Читати книгу - "Щоденник моєї секретарки"

Під душем я довго тер себе мочалкою, потім уважно роздивлявся у дзеркалі. Наче ніяких слідів. Зранку буду, як огірочок.

Може, ще й поголитися?

Ні, це вже буде занадто.

Тихо, щоб не викликати незадоволення дружини, я пірнув під ковдру і збив під щокою подушку. Зарано для вкладання, але враховуючи енергетичний викид, точніше, два викиди, можна сподіватися на глибокий оздоровчий сон.

І щойно вмостився зручніше, як раптом відчув на стегні доторк жінчиної руки. Розслаблене тіло немовби проштрикнуло струмом.

Рука не зупинялася.

Я лежав, прислухаючись до своїх відчуттів. Цього не може бути! Ірка останнім часом не виявляє особливої ініціативи. Хіба що вона вловила таємний запах сексу? Жінки неймовірно чутливі до таких речей. Проте на сьогодні для мене це вже буде занадто.

Але рука просувалася все далі. За мить до неї приєдналась і нога.

Я спробував зробити вигляд, що не розумію, про що йдеться.

Тоді рука зробила те, що не допускало подвійного трактування.

І я розвернувся на ліжку та у свою чергу теж запустив пальці у подорож знайомими до болю вигинами жінчиного тіла.

Бо подружнє життя вимагає щоденного подвигу.

Журналісти 5-го каналу оголосили голодування, повідомив у вечірньому випуску редактор інформаційного мовлення Андрій Шевченко.

5-й канал

Якщо у день виборів ви не зможете вийти на наш сайт… використайте перевірений на сайті анекдотів про Януковича спосіб — захід через анонімізатор: http:// www.anonymization.net або http://anon.free. anonymizer.com…

Українська правда

Представник Януковича у ЦВК Степан Гавриш пообіцяв, що найближчим часом журналісти отримають інформацію і побачать, «що українського в Януковичі більше, ніж у тих, хто щоразу намагається вийти на люди в українських шароварах».

Українська правда

Не хвилюйтеся за моє здоров'я. Я — альпініст, я займаюся спортом, у мене міцний організм. Я вистояв у цій історії і впевнений у своєму повному одужанні.

Віктор Ющенко

…Урядові чиновники дають менеджерам новинних ЗМІ щоденні інструкції, так звані «темники», які стосуються того, про що треба повідомляти і як подавати матеріали. «Темники — наша работа», — хвалиться Сергій Марков, кремлівський радник Януковича.

Nеwsweek

Народний депутат Нестор Шуфрич пояснює своє оголення у Центрвиборчкомі тим, що у протилежному разі він міг задихнутися.

3 матеріалів прес-конференції у виборчому штабі Януковича

Насправді у суботу в Києві зібрався наймасовіший мітинг в Україні після набуття незалежності. 100 тисяч учасників — це найбільш точна цифра. Все людське поле — помаранчеве від передвиборчої атрибутики Ющенка. Без особливих ексцесів люди протрималися до 11 вечора. В цей час збоку вулиці Кутузова та Дружби народів з'явилася група молодиків, які почали бити мирних демонстрантів молотками і пляшками.

Українська правда

Сапулиного діда у тридцяті викликали до НКВД з одним простим питанням: «Чого це ви українською розмовляєте? Ви ж не артист, не письменник, а звичайний інженер». Минуло сімдесят років, а у мене іноді складається враження, що насправді нічого не змінилося. Коли на переговорах починаю говорити українською, партнери здивовано перезираються. І навіть ті, що у відповідь переходять на державну мову, все одно дивляться на мене, як на людину, яка вилізла зі схрону УПА.

Хтось вважає, що це я викаблучуюся — бо навіть западенці у бізнес-колах во всю цвірінькають по-общепонятному, а цей східняк кирпу гне. А я не викаблучуюся. Я й справді відчуваю себе українцем. Якісь там гени скрутилися при зачатті і прикували мене до цієї землі. От і сиджу тепер, як дурний, з тими генами і не можу нічим зарадити.

А може, це — результат виховання? Хоча, яке там, в дідька, виховання! Піонери, комсомол, «мой адрес — Советский Союз», урочисте святкування 325-річчя возз’єднання України з Росією. Ми тоді навіть не замислювалися, звідки такий дивний ювілей — 325 років? За яким літочисленням це вважається круглою датою? І тільки зараз зрозуміли, що причиною урочистої кампанії стало зростання національного дисидентського руху у сімдесяті.

Отже, якщо це не виховання, значить, гени. Що ж іще? Сиділи в моїх клітинах тихо, поки раптом стрельнули — і от, будь ласка, не артист, не письменник, не держслужбовець, не сторож і не комбайнер, а говорю українською. І не тільки говорю, але й думаю. А думати є про що, хай би йому чорт.

«Сьогодні ми дедалі частіше боїмося вільно говорити, щоб не втратити останнього, що маємо, — роботи й шматка хліба. А замість затишного європейського дому з його заможним життям і повагою до закону знов пропонують євразійські простори і навислий над ними грізний привид деспотії й варварства», — це не я, це діячі культури пишуть відкритого листа у інтернеті. Усі з них сміються, а мене гризе. Бо з одного боку, заперечити важко. А з іншого, ці наші діячі, окрім писати листи, нічого не можуть. Європейський дім проти деспотії. Солодкі казки проти реальних пацанів, які й читати не всі вміють.

Тупість зашкалює: «В Коростені Житомирської області прем’єр Віктор Янукович з використанням матюків послав пенсіонера, який висловив незгоду з ініціативами Януковича про російську мову». Зарегочешся. Якщо вірити плівкам Мельниченка, у Кучми в кабінеті розмовляють матом. Тепер його наступник продовжує традицію вже на майданах. Друга державна чи то офіційна — все, як обіцяв.

Але мені чомусь не смішно. Я згадую, що діда крили по матері слідчі і конвойні півсотні років тому. І досі криють, якщо силу мають, — в’язнів, пенсіонерів, виборців, будь-яких беззахисних людей. І це чіпляє мене особисто. Хто його знає чому.

Щось я нервовий став останнім часом. Сам себе не впізнаю. І головне, ніколи не відзначався подібною чутливістю — реальний бізнес відучує від неї швидко й жорстко.

Звичайно, інформація тисне — голодування, мітинги, впевненість обох сторін у своїй перемозі…

Мабуть, все-таки найгірше полягає у тому, що з’являється надія. Чи не вперше з дев’яностих. Ні, мабуть-таки, вперше. Надія витає у інформаційному просторі і збурює душі таких, як я. Надія на те, що цього разу все може повернутися на добре.

Раніше було легше — скачи, враже, як пан каже. А зараз наче й скачеш, а в душі хробачок — може, не варто, може, розвидниться?

Але я не дам надії розквітнути у своєму серці, бо найбільше людина страждає не від реальних негараздів, а від невтілених надій. А що вони не втіляться — мені відомо абсолютно точно.

Що саме замислено цього разу — точно невідомо. Звісно, підтасовки, судові процеси, залякування, фальсифікації — а може, й пряма агресія. Головне не у