Читати книгу - "Печера"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З переходу, звідки вилетів схруль, поштовхами перло туге повітря. Сааг напружився; повітря пахло сильно й дивно, жодна його жертва — а жертвами саагові служили всі мешканці Печери — так не пахла, запах нагадував скоріше його власний, ніж…
Дві чи три миті — і сааг припав до землі.
Той, що гнав великого коричневого схруля, майже не поступався саагові розмірами, але цупка шерсть була трохи світліша, і м’язи на стегнах і спині випирали крутіше. Досконала машина для вбивства: пара чорних іклів на всю ширину морди, пара величезних ніздрів і пара очей, значно менших, ніж ніздрі…
Сааг побачив би те саме, схилившись над чорним дзеркалом води.
Той, що гнав схруля, був його одноплемінником.
І мав намір завершити гонитву будь-що-будь.
Схруль пірнув у наступний перехід — величезна тінь метнулася вслід, і через коротку мить по Печері застрибав, відлунюючи від стін, передсмертний крик.
Сааг постояв, слухаючи запахи свіжопролитої крові, чужого азарту, чужого голоду й тамованої спраги; потім повільно, мов хвиля розплавленої смоли, рушив до їхнього джерела.
Давно, багато ночей тому, йому довелося загризти саага-щеня. Підлітка, який не встиг набрати ні сили, ні ваги; на біду, цей, котрий гриз м’ясо посеред вузького переходу, не зустрівся йому раніше.
До того, як ікла його зміцніли, почорніли й зухвало вигнулись.
Сааг зупинився, перебираючи ніздрями повне запахів повітря. Молодий суперник стояв до нього мордою, стояв, загороджуючи вузький прохід; біля ніг суперника лежав мертвий схруль, суперник не бажав ділитися здобиччю, але сааг і не претендував на неї. Його не цікавило стерво, він зважував свою силу, він знав, що двом у вузькому переході не розійтися.
Або йому доведеться піти, повернувшись до суперника спиною, або…
Суперник розімкнув щелепи, показуючи дивовижний об’єм пащі. Суперник знав про його наміри, і, можливо, у свою чергу вирішував, чи вдасться завалити старого досить швидко і без особливого ризику.
Сааг припав до землі. Низька стеля не дозволяла стрибнути на повну силу, і суперник це розумів. Суперник знущально роззявив пащу, з надр його шлунка тхнуло гнилим м’ясом.
Суперник був сильний.
Сааг усвідомив це ще до стрибка.
Суперник трошки недобрав у вазі, проте ні реакцією, ні силою щелеп, ні можливостями горбкуватих м’язів — нічим не поступався старшому побратимові.
Зате перевершував молодістю. Лискучою молодістю, безстрашністю й нахабством, якщо його і вдасться завалити, то тільки ціною безлічі ран, ціною власної крові…
На боці старшого була перевага досвіду.
Не відводячи від нахабної роззявленої пащі каламутних, налитих кров’ю очей, сааг відступав. Задкував.
Поки молодий суперник, стоячи над власного здобиччю, не залишився за крутим поворотом.
Тоді сааг повернувся й неспішно, стримуючи роздратування, потік геть.
Сьогодні він проллє багато крові.
Чужої.
* * *
— …Ну чому, чому, чому не можна було влаштувати все по-людському?!
Стефана збивалася з ніг.
Видати Паулу заміж — вдало видати, не просто так — це була, виявляється, її давня таємна мрія; раптовість, безцеремонність і зіжмаканість події викликали в неї шок.
Вирішено було зібрати гостей «хоч би вслід за подіями»; Тритан одразу ж дав зрозуміти, що ні в яких приготуваннях Паула не братиме участі. Він узагалі не відходив од неї ні на крок; одразу ж по одруженні Паулу було поселено в будинку свого молодого чоловіка, і перша шлюбна ніч минула більш ніж оригінально — Паула лежала в ліжку й розповідала про свої пригоди й страхи, довго, плутано, іноді зі слізьми, Тритан сидів над нею, як кам’яна брила сидить над солоним морем, і Паула стискала його руку, що єдина була символом надійності цього світу. Потім вона заснула, а Тритан так до ранку й просидів.
— …Мене справді хотіли вбити? Це неможливо, це… За що? Що ж тепер буде?
— Тепер ми з тобою будемо жити довго й щасливо.
— Виходить, я вже нікому не потрібна? І нічого мені не загрожує? З мене вже зістригли мою удачливість, як вовну з вівці, я можу гуляти, поки не відросте нова?
— Усе буде дуже добре.
— Ти мені не все кажеш…
— Ох, Пауло, яка різниця, що я кажу…
Це правда, зрозуміла Паула, стискаючи його руку. Яка різниця, що він каже. Важливо, що він робить…
Стефана легко зломила несміливе Паулине бажання відсвяткувати весілля скромно; зі Стефаниного погляду, всі головні події життя треба було проводити суворо за протоколом. Запрошено було близьких і далеких родичів, Паулиних однокласниць, Розганяя, секретарку Лору, два десятки людей з Паулиної роботи, й серед них чомусь оператора Саву — хоча він, можливо, припхався без запрошення, просто приклеївся до когось із друзів, а прогнати його, звісно, ніхто й не подумав.
— З вашого боку що, нікого не буде? — допитувалася Стефана в Тритана. Й обурено пирхала — що це за наречений, до якого ніхто не прийде на весілля?!
Свято, як не дивно, вдалося на славу.
Хвацько проскочили протокольну частину.
Пом’янули батьків; Паула відчула докір сумління, що Стефана знала всі належні ритуали, а вона, Паула, ні.
А потім почалося гуляння.
Розганяй до глибини душі був вражений раптовим Паулиним перетворенням, а тому напився швидко й незворотно, після чого став справжнім центром компанії; жоден його підлеглий — а таких на весіллі було чимало — не міг пройти мимо, втримавшись од фривольної бесіди.
— Пане Мирель, то п’ятничний випуск подаємо на премію чи ні?
— Ясс… ссочко, подаємо, ая… ая… кже ж…
— А там же на задньому плані кішка ходить?
— Яка кішка… ясочко…
— Пане Мирель, то ми домовились про відпустку у серпні?
— Лорочко, ти найкраща у світі… Лорочко… ти така…
— Пане Мирель, ви чули, Мика касету впустив у фонтан?
— Я…як?..
— Пане Мирель, ваш тост! Побажайте чогось нашій Паулі, побажайте!..
Розганяй бажав. Переривав чужі тости й бажав знову, слід сказати, цілком щиро; під час спільного танцю він навіть змусив себе встати з-за стола, щоб, хитаючись, підійти до Паули й ущипнути її за стегно. Тобто він думав, що це стегно, а насправді це було крісло.
— Па…не Тодін, щиро поздо…ровляю… Це чудова спеціаліст…ка… Ідея дитячої передачі… анонси, ох, які анонси, м-ма-йстерність… Молодець…
Оператор Сава поводився дивно. Паула раз по раз ловила на собі його замислений, прямо-таки ніжний погляд; Сава сидів за перевантаженим недоїдками столом, ігнорував усмішки дівчат і за весь вечір устав тільки раз — щоб запросити Паулу на танець.
Якщо чесно, то вона не збиралася танцювати взагалі. Вона сиділа, наче очманіла, меланхолійно пережовувала один і той самий кусень копченого м’яса і сприймала все навколишнє відчужено, наче
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера», після закриття браузера.