Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

— Невже весь конус знаходиться під водою? — прошепотів Дік Сенд.

Щоб з’ясувати це, потрібно було просвердлити третю шпарину — у самісінькій верхівці конуса. Задуха, смерть — от що загрожувало мандрівникам, якщо остання спроба виявиться такою ж марною, як і дві попередні. Залишок повітря вирветься назовні, і вода заповнить весь конус.

— Місіс Уелдон, — сказав Дік, — ви знаєте, в якому ми становищі. Якщо ми баритимемося, то задихнемося. Якщо й остання спроба буде невдалою, вода нас затопить. Врятуватися ми можемо лише в тому разі, якщо верхівка конуса виступає з води. Я пропоную ризикувати… Чи згодні ви?

— Я згодна, Діку, — просто відповіла місіс Уелдон.

Цієї миті вогонь у ліхтарі згас через брак кисню. Настав цілковитий морок. Місіс Уелдон, Джек і кузен Бенедикт, які сиділи у верхньому ярусі комірок, злякано пригорнулися одне до одного.

Геркулес вчепився в одну з бічних перегородок. Лише голова його виступала з води. Дік Сенд піднявся до нього на плечі й заходився свердлити шомполом отвір у самісінькій верхівці конуса. Тут шар глини був товстішим й твердішим. Шомпол із зусиллям проникав углиб. Дік продовжував свердлити із шаленою швидкістю. Він був охоплений жахливою тривогою — крізь вузьку шпарину за кілька секунд у конус увірветься або свіже повітря, а з ним і життя, або ж вода, а з нею — смерть!

Раптом почувся пронизливий свист. Стиснене повітря із силою вирвалося назовні… А крізь отвір блиснуло світло. Вода всередині конуса піднялася ще на вісім дюймів і зупинилася на цьому рівні. Очевидно, між рівнями води зовні й усередині термітника встановилася рівновага.

Отже, верхівка конуса піднімалася над водою. Мандрівники були врятовані! У термітнику пролунало шалене «ура», і в хорі голосів громовими розкотами звучав потужний бас Геркулеса.

Негайно ж були пущені в хід ножі й сокира. Пролам у верхівці конуса швидко розширювався, пропускаючи свіже повітря й перші промені сонця. Усі сподівалися, що, як тільки з конуса зіб’ють верхівку, буде легко видертися на стіну й тоді вирішити, як дістатися найближчого підвищення, недосяжного для повені.

Дік першим висунув голову назовні. Із грудей його вирвався крик. І відразу пролунав свист, добре знайомий мандрівникам Африкою, — свист пролітаючої стріли.

Дік Сенд сковзнув униз, проте він встиг розгледіти за сто кроків від поселення термітів табір тубільців.

Біля конуса затопленою рівниною плавали довгі піроги. У пірогах сиділи тубільські воїни. З одного із цих човнів і пустили цілу хмару стріл, коли юнак визирнув назовні.

Дуже коротко Дік Сенд розповів про все це своїм товаришам. Схопивши рушниці, Дік, Геркулес, Актеон і Бат вибралися з отвору й почали стріляти в цей човен.

Їхні кулі наздогнали кількох тубільців. Дикий лемент й безладна стрілянина з рушниць були відповіддю на залп наших подорожан. Але що могли зробити Дік Сенд і його товариші, жменька хоробрих, проти сотні воїнів, які оточили їх з усіх боків?

Термітник взяли приступом. Місіс Уелдон, її сина, кузена Бенедикта схопили й кинули в одну з пірог. Вони не встигли навіть попрощатися, не встигли потиснути востаннє руки друзям, з якими їх розлучили. Безсумнівно, африканці діяли відповідно до заздалегідь отриманих розпоряджень. Дік Сенд бачив, як пірога попливла до табору тубільців і зникла там.

Самого Діка, Нан, старого Тома, Геркулеса, Бата, Актеона та Остіна кинули в другу пірогу, що попливла в інший бік.

Двадцять воїнів сиділи в цій пірозі, а слідом за нею пливли ще п’ять, більших. Будь-яка спроба чинити опір була приречена на невдачу, проте Дік Сенд і його товариші все ж намагалися боротися. Вони поранили декількох африканських солдатів і безумовно заплатили би життям за свою зухвалість, якби воїни не отримали суворого наказу доставити їх живими.

Переїзд тривав усього кілька хвилин. Але в той момент, коли пірога черкнула днищем об прибережний пісок, Геркулес відштовхнув воїнів, що тримали його, і вистрибнув на берег. Двоє тубільців кинулися до нього, але велетень махнув своєю рушницею, як палицею, і обидва переслідувачі впали із проломленими черепами.

За хвилину, благополучно уникнувши граду куль, Геркулес зник у лісі. А Діка Сенда та його супутників тубільці перетягли на берег і закували в ланцюги, як рабів…

Після повені, що перетворила на озеро всю рівнину, де знаходилося поселення термітів, вид місцевості змінився до непізнаваності. Лише конусоподібні верхівки двох десятків термітників здіймалися над поверхнею води в цьому своєрідному басейні.

Через зливу рівень води в затоках Кванзи різко піднявся, і вночі річка вийшла з берегів.

Кванза, одна з найбільших рік Анголи, впадає в Атлантичний океан за сто миль від місця катастрофи «Пілігрима». Цю річку довелося перетнути лейтенантові Камерону, перш ніж досягти Бенгели. Кванзі самою природою призначено стати внутрішнім водним шляхом у цій частині португальської колонії. Пароплави вже піднімаються за її нижньою течією. Не мине й десяти років, як вони попливуть до її верхів’я. Дік Сенд вчинив цілком правильно, коли шукав на півночі судноплавну річку. Струмочок, уздовж якого він вів свій загін, впадав безпосередньо у Кванзу. Якби не раптовий напад тубільців, якого Дік Сенд не міг передбачити, він знайшов би річку на відстані однієї милі від поселення термітів. Якби не халепа, маленький загін благополучно б дістався плотом до португальських поселень у низинах Кванзи. Туди часто заходять пароплави, і там мандрівники були б у повній безпеці. Проте доля розпорядилася інакше.

Табір тубільців було розбито на пагорбі по сусідству з термітником, який виявився фатальною пасткою для мандрівників. На вершині пагорба росла величезна смоківниця. Під її розлогим гіллям вільно могло б розміститися п’ятсот осіб. Хто не бачив цих африканських дерев-гігантів, той не може собі уявити, наскільки вони велетенські.

Їхнє