Читати книгу - "Мережевий ефект"

"Безперечно, скористатися капсулою було б простіше", — сказав Тьяго, дивлячись на люк бокса.

Фойє було величезне, досить велике для вантажних модулів, одна стіна — величезний герметичний люк над вантажною палубою бокса. Весь простір був повітряним шлюзом; коли бокс був готовий розпочати свою подорож вниз по валові, люк у коридорі позаду закривався, щоб захистити внутрішню частину від продування, якщо щось піде не так з розблокуванням.

Схема, яку я взяв з SecSystem, показувала, що у боксі були пасажирські місця для вісімдесяти двох людей поверх відсіку для вантажів, і виглядало це так, ніби місце для завантаження пасажирів було всередині самого бокса. У мене був один вид камери з DockSecSystem у передній частині боксу, над основним шлюзом, і я дивився на пасажирський простір, де були ряди крісел для прискорення.

Оверс сказав Тьяго: "Вони не знали, що капсула для обслуговування тут. Я теж не бачу входу і не знаю, де вона".

Я міг бачити вхід — вузький портал уздовж стіни, що вів до маленького люка розміром з людину, але в моїх очах були темні фільтри зору.

— Ти маєш рацію, — сказав Тьяго. — І знаєте, якщо вона весь час стояла тут, цілі могли і не усвідомлювати, що вона тут".

Ха, Тьяго назвав їх цілями.

Елементарна система запуску подала звуковий сигнал і надіслала у стрічку графічний матеріал, який показував тиск і рівень підтримки життєдіяльності всередині боксу під час нормальної роботи, і що люк готовий до відкривання. "Чисто", — сказав я людям, і вони рушили до дверного отвору в задній частині фойє. Як тільки вони опинилися всередині, я наказав системі запуску відкрити бокс. Гігантський люк почав повзти вгору, відрив випущеного повітря не пройшов повз додатковий повітряний бар’єр, що було ще одним запобіжним засобом від можливого видування. Вау, і ця штука була дуже повільною. На підготовку боксу до відкривання пішло сім хвилин. Або екіпаж АРТа міг затримати цілі, чекаючи, поки бокс підготується до запуску, або бокс вже був під тиском і чекав, поки вони прибіжать. Що означало, що вони мали від когось допомогу.

Або цілі спіймали їх і вбили, і всі вони лежали мертвими просто в боксі, куди не могла заглянути камера, але я дуже сподівався, що ні.

Люк повільно відкривав темний простір порожніх вантажних стійок і сходи, що піднімалися на платформу для пасажирів. У пасажирській зоні, де були сидіння, почали блимати вогні. Я послав своїх безпілотників, щоб перевірити, що там ховається, хоча оцінка загрози була низькою. (Дивіться, якби там були космічні монстри, їм, мабуть, не знадобилося би середовище під тиском, правда? Вони не дихали в Timestream Defenders Orion.)

Мої безпілотники нічого не виявили за початковий прохід, тому я відправив їх на другий, повільніший біг, постукав людям через канал і зайшов.

Коли я проходив через повітряний бар’єр, відчувався легкий тиск. Його присутність цілком відповідала теорії Оверса, яку Адамантин планував у колонії, яка справді досягла успіху. Повітряні бар'єри були дорогою функцією безпеки для станцій, і використовувалися лише тоді, коли ви очікували великий пасажиропотік.

Оверс і Тьяго наздогнали мене, коли я оглянув територію навколо сходів, а потім піднявся. Бокс мав штучну гравітацію, як і транспорт, тому люди теж могли їхати вниз разом з вантажем. Але якби я намагався втекти у боксі, я б попрямував до крісел для прискорення просто керуючись загальним принципом, що вони поставлені з поважної причини. Я думав, що люди АРТа зробили б те саме.

На третій сходинці зверху я виявив краплі крові. Вони могли бути з контактної партії Баріш-Естранзи, але у мене було інше відчуття. Я надіслав зображення з камери людям і продовжив рух до платформи. Тьяго зробив паузу, щоб витягнути невеликий збірник зразків і зішкребти кров зі сходинки. Він сказав Оверсу, "Перигелій повинен мати зразки ДНК для порівняння, але…" Він зробив жест.

Рот Оверса перетворився у тонку лінію. "Сподіваюся, нам не доведеться..."

Він мав на увазі, що ми сподівалися, що нам вдасться знайти їх живими. Угу, мої люди були оптимістами. Але це був перший випадок, коли нам вдалося знайти сліди справжніх доказів, і зараз важко було вчепитися в затишок гіркоти та песимізму.

Коли я дістався до пасажирської платформи, я побачив, що вона вигнута навколо вантажних стелажів. У першому ряду сидінь я виявив ще більше крові, поміченої на оббивці та ременях безпеки. Ніби люди кинулися сюди одразу на сидіння. Жодних слідів тіл або калюжок крові, жодних ознак пошкоджень енергетичною зброєю. Повідомлення з повільного розвідувального обльоту дронів були негативними.

Тьяго відклав прилад для зразків. Він подивився на шолом мого костюма для зовнішнього середовища, побачив що я зайнятий і не реагую, повернувся до Оверса і сказав: "Вони напевне зійшли на планету. Я думаю, що наш наступний крок очевидний".

"Очевидний, — зізнався Оверс, — але, можливо, не дуже розумний".

Усе було достатньо очевидно. Док-станція мала систему зв'язку з планетою, але єдиними людьми, які, ймовірно, знаходилися на іншому кінці, були "цілі". Не було можливості зв’язатися з командою АРТа інакше, окрім як спуститися туди.

У мене були два варіанти. (1) Спуститися на поверхню одному, залишивши людей тут, в такому разі "цілі" могли повернутися або якийсь невідомий фактор міг би випадково з'явитися і вбити їх, і тоді Менса та Арада більше ніколи зі мною не розмовлятимуть, що можна не брати до уваги, якщо я не повернуся з планети. (2) Взяти людей з собою, де їх можуть вбити та/або померти разом з ними. (3) Сидіти тут, поки Дослідник знищить/захопить АРТа і повернеться, або АРТ знищить/захопить Дослідника і повернеться, і в цьому випадку мені все одно доведеться опуститися на поверхню, можливо, з більшою кількістю людей, які намагатимуться допомогти мені, і їх теж можуть вбити. (4)  Отже три варіанти.

Коли ви ставили питання так, варіант 2 виглядав оптимальним.

Оверс і Тьяго спостерігали за мною. Я сказав: "Оцінка загрози… — Я зробив паузу — не зважайте."

Оверс видав свою жалюгідну версію одного примруженого ока Аради. "Арада подумає, що я намагаюся відповісти їй на те, що вона переговорила з тими корпоративними хижаками на транспорті постачання".

Тьяго поплескав його по плечу. "Скажете їй, що ви були голосом розуму, але опинилися у меншості".

"Ми робимо це?" — спитав мене Оверс. "Тому що я думаю, що ми повинні".

Так, я теж думав, що нам це потрібно.