Читати книгу - "Чумацький шлях"

– Важко мені, – прошепотів. – Мабуть, помру.

Івась дав йому кухоль з водою – зволожив запечені губи.

– Не помреш! Тримайся, брате! А я буду весь час біля тебе!

Капітан Поль Джонс добрався до Фінляндії на невеликому прогулянковому боті, а решту дороги до Петербурга – то пішки, то на попутних, то на диліжансі. Столиця вразила його суворою геометричністю вулиць, величавістю мостів і пишністю палаців. Грошей на візника у нього не залишилося, і він йшов самоходом, розпитуючи зустрічних про храми та найвеличніші будівлі, а також про те, як знайти графа Безбородька.

На його подив, майже кожен третій або четвертий пристойно одягнутий пан розумів його і відповідав французькою, англійською або німецькою мовою, докладно пояснюючи, як пройти далі.

Графа Безбородька вдома не було, і стомлений капітан змушений був годину чи й дві прогулюватися поблизу, щоб не прогаяти приїзду графа на обід. Від того, як складеться розмова з графом, залежало багато: відважний капітан не тільки витратився в дорозі, так що не мав навіть і дрібної монети, щоб купити гарячих пиріжків, якими тут торгували мало не на кожному розі, а просто був у відчаї, бо не мав тут ні знайомих, ні даху над головою, ні грошей, щоб, на випадок невдачі, повернутися назад, до Копенгагена.

Тому, помітивши, що біля будинку зупинився екіпаж, він поспішив до нього.

З екіпажа вийшов поважний пан років сорока. Лакей відчинив перед ним двері. Але капітан перехопив його на півдорозі.

– Мосьє Безбородько?

– Так.

– Капітан Поль Джонс, – виструнчився шотландець. – Щойно прибув з Копенгагена. Мені повідомили, що…

Безбородько перебив його. Ніби не помічаючи обшарпаності прибулого та настороженості в його очах, він простягнув йому руку і вигукнув:

– Капітане, я з дня на день ждав вас! З приходом весни на Чорному морі розгоряться морські бої, і бажано було б, щоб ви були вже там!

– Я поспішав, мосьє, – скромно заперечив Поль Джонс.

– Так, так, я бачу, ви щойно з екіпажа, – і Безбородько досить безцеремонно оглянув вицвілий і пожмаканий капітанів камзол. – Заходьте, будь ласка, до мене. Пообідаємо і поговоримо. А потім я вас представлю імператриці.

Однак виявилося, що з обідом граф не поспішав. Він запропонував капітанові прийняти ванну, поголитися, а поки той усе це робив, слуги графа почистили і випрасували капітанський камзол та панталони, наваксували до блиску черевики.

Дещо зніяковілий морський вовк, зайшовши до їдальні, подякував Безбородькові:

– Дякую, графе. Я вельми зобов’язаний перед вами. – І він показав на себе. – Тепер не соромно показатися і перед її величністю.

Безбородько зробив рукою широкий жест.

– Ось пообідаємо – і поїдемо до її величності.

Через годину, як граф і обіцяв, вони ввійшли до кабінету цариці. Катерина прийняла шотландця вельми доброзичливо, розпитала про здоров’я, про дорогу з Копенгагена до Петербурга, подякувала за приїзд, який свідчив про готовність капітана служити Росії.

– Я весь до ваших послуг, ваша величність, – схилив поштиво свою рудувату голову Джонс. – Готовий виконати перше-ліпше ваше розпорядження! Жду ваших наказів, ваша величність!

– Похвально чути таке, капітане, – милостиво сказала Катерина. – До речі, наскільки я знаю, ви командували флотиліями, а маєте скромне звання капітана. Гадаю, це можна пояснити лише неуважністю ваших сюзеренів. Я хочу виправити цей недогляд і, зважаючи на ваші заслуги перед Америкою та Францією і відзначаючи ваші подвиги на морі, надаю вам звання контр-адмірала. Сподіваюсь, ви виправдаєте його новими подвигами на Чорному морі у війні проти Туреччини.

– Буду старатися, ваша величність.

– Відправляйтесь туди негайно! Час не жде! – тоном наказу сказала Катерина. – Гроші, подорожню, документи вам приготують. З вами поїде перекладач. Він же буде вашим ад’ютантом.

– Слухаюсь, ваша величність, – підхопився новоспечений контр-адмірал.

– Бажаю успіху!

Нову наймичку Хуржик привів у неділю, коли всі обідали. Завів на кухню і сказав:

– Це Луша, тобто Лукія, наша нова наймичка. Вона помагатиме нам по господарству. – І підштовхнув дівчину до столу. – Сідай, Лушо, обідай зі всіма – знайомся: це мій син Василь, а то Параска та Катря – наймички, як і ти, але вони старші, все тут знають,