Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

— Не думаю, що він захоче.

— Байдуже, — і Бреагор крикнув слугам, покидаючи залу. — Заберіть швидше другого, не хочу, щоб кров’ю замастив крісло.

— Стій, боягузе! — звільнений від кайданів, розлючений, я вихопив у когось шаблю і кинувся на Бреагора. Та мене зупинили четверо головорізів.

— Втихомирте його! — грізно наказав геліонат. — На твоєму місці, Айхо, я б так не ставився до благодійника, — і лиха посмішка розпливлась на обличчі вельможі.

— Ти переоцінюєш себе, «благодійнику»! — вклав усю зневагу в останнє слово. — На твоєму місці я не злив би так відверто ворога, який тільки силою думки може знищити.

Нахабно збрехав, але схоже потрапив прямо у ціль. Обличчя Бреагора змінилося, посіріло, а в очах промайнув страх. Геліонат вже відкрив рота, щоб щось сказати, але передумав.

— За мною, — скомандував вельможа, і головорізи Алакега поплентались за господарем.

Я обернувся до Ескалара. Це все-таки була його шабля, і він не затримав, коли я кинувся на Бреагора.

— Стійте! — крикнув я, побачивши, що слуги з брудним рядном пішли виконувати наказ господаря.

— Стійте! — кинувся до них. — Не смійте торкатися, я сам.

Нахилившись над перекинутим стільцем, я впав на коліна перед закривавленим тілом брата і заридав. Зуфар…

Підійшов Ескалар, мовчки відімкнув замки на кайданах та звільнив Зуфарові ноги. Геліонат схвильовано стрепенувся:

— Принесіть чисте простирадло! Гарячу воду, негайно!

Я здивовано глянув на Ескалара.

— Айхо, друже, Зуфар живий.

— Що? Що ти сказав?

Я кинувся до брата. І справді, Зуфар — ще живий!

— Хвала небесам! О, Зуфаре! — і я обійняв пораненого друга.

— Тихіше, друже. Зуфара потрібно оглянути. Ти зрозумів? — Ескалар заглянув у вічі, і я відчув, що так може дивитись лише друг.

— Дякую…

— Не ти маєш дякувати, — просто відповів геліонат. — Обережно. Обережно, — вже віддавав накази слугам Ескалар, коли Зуфара акуратно перекладали на носилки.

Зуфар поправлявся повільно. Рани довго кровоточили і не заживали. Так часто траплялося, якщо комусь не пощастило потрапити в зуби плаксія. В пащі потвори були залози з отрутою, яку вона випускала, коли хапала зубами жертву. На щастя, я це знав. Щогодини готував відвар із цілющих трав, які допомагав діставати Ескалар, і промивав рани брата. Але Зуфар залишався кволим, виснаженим гарячкою і втратою крові.

Бреагор в той же день покинув маєток. Під приводом невідкладних справ. Та я переконаний: він остерігався попадатись на очі. І на краще: я міг спокійно лікувати Зуфара.

На пораненого друга було боляче дивитись. Таке красиве молоде обличчя перекреслив косий шрам, що залишився від сутички із потворою. Але все це ніщо в порівняні з небезпекою, що нависла над братом. Лише на короткі миті Зуфар відкривав очі і знову впадав у безпам’ятство. Я днював і ночував біля ліжка хворого, готовий зробити все, що завгодно, але розумів, що моїх сил замало.

— Айхо, — почув за спиною уже звичний голос Ескалара. — Тобі самому потрібно відпочити, ти стаєш схожим на тінь.

— Я не можу, Ескаларе.

— Я знаю, друже, знаю, — сумно відповів геліонат. — Я не хотів тебе обнадіювати завчасно, бо сам довго чекав на цей корабель…

Коли я почув про корабель, то напружився: невже Ескалар виконає наказ Бреагора і відвезе в Північну Оздерію саме зараз, коли знає, що я не залишу Зуфара. Але маг продовжив:

— Торговець, власник корабля, про який я сказав, постачає Главу Ордена різними заморськими травами, оліями, смолами. Сьогодні нарешті я зустрівся з ним. Розповів про нашого бідолашного друга. І крамар порадив цілющий рецепт зі смоли есеви. Каже, що будь-якого хворого підійме на ноги.

— Ескаларе, смола есеви дуже рідкісна і дуже дорога. Дерево дає лише краплю за цілий рік. Було б дивом знайти її тут, в Сакарії.

— Ти забуваєш, друже: в Сакарії можна знайти все, — і Ескалар обережно вийняв з-за пазухи крихітну пляшечку.

— Не вірю очам! Це вона! Ескаларе, я твій боржник!

— Забудь про борг. В тому, що Зуфар в такому стані, винен я. Тож зроблю все можливе, щоб виправити свою жахливу помилку.

— Я випадково підслухав розмову з Бреагором про моє ув’язнення в Оздерії. Ти і про це шкодуєш, Ескаларе? — прямо запитав я.

Маг на мить зблід:

— Я винен і не заперечу. Але хочу все виправити.

— Яким чином?

— Доки Бреагор не повернувся, хочу допомогти вам втекти. Але перш за все потрібно, щоб Зуфар став на ноги.

— Ескаларе, це правда? — здивувався я. — А як же Орден? Легенди про Обраного і тому подібне? Геліонати ж вважають, що це я! Ти так просто відпустиш?

Ескалар задумливо усміхнувся: