Читати книгу - "Весняні ігри в осінніх садах"

кінця, але, маючи поетичну натуру, забагла все театралізувати. Намовити свого ровесника видавалося їй нереальним, зате я, на її погляд, для цього цілком підходив. Зупинившись на моїй кандидатурі, вона затіяла зі мною листування з однією метою: захопити собою, звабити і зневолити почуттями настільки, аби я заради неї став готовим на все. Однак вона полювала не на мене, а на те, що я намагався оберегти і захистити від будь-якого зовнішнього втручання — на письменника в мені, щоб, пришпиливши собі на комірець мою смерть, увійти разом зі мною у вічність. Інакше смерть її була приречена на буденну подію, звичайну і не цікаву, а я скрашував цей перехід, робив його романтичним і вартим легенди, гарантував, що ім’я її залишиться, як залишилися імена всіх інших жінок, що склали компанію відомим самогубцям.

І що більше я про це роздумував, то сильнішим ставав розпач. Як жорстоко вона мене обдурила! Потвора. Справді потвора. Як вона ще при першій зустрічі назвала себе. Подумати тільки — я вже майже схилився до самогубства. Ні про що інше останні дні я не думав, шукаючи логічних підстав для цього акту, — і ось, коли їх уже знайшов, раптом такий удар.

Вдома я постелив у садку коц, вмостився із незмінною пляшкою вина і, похапцем перехиливши один за одним два келихи, нарешті втамував розбурхані нерви та став розмірковувати спокійніше. Тепер мені було ясно, що Мар’яна до самогубства готувалася серйозно, настільки серйозно, що навіть цілком вдало зіграла своє кохання до мене. Але не тільки безславне канення у забуття спонукало її на цей крок, смерть у моєму товаристві подавала її в очах усіх знайомих і родини в образі невинної заблудлої овечки, яку звів з пуття хитрий і підступний сексуальний збоченець. Хоча чому звів? Отруїв! Підсипав отрути бідолашній дівчині, яка ні сном ні духом не сподівалася смерті! А що, зрештою, можна було чекати від цього чудовиська? Нікому й на думку не спаде, що то вона насправді спокусила мене. Загальна громадська думка засудила б мене так само, як вона це вчинила колись із Артуром Кестлером, приписавши йому змушування дружини до самогубства. Правду знали б тільки лікар і її мати-алкоголічка, але обоє мовчали б.

— І що тепер? — поцікавився я у пропливаючої хмарки з товстою задницею. — Що тепер?

Відповіді я не розібрав. Відтак я замислився, як маю повестися з Мар’яною. Мене душили навпереміну то лють, то біль, то невимовний жаль і співчуття, я подумав, що треба довести цю історію до кінця, жодних вияснень стосунків і звинувачень у підлості я собі навіть не уявляв, усе це вже без сенсу. Я не хотів чути також її виправдань або запевнень, буцім вона справді мене покохала.

Коли я коротко переповів Ростиславу історію наших стосунків і про наше спільне самогубство, сплановане на восьме серпня, він зрозумів, що. проста відмова дати їй отруту тут не поможе.

— Знаючи її рішучість, можна припустити, що вона готова буде скористатися якимись отрутохімікатами чи труткою для щурів, яку можна придбати на будь-якому базарі, — сказав я.

— Не думаю. По-перше, вона зверталась до мене по отруту, яка діє безболісно, а отрутохімікати спричинять жахливі корчі й муки, а по-друге, де гарантія, що ви не відмовитеся пити цю гидоту. Але проблема не тільки в муках смерті. Я знаю, як вона ставиться до своєї зовнішності, і певен, що того жахливого видовища, яке справить смерть від отрутохімікатів вона ніколи не допустить. З дванадцятого поверху вона також не викинеться, під поїзд не ляже і навіть не повіситься.

— Справді? Звідки вам про це відомо?

— Вона ще тоді, у травні, пригрозила, що, коли я не дам отрути, вона повіситься, і я розповів їй, що відбувається з повішальниками: у них розслабляються усі м’язи і вони випорожнюються. Я зрозумів, що вішатися вона точно не буде. А, між іншим, вішання — найпопулярніший вид самогубства серед дівчат. На другому місці стрибання з даху, на третьому — пігулки. Зі стрибанням з даху ми теж хутенько розібралися — вона цього не зробить, ковтати жменями пігулки, що не дає жодної гарантії, — теж не для неї. Лишається отруїтися або перерізати жили на руках. Але з перетинанням жил не так просто, кров може зсістися, а тому слід перебувати в теплій ванні. Там, де вона живе, не тільки тепла вода, а й взагалі вода — рідкість...

Згадалися її слова: «Я простудіювала багато літератури». Якраз! Вона все про самогубства дізналася від свого лікаря. Я звернув також увагу, що в нього в книжковій шафі повно японців.

— Так, я давав їй читати, коли вона в мене лежала. Просто я не мав нічого іншого, що б міг їй запропонувати... Від них вона очевидно почерпнула й ідею «сіндзю». Але попри те вона конче хоче виглядати не менш привабливо, як і за життя. У неї надто сильна манія самогубства. Настільки сильна, що ледве чи від неї відмовиться. Однак мені дуже хотілося б відвернути її від цього наміру, якось перешкодити. Я віруюча людина і вважаю, що має діятися воля Божа. Ви мене розумієте?.. Я дам їй снодійне, але пообіцяйте мені, що не відмовитеся від того сценарію, який вона уклала. Підете з нею на той острів, вип’єте пігулки. Але перед тим ви приймете іншу пігулку, яка нейтралізує снодійне. Коли вона засне, зателефонуєте мені і ми її заберемо. Іншого способу переламати її спробу самогубства і покласти до лікарні я не знаю. Хоча, як по правді, то таких, як вона, кладуть до психіатричної лічниці.

—Але ви ж цього не зробите?

— Ні, я їй занадто симпатизую.

—Я не знаю, чи зможу те все зробити... і не видати себе...

— Мусите. Якщо я їй рішуче відмовлю і не дам «отрути», вона все одно щось роздобуде. Але якщо ви покинете її зараз. .. Я не можу врятувати її тіло, але хочу врятувати душу. Якщо Мар’на вам не байдужа, то поможіть мені.

— Як будуть виглядати ті пігулки?

Ростислав вийняв з шафи прозорий флакон із пігулками голубого кольору і покалатав ними.

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

1

Земляна оса аммофіла полює на гусінь з однією метою: затягнути її до своєї нірки і відкласти в гусеницю яєчко. Але перед тим вона