Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Отже, історія засвідчила появу першої дерев’яної будови на території майбутньої Москви в 1272 році. Не можна всерйоз сприймати Вукола і його хатину. Таких "вуколів" по тодішніх тайгових лісах майбутньої Московії шастало тисячі. То були звичайні мешканці лісових нетрів мерянської землі — фінські пустельники. Пробачимо авторові Олександру Ратшину принагідно запущену облуду. Син Олександра, так званого Невського, Данило не міг особисто в 1272 році закласти церкву. Йому того року виповнилося тільки 11 літ. Отож церкву заклали інші.

2. "Новоспаський (монастир. — В. Б.), у Москві, за Таганською площею, на високому березі Москви-ріки... Первісна основа цієї обителі закладена в XIII столітті (на тому місці, де нині Данилів монастир) першим Московським князем, Св. Данилом Олександровичем, коли Москва ледь виникала з небуття" [51, с. 199].

3. "Данилів (монастир. — В. Б.).., у Москві, на краю міста, між Даниловою і Серпуховською заставами... Він заснований близько 1272 року святим князем Данилом Олександровичем Московським. —У 1330 році В. К. Іоанн Данилович Калита перевів його в Кремль до церкви Спаса на Бору, під ім’ям Спаського. Згодом Данилів Монастир відокремився від Спаського монастиря і мав власних настоятелів" [51, с. 231].

Чому саме в 1272 році відбулося заснування поселення Москва?

Необхідно від стежити події, що сталися в Золотій Орді протягом 1271—1272 років. Отже, у 1271 році, домігшись позитивного результату у війні з Візантією, хан Мангу-Тимур повернув свої війська в Орду. Того ж року повернувся з походу молодший брат Олександра, так званого Невського, — Василь, який командував у тім поході володимирською дружиною. Очевидно, він у поході добре себе проявив.

Середущий брат Олександра Невського, Ярослав, займав у ті роки (1264—1271) престол великого князя Володимирського улусу, тож сидів удома.

Після закінчення війни хан викликав до себе всіх посадових осіб держави й церкви. Серед них були й сини Олександра Невського — Дмитро, Андрій і одинадцятирічний Данило. Хан залишився незадоволений звітом князя Ярослава Ярославовича. Як відомо, повертаючись із Орди, князь Ярослав Ярославович помер. Скоріше за все, він був отруєний і вмер у самій ставці хана, як і його батько Ярослав Всеволодович і брат Олександр (Невський). Відтак було призначено на володимирський стіл Василя та видано указ про проведення третього перепису в Ростовсько-Суздальському, Новгородському, Псковському і Рязанському улусах. Ішов 1272 рік.

Уперше всі владики й ігумени монастирів одержали ярлики від хана на право користування ханською власністю та наказ про залучення мерян-язичників до християнської релігії. Для підростаючих спадкоємців хан повелів заснувати нові поселення. Що й виконали митрополит Кирило, князь Василь і Великий Баскак для молодшого Олександрового нащадка — Данила, заснувавши 1272 року поселення Москву.

Хан Мангу-Тимур пам’ятав про свою рідню з роду Олександра, так званого Невського. Церковна історична література підтвердила факт Появи Москви в 1272 році. Ініціатором закладення поселення став особисто хан Золотої Орди Менгу-Тимур.

Не будемо стомлювати читачів московськими байками про "появу Москви в 1147 році". Бо навіть церковна література змушена була визнати:

"Архангела Михаїла, Собор, у Москві, в Кремлі... Первісну побудову цієї церкви деякі письменники відносять до початку XIII й навіть до кінця XII століття, коли Москва... існувала й, отже, повинна була мати свій храм, в ім’я Начальника небесних сил, Архангела Михаїла... Інші ж. і з більшою достовірністю, припускають, що він був побудований дерев'яним ще за 20 років до початку князювання св. Данила, першим відомим в історії Московським князем Михайлом Хоробрим, меншим братом Олександра Невського... Утім, ніякими історичними фактами не можна підтвердити існування цієї дерев’яної церкви (як і факту існування Михайла Хороброго — "Хоробрита". — В. Б.). Справжня й безсумнівна історія цієї Соборної Церкви починається із часів Великого Князя Іоанна Даниловича Калити" [51, с. 302].

Історія не відає ні про одну церкву що з’явилася б на території Москви до 1272 року. І тут нічого не вигадаєш. Перші організовані поселенці й перші дерев’яні будови на території Москви офіційно зафіксовані в 1272 році, під час третього татаро-монгольського перепису населення Золотої Орди.

Хочу звернути увагу на ще одну історичну достовірність. Московська історична й церковна література в захваті повідомляють читачам, як практично з настанням XIV століття київські митрополити відмовилися від Києва та перебралися спочатку у Володимир, а потім — до Москви. Мовляв, Київ так захирів, а Москва настільки піднялася, що митрополитові подітися було нікуди — тільки перебиратися в Москву. Однак подібне твердження — чергова московська облуда. Дуже вже хотілося московитам "величі й прадавнини" з далеких київських часів. І невтямки "батькам облуди", що кожен історично безсумнівний факт має свої історично достовірні причини. Московські бажання при цьому ніколи не відігравали вирішального значення.

Ми вже писали: ще хан Батий, починаючи з 1250 року, повелів київському митрополитові перебувати в Сараї — столиці держави. Точнісінько те саме велено було й другому митрополитові Максиму (1283-—1305). До речі, зверніть увагу: узгодження Максима на митрополичу кафедру тривало аж три роки. І цьому є достовірне пояснення. Хан Менгу-Тимур помер у 1282 році. А новий хан Туда-Менгу ухвалив рішення з цього питання тільки в 1283 році. Митрополит Максим також тримав свою кафедру при ставці хана Золотої Орди. Хоча не варто мати сумніву, що він постійно навідувався до єпархій. Північні єпархії Золотої Орди, природно, жадали від нього більшої уваги, тому що в них більша частина населення все ще жила в язичництві й дикості.

Недарма професор Г. В. Вернадський змушений був визнати: "Сарайський єпископ відігравав велику роль у російській церкві, особливо в другій половині ХІІІ століття й першій половині XIV століття" [56. с. 94].

Ще більшу роль відііравав "сарайський митрополит". Тут сумніватися не варто.

Третім митрополитом християн Золотої Орди став святий Петро. І сталось це, без сумніву, за пропозицією хана Тохти. Святий Петро перебував на митрополичій кафедрі з 1309 до 1326 року. Саме при ньому відбулися корінні політичні зміни в Києві та в Київській митрополії. Тут "московські бажання" ніякої ролі не відіграли. Все обумовлено історичними подіями.

Отже, київські й волинські землі звільнилися від Золотої Орди в 1319—1320 роках. Про це свідчать літописи литовські, польські, угорські та інших народів. До речі, українські літописи — також. Саме з 1320 року митрополит Святий Петро став у Києві персоною "нон грата" — небажаним! Людина, що служила Золотій Орді,