Читати книгу - "Месопотамія"

Якби він не мусив стерегти свою домашню церкву,

якби не мав іти за нею, виганяючи з жовтих полів,

мав би куди більше часу на наші

прикрості й знамення.

Любов нищить

усі наші уявлення про рівновагу.

Можемо забуватись і відступати вбік,

можемо відмовлятися від того, що говорили,

можемо цілувати ніч у чорні губи —

ми єдині, кого торкався нічний вогонь,

ми єдині, хто вірить,

ми єдині, хто ніколи

в цьому не зізнається.

Можеш говорити про все, що тобі сниться,

можеш говорити, можеш не боятися темряви:

все одно хто-небудь тебе почує,

все одно ніхто тобі не повірить.

+ + +

Місто, в якому вона заховалася,

горить прапорами, лежить під засніженими перевалами.

Мисливці виганяють дичину з протестантських соборів,

блакитні зорі падають в озеро,

убиваючи непоквапливу рибу.

Ах, ці вулиці, над якими зависають канатохідці,

ах, як вони балансують за шкільними

вікнами, викликаючи захват,

як ухиляються від озерних чайок,

що вихоплюють їй із рук

золоті невагомі чіпси.

Там, де ми з нею колись жили,

ми не мали часу на спокій і споглядання.

Ми бились об гострий очерет ночі,

скидали одяг, немов баласт, до чорної шахти ліфту,

аби протриматись у повітрі ще одну ніч,

ненавидячи й не пробачаючи,

не приймаючи й не вірячи,

гнівно переживаючи найкращі дні

свого життя.

А ось місто, в якому вона врешті сховалась,

торкає її ніжно за руку

і відчиняє перед нею свої склади та сховища.

Ах, ці порти, куди сходять вивезені

в трюмах сенегальці,

чорне м'ясо сердець,

слонова кість очей,

ах, ці підвали, паковані сиром,

гостинні протестантські міста,

в яких можна пересидіти Страшний Суд,

такі тут навчені адвокати,

такі неприступні мури.

Бо там, де ми з нею

колись грілися на кухнях

біля синіх джерел вогню, по нас не лишилося

жодного сліду. Час, старий канатоходець,

сто разів падав, сто разів підіймався,

з ламаними ключицями й залізними зубами,

йому без різниці, в якому напрямку рухатись —

залиже рани й знову танцює між чайками.

Але місто, в якому вона змогла заховатись —

які тут барвисті сукні та сорочки,

яка оксамитова шкіра в пілотів

і китайських студенток.

Ах, це свіже гірське повітря,

це відчуття крові після

виснажливих поцілунків.

Вона нічого не забула там, звідки поїхала.

Жодного голосу, жодного прокляття.

Життя — це веселе перетягання линви.

З одного боку її тягнуть янголи.

З іншого — адвокати.

Адвокатів більше.

Але і послуги їхні коштують дорожче.

+ + +

Святий Франциск збудував це місто для серферів і героїв.

Він приводив сюди кораблі королівських флотів і зупиняв їх

у тихих бухтах, над якими стояли тумани.

Іспанці зістрибували на берег,

і російські моряки в рятувальних човнах, і золотошукачі

з Китаю прошивали ніч ліхтарями, дивуючись тіням на пагорбах.

І кожна закладена церква була як натруджений голос —

свободи стане всім, якщо ви не будете тримати її для себе,

діліться хлібом і вугіллям на зиму,

дивіться на сонце крізь пляшкове скло океану,

золота вистачить на всіх,

але любов дістанеться лише найсміливішим!

Тисячі років потрібно для того,

аби вибрати з землі всі щедроти,

тисячі ночей необхідно, аби вивчити звички місцевої скумбрії,

тисячі слів потребує той, хто говорить із вічністю.

Чума сходить у святковий порт,

і за нею висипають із костелів дівчата й підлітки,

зухвалі й золотошкірі, з першими таємницями

й католицькими гімнами —

діліться книгами та яскравим одягом,

діліться ним, діліться кавою та овочами,

в цьому місті ми всі захищені молами та фортечними стінами,

стільки втіхи привезено сюди з цілого світу,

що нам робити з нею,

що нам робити з нею?

Я знаю, що святий Франциск охороняє її,

коли вона з'являється тут на конференціях чи в бібліотеках,

охороняє її щоразу, коли вона ходить крамницями,

рахуючи копійки, на які має прожити до від'їзду,

охороняє від ворогів, охороняє від друзів.

І нервує, коли я йому підказую:

ділися з нею своїм терпінням,

ділися втомою, ділися радістю,

в цьому місті на кого їй ще покластися, як не на тебе,

в цьому житті про кого нам із тобою ще говорити, як не про неї,

кого нам іще охороняти,

кого ревнувати,

Франциску?

+ + +

Які твої гріхи, жінко?

Хто стане рахувати шви на тьмяному тлі,

там, де вени повільно впадають в долоню?

Кому спаде на думку питати шляху

в тих невідомих, чиїми голосами ти говориш уві сні?

Кому стане відваги стояти при твоєму узголів'ї,

розглядаючи, як під горлом тобі

вивертаються розлючені змії?

Які твої біди, які твої таємниці?

Не можна нічого сховати,

не можна повернути втрачене.

То навіщо просити прощення в кістяків,

які лежать у саду

під трояндовими кущами?

Але вона одказує: завжди

знайдеться хтось, хто нагадає про кожну з наших утрат.

Завжди знайдеться хтось, хто не дасть нам спокою,

видобуваючи з нашого тіла страх, мов коріння.

Вже близько осінь. І по церквах

стоїть мед співів і голосів.

Всіх християн поєднують зображення святих на іконах,

подібні на портрети в родинному фотоальбомі —

близьке й зрозуміле нам із дитинства світло супроводжує

нас протягом життя, найближчі великомученики — ті, що

виймали тобі скалки з дитячої долоні.

Які твої клопоти, жінко? Де твої чоловіки?

Зраджені й упокорені, гнівні та навісні,

вони промовляють твоє ім'я, ніби назву мікстури,

яка не полегшила їхніх страждань.

Місяці, що зростали та помирали за твоїм вікном —

хтось визбирував їх і складав докупи,

ніби осінню цибулю.

Але вона заперечує: місяці, що померли,

не можуть нічого навчити,

і згаслі зірки, мов очі філологів,

марно намагаються пробитись

крізь темряву світу.

Ні світла, ні пустки, ні вогнів на ріці,

жодного імені, яке би згадалося цієї ночі.

Любов — це вміння перебирати каміння в нічній воді.

Любов — це вміння дивитися, як усе народжується.

Як помирає.

Як народжується знову.

+ + +

Жінки, що живуть за рікою,

де мулистий ґрунт

і червоною цеглою мощені вулиці,

прокинувшись, ідуть на берег,

чекають, що вода принесе їм цього ранку —

випущене кимось із рук прання,

пущені за течією кошики з городиною

та немовлятами.

Вода складається з таємниць, потрібно

вважати, аби тебе не затягло до глибоких колодязів,

туди, де чекають примари з риб'ячими головами,

з ніжними хвостами — закохані й зраджені.