Читати книгу - "Витязь у тигровій шкурі, Шота Руставелі"

Хай осяє всіх присутніх блиск царівни сонцерівний!»

Він гукнув на Таріела. До Нестан тоді помчали,

І обличчя голіафів, наче сонце, засіяли:

Мали те, чого хотіли, осягли, чого бажали;

Мирно їх мечі мигтіли, скоро й квапно втрьох скакали.

Цар, з коня зійшовши, діві привітання гідно склав;

Блиск царівни світлосяйний царські очі засліпляв.

Діва вийшла з паланкіну,- цар побіля неї став

І красу її сліпучу, як шалений, вихваляв.

Він промовив: «Як прославить сонця сяєво безхмарне?

Хто безумний через тебе,- о, безумство в тих не марне!

Світло місяцеподібне, сонцерівне, добродарне!

Бачу я оці фіалки, цих троянд цвітіння гарне».

Всіх людей вражав навколо блискавичний зір її;

Дивлячись на неї, люди очі мружили свої,-

Наче сонце, блиск сліпучий звеселяв усі краї.

Де вона ішла, за нею глядачів ішли рої.

Кінно рушили до міста, де лунала вже яса.

Сім планет лиш діві рівні; прикрашала небеса

Незбагненна, невимовна діви юної краса.

Ось під'їхали до дому,- це не дім, а чудеса.

Тінатін зійшла з престолу і до них звернула зір -

Діві личила корона, пишність скіпетра й порфір;

Осяйне її обличчя слало промені на шир.

В тронний зал свою дружину ввів індійський богатир.

Таріел удвох з жоною поклонилися царівні.

Почали, поцілувавшись, вести речі краснослівні,-

Всі палати ясним світлом осявали сонцерівні,

Що агати в них - це вії, а ланити - лали дивні.

їх на трон зійти просила Тінатін в царській короні.

Таріел сказав: «Я знаюсь на державному законі:

Більш, ніж будь-коли, сьогодні личить стать тобі на троні,-

Лев із левів хай затисне руку сонця сонць в долоні».

Таріел з Ростаном діву повели на трон країн,

Посадили й Автанділа, хоч не згоджувався він.

Рівних їм іще не бачив люд, що біг з усіх сторін.

З їх коханням не зрівнялись навіть Віса та Рамін!

Засоромилась красуня, як побачила, що сів

Автанділ на троні з нею,- зблідла, стан затріпотів.

Цар сказав: «Навіщо сором? Не забудь про мудрість слів,

Що палке кохання врешті зазнає щасливих днів.

Ну, тепер хай бог вам, діти, щасних дасть тисячоліть,

Слави й успіху, щоб горя ви не знали і на мить,

Витривалістю хай небо ваші душі уміцнить

І хай ваші руки мають у землі мій прах зарить».

Впасти перед Автанділом наказав вояцтву цар:

«З волі бога, він віднині - ваш державець і владар;

Він посів мій трон, бо старість я несу, немов тягар.

Як мені, йому служіте без відмовлювань і чвар».

Уклонилося вояцтво, щиру виявило шану.

Всі сказали: «На землі ми за підпору станем пану,

Що звеличував покірних, нищив зраду та оману,

Серцю міцність дав, розвіяв ворогів юрбу погану».

Таріел також прославив друга красною хвалою,

Мовив діві: «Пал наш гасне, бо віднині він - з тобою,

Чоловік твій - брат для мене, будь же ти мені сестрою.

Тих я знищу, що зашкодять вам підступністю лихою».

Того дня сидів на троні Автанділ - владика й цар,

Таріел же поруч нього розливав свій ніжний чар,

Тінатін - ця радість зору - сіла поруч Нестан-Джар,-

Видавалось, мов два сонця поєднали тут свій жар!

Щоб вояцтво годувати, хліб принесли до світлиць,

Вбили більш, ніж моху в полі, баранів, корів, телиць,

І дари для всіх присутніх слуги внесли із скарбниць.

Наче сонце, висявало гарне світло їхніх лиць.

Кожен келих - з гіацинту, замість чаші - ізумруди,

Пишний чужоземний посуд різнобарвної полуди.

Як прославити цю учту, де зазнали щастя люди!

Ти, глядачу, зрік би серцю: «Звідси вже не йди нікуди».

У палац ввійшли музики, і розлігся звук цимбал;

Всюди золото лежало, бадахшанський пишний лал;

З ста джерел вино струміло, наче сповнений канал,-

І від смерку до світанку не вгавав бенкетний шал.

Діставали подарунки і кульгаві, і каліки;

Скрізь котилися перлини, і вина лилися ріки,

І три дні всім роздавали купи золота великі.

Був дружком у Автанділа цар індійський, брат навіки.

Так щодня владар арабський впоряджав бенкети знову,-

Якось раз із Таріелом любо він почав розмову:

«Ти - царів державець, маєш сам царицю пречудову,-

Всім вдягти б, немов сережку, з узуття твого підкову.

Нам не личить бути поруч, бо ви є - високі гості».

Пишний трон для них поставив Ростеван у високості,

Автанділ з жоною вкупі сів на нижчому помості.

Цар приніс для Таріела перли, шати, квітів брості.

Частував їх цар арабів, керував юрбою слуг,

Сам до всіх гостей підходив, обійшов столи навкруг,

Всі з його щедрот втішались, всі його вславляли дух.