Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"

Відповідно, спорідненість можна вважати способом, який робить правдоподібним щось на кшталт ефекту зеленої бороди. Теорію статевого відбору Фішера можна трактувати як іще один спосіб, у який «зелена борода» може ставати правдоподібною. Коли самиці якоїсь популяції мають сильні преференції щодо певних характеристик самців, з цього випливає (з огляду на міркування, які ми вже розглядали), що організм кожного самця матиме тенденцію містити копії генів, які змушуватимуть самиць віддавати перевагу саме його характеристикам. Якщо самець успадкував від батька довгий хвіст, існує висока ймовірність того, що він також успадкував від матері гени, що змусили її обрати довгий хвіст його батька. Якщо ж він має короткий хвіст, існує висока ймовірність того, що він містить у собі гени, які змушують самиць віддавати перевагу коротким хвостам. Тож коли якась самиця обирає самця, хоч якими б були її преференції, існує висока ймовірність того, що гени, які спрямовують її вибір, обирають копії самих себе в самців. Вони обирають копії самих себе, використовуючи як мітку довжину хвостів самців, у складнішій версії способу, яким гіпотетичний «ген зеленої бороди» використовує як мітку зелену бороду.

Якби половина самиць у популяції віддавала перевагу довгохвостим самцям, а друга половина — короткохвостим, гени вибору самиць усе одно обирали б копії самих себе, але загалом там не проявлялася б тенденція сприяння одному чи іншому типові хвоста. Там могла би виявитися тенденція до розподілу популяції на дві частини — довгохвостих, які віддають перевагу довгим хвостам, і короткохвостих, які віддають перевагу коротким хвостам. Але будь-яке подібне розходження «думки» самиць є нестабільним станом справ. Щойно серед самиць починає формуватися більшість, хоч якою б незначною вона була, що схиляється в бік одного типу преференцій, а не другого, ця більшість підсилюється і в наступних поколіннях. Це відбувається тому, що самцям, яким віддають перевагу самиці меншості, важче знайти собі партнерш; а тому самиці меншості матимуть синів, яким буде доволі важко відшукати собі пару, і, отже, ці самиці матимуть менше онуків. Щоразу, як незначні меншості мають тенденцію ставати ще більш незначними, а незначні більшості мають тенденцію ставати ще численнішими, ми маємо рецепт позитивного зворотного зв’язку: «Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься й те, що має». Щоразу, як ми маємо нестабільний баланс, довільні, випадкові починання стають самопідкріплюваними. Так само, коли ми спилюємо стовбур дерева, то не можемо знати напевно, впаде він на північ чи південь; але щойно, завмерши на хвилинку в рівновазі, він починає падати в тому чи іншому напрямку, повернути його назад уже ніщо не може.

Зашнуруймо наші альпіністські черевики ретельніше і приготуймося забити в скелю черговий гак. Згадайте, що відбір самицями тягне хвости самців в одному напрямку, тоді як «утилітарний» відбір тягне їх у протилежному («тягне», ясна річ, в еволюційному сенсі), і фактична середня довжина хвостів є компромісом між цими двома «тягловими» силами. Спробуймо тепер усвідомити величину під назвою «невідповідність вибору». Це розбіжність між фактичною середньою довжиною хвоста самців у популяції та «ідеальною» довжиною хвоста, якій середньостатистична самиця в популяції справді віддавала б перевагу. Одиниці, в яких вимірюється невідповідність вибору, є довільними, так само, як довільними є температурні шкали Фаренгейта й Цельсія. Так само, як за шкалою Цельсія здається зручним прив’язати нульову відмітку до точки замерзання води, для нас зручно прив’язати нуль до точки, де «тяглова сила» статевого відбору чітко збалансовує протилежну «тяглову силу» утилітарного відбору. Іншими словами, нуль невідповідності вибору означає, що еволюційна зміна припиняється через два протилежні типи відбору, що врівноважують один одного.

Очевидно, що чим більша невідповідність вибору, тим сильніша еволюційна «тяглова сила» самиць на противагу «тягловій силі» утилітарного природного відбору, що їй протидіє. Нас цікавить якраз не абсолютне значення невідповідності вибору в будь-який конкретний час, а те, як ця невідповідність змінюється в послідовних поколіннях. Унаслідок цієї конкретної невідповідності вибору хвости стають довшими, і водночас (згадайте, що гени вибору довгих хвостів відбираються спільно з генами наявності довгих хвостів) ідеальні хвости, яким віддають перевагу самиці, теж стають довшими. Через покоління такого подвійного відбору більшою стає й середня довжина хвостів, і середня довжина хвостів, яким віддають перевагу самиці, але яка з них більша? Говорячи іншими словами, що відбувається з невідповідністю вибору?

Невідповідність вибору може залишитися тією ж самою (якщо середня довжина хвостів і середня довжина хвостів, яким віддають перевагу, зростають однаковою мірою). Вона може стати меншою (якщо середня довжина хвостів зростає швидше, ніж довжина хвостів, яким віддають перевагу). Або, нарешті, вона може стати більшою (якщо середня довжина хвостів зростає, але середня довжина хвостів, яким віддають перевагу, зростає ще швидше). Можливо, ви вже починаєте розуміти, що, коли невідповідність вибору зменшується зі збільшенням хвостів, їхній розмір еволюціонуватиме в напрямку стабільної рівноважної довжини. Але якщо невідповідність вибору зростає зі збільшенням хвостів, майбутні покоління теоретично побачать, як хвости «вистрілюватимуть» з дедалі більшою швидкістю. Саме це, без жодних сумнівів, Фішер, мабуть, і розрахував ще до 1930 року, хоча в той час його короткі висловлювання в публікаціях мало хто до кінця розумів.

Спочатку розгляньмо випадок, де невідповідність вибору стає дедалі меншою з плином поколінь. Урешті-решт вона стане настільки малою, що тяглова сила преференцій самиць в одному напрямку чітко врівноважуватиметься тягловою силою утилітарного відбору в протилежному. Еволюційна зміна тоді зупиниться, і система вважатиметься такою, що перебуває в стані рівноваги. Щодо цього Ланде довів цікаву річ: принаймні за деяких умов існує не одна-єдина точка рівноваги, а багато (теоретично нескінченна кількість, організована на графіку в пряму лінію, але то вже зайва для вас математика!). Існує не одна точка рівноваги, а багато: для будь-якої сили утилітарного відбору, що тягне в одному напрямку, сила преференцій самиць еволюціонує таким чином, аби досягти точки, де вона чітко її врівноважить.

Отже, якщо умови є такими, що невідповідність вибору має тенденцію зменшуватися зі зміною поколінь, популяція прийде в стан спокою на «найближчій» точці рівноваги. Там утилітарному відбору, що тягне в одному напрямку, чітко протистоятиме відбір самиць, що тягне в протилежному, і хвости самців залишатимуться незмінними незалежно від того, наскільки вони довгі. Читач, можливо, усвідомлює, що ми маємо тут систему негативного зворотного зв’язку, хоча й доволі химерний її різновид. Упізнати систему негативного зворотного зв’язку завжди можна за тим, що відбувається, якщо «збурити» її, віддаливши від ідеалу, «усталеної точки». Наприклад, якщо взимку збурити кімнатну температуру, відчинивши вікно, термостат відреагує вмиканням обігрівача для компенсації.

Яким же чином можна збурити систему статевого відбору? Не забувайте, що ми говоримо тут про еволюційну часову шкалу, тож провести прості експерименти (на кшталт відчинення вікна) та побачити результати ще за нашого життя було б доволі проблематично. Але в природі, поза всяким сумнівом, ця система збурюється часто, наприклад спонтанними, хаотичними коливаннями числа самців