Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Хочеш си глипнути зблизька? - збуджено запитав мадам Максім Геґрід. Вони удвох підійшли до загороди, а Гаррі пішов за ними. Чарівник, який попереджав Геґріда не підходити близько, озирнувся, і Гаррі його впізнав. Це був Чарлі Візлі.

- Усе гаразд, Геґріде? - задихано спитав він, підійшовши до них. - Зараз вони в порядку... По дорозі сюди ми їх приспали снодійною мікстурою, думали, що для них буде краще прокинутися в тиші й темряві, але, як бачиш, вони не зраділи. Аж ніяк не зраділи...

- Чарлі, а які ви породи сюди привезли? - поцікавився Геґрід, майже благоговійно поглядаючи на найближчого, чорного дракона, очиська якого й досі були розплющені. Під зморшкуватою чорною повікою Гаррі побачив жовту палаючу смужку.

- Це угорська рогохвістка, - пояснив Чарлі. - Там ще є звичайна зелена валлійка - ота найменша. Сіро-голуба - то шведська короткорилка, а червона - китайська метеорка.

Чарлі озирнувся. Мадам Максім пішла до краю загороди подивитися на закляклих драконів.

- Геґріде, я не знав, що ти її сюди приведеш, - спохмурнів Чарлі. - Чемпіони не повинні знати, що їх чекає... вона ж тепер усе розповість своїм учням.

- Я си просто подумав, що їй то буде цікаво, - знизав плечима Геґрід, і далі захоплено дивлячись на драконів.

- Дуже романтичне побачення, Геґріде, - похитав головою Чарлі.

- Штири... - вимовив Геґрід, - по їдненькому для кожного чемпіона. А шо вони мають робити - битися з ними?

- Думаю, просто повз них проскочити, - припустив Чарлі. - Якщо в когось не вийде, ми будемо поруч, з гасильними чарами напоготові. Нас попросили привезти самиць, що висиджують яйця, не знаю чому. .. але мушу сказати, що не заздрю тому, кому дістанеться рогохвістка. Страшна тварюка. Ззаду не менш небезпечна, ніж спереду, ось поглянь.

Чарлі показав на її хвіст, і Гаррі побачив, що з нього через кожні тридцять сантиметрів стирчать довжелезні шпичаки мідного кольору.

П'ятеро колег Чарлі якраз наближалися до рогохвістки, несучи на ковдрі гніздо з велетенськими сірими яйцями. Вони обережно поклали їх збоку біля драконки. Геґрід аж застогнав, облизуючись.

- Геґріде, я їх порахував, - суворо попередив Чарлі. Тоді поцікавився: - А як там Гаррі?

- Файно, - відповів Геґрід, що не міг відвести погляду від яєць.

- Сподіваюся, він не перелякається, коли це все побачить, - похмуро мовив Чарлі, дивлячись на загороду з драконами. - Я не наважився розповісти мамі, яке буде його перше завдання, вона й так місця собі не знаходить... - Чарлі почав наслідувати стурбований материн голос: «Як це йому дозволили стати учасником турніру? Він же геть іще дитина! Я думала, він у безпеці, думала, що мають бути якісь вікові обмеження!» - Вона трохи не збожеволіла після тієї статті про нього у «Щоденному віщуні». - «Він ще й досі плаче за батьками! О Господи, я ж і не знала!..»

Гаррі цього вже було досить. Сподіваючись, що Геґрідові, захопленому чотирма драконами та мадам Максім, не до нього, він мовчки повернувся й рушив назад до замку.

Він не знав, радіти тому, що побачив, чи навпаки. Мабуть, усе-таки краще. Перший шок уже позаду. Можливо, якби він у вівторок побачив драконів уперше, то зомлів би на очах у цілої школи... хоч невідомо, чи він і так не зомліє... Адже він буде озброєний лише чарівною паличкою, котра йому зараз здавалася простою дерев'яною трісочкою супроти п'ятнадцятиметрової лускатої, вкритої шпичаками й вогнедихої драконки. І він буде змушений повз неї пройти. А всі дивитимуться. Як це зробити?

Гаррі побіг уздовж краю лісу. Йому залишалося, може, з п'ятнадцять хвилин, щоб повернутися до каміна й поговорити з Сіріусом. Він ще ніколи й ні з ким не прагнув так розмовляти! І тут, без жодного попередження, він наштовхнувся на щось дуже тверде.

Гаррі впав на спину, окуляри з'їхали набік, і він ледве встиг прикритися плащем. Поруч пролунав голос:

- Ой! Хто тут?

Гаррі похапцем перевірив, чи плащ прикриває його всього, й принишк на землі, дивлячись на темний силует чарівника, на котрого він наскочив. Упізнав цапину борідку... це був Каркароф.

- Хто тут? - підозріливо повторив Каркароф, роззираючись у темряві. Гаррі мовчав і не ворушився. Минула хвилина, і Каркароф, мабуть, вирішив, що наштовхнувся на якусь тварину. Він нахилився, придивляючись, мовби шукав якогось пса. Тоді знову сховався під деревами й почав пробиратися в напрямку загороди з драконами.

Дуже повільно та обережно Гаррі звівся на ноги і якомога тихіше рушив у темряві назад до Гоґвортсу.

Він анітрохи не сумнівався в намірах Каркарофа. Той крадькома зійшов зі свого корабля, щоб з'ясувати, яким буде перше завдання. Можливо, він побачив Геґріда і мадам Максім, що удвох ішли до лісу - їх було важко не помітити навіть на відстані... і ось тепер Каркарофу залишалося тільки йти на звук голосів. І він, як і мадам Максім, знатиме, яка несподіванка готується для чемпіонів. Виглядало, що єдиним чемпіоном, який у вівторок нічого не знатиме, буде Седрик.

Гаррі підійшов до замку, прослизнув у передні двері й побіг мармуровими сходами. Він задихався, але не наважувався сповільнити біг... залишалося менше п'яти хвилин, щоб добігти до каміна...

- Бридня! - захекано гукнув він Гладкій Пані, що дрімала у своїй портретній рамі перед отвором.

- Як скажеш, - сонно пробурмотіла та, не розплющуючи очей, і картина відхилилася вбік. Гаррі заліз усередину. Вітальня була порожня. Судячи з нормального запаху, Герміоні не довелося вдаватися до какобомб, щоб дати змогу йому з Сіріусом побути сам на сам.

Гаррі зняв плаща-невидимку і впав у крісло біля каміна. Вітальня була огорнута напівтемрявою. Єдиним джерелом світла було полум'я в каміні. Поряд, на столі, поблискували значки «Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ», що їх намагалися вдосконалити брати Кріві. Там тепер світився напис «ПОТТЕР-СУПЕРСМЕРДОТТЕР». Гаррі глянув на камін і аж підскочив.

Прямо з вогню стирчала Сіріусова голова. Якби Гаррі не бачив, як містер Діґорі точнісінько те саме робив на кухні у Візлів, то він би до смерті перелякався. Натомість на його обличчі розцвіла перша за багато днів усмішка, він зіскочив з крісла, присів навпочіпки біля каміна й вигукнув: - Сіріусе... як справи?

Сіріус дуже сильно змінився з часу їхньої зустрічі. Тоді, коли вони прощалися, Сіріус мав виснажене й запале обличчя, облямоване довгим чорним сплутаним волоссям. Тепер волосся в нього було коротке й чисте, обличчя пашіло здоров'ям, і сам Сіріус