відмовлятися від боротьби за щастя. Уперше в житті не погодилася віддавати те, що мало належати тільки їй.

— Пані, хвала всім Стихіям, Ви живі й неушкоджені! — Гайда звалилася перед Арселією на коліна і міцно обняла ноги імператриці. — Пробачте мене! Я дуже винна: ​​не побачила, не почула, не відчула небезпеки! І ледь не втратила Вас та ясновельможного пана! — по її обличчю котилися сльози. — Я б не пережила, якби ви постраждали, клянусь, пішла б за вами!

— Не говори такого, — Арселія допомогла зарюмсаній служниці піднятися з підлоги і міцно обійняла її. — Усе минулося, ми в безпеці.

— Мені немає прощення...

— Ти ні в чому не винна, — твердо промовила імператриця. — І годі про це. Справу ще не закінчено, слабкість зараз подібна до поразки. І мені потрібна твоя допомога.

— Усе що завгодно!

— Перенеси в ці покої мої речі та речі Аділя. Відтепер ясновельможний імператор буде жити тут разом зі мною.

— Але ж це чоловіча половина палацу, — здивувалася Гайда. — Як же так? Не дозволено, не заведено. Що про це скажуть люди?

— Відтепер я сама буду вирішувати, що краще для мене та мого сина, — тон Арселії став холодним та жорстким. — І той, хто наважиться хоч словом заперечити, хай говорить це мені в обличчя.

1 ... 70 71 72 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Регент. Право сильного, Анні Кос», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Регент. Право сильного, Анні Кос"