Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Можливо, це нескромно з мого боку, та я все ж поцікавлюся, як ви виявили цей тунель?
— Пане професоре, ну які таємниці можуть бути між людьми, пов'язаними назавжди!
Я промовчав на це прикре нагадування, намагаючись удати, що мене це не зачепило.
— Моя внутрішня інтуїція і допитливість натураліста підказали мені, пане професоре, що під Суецьким перешийком може існувати невідомий прохід. Я помітив, що у Червоному і Середземному морях зустрічаються абсолютно однакові види риб, як-от: ошибень, губан райдужний, довгопер. Встановивши цей факт, я сам собі поставив питання, чи немає якогось зв'язку між цими морями? Якщо ж він існує, то через вищий рівень води у Червоному морі підземна течія неодмінно мала б починатися звідти, а не з Середземного моря. Щоб перевірити правильність ходу своїх думок, я виловив велику кількість різних риб в околиці Суеца і начепив на хвіст кожної рибини по мідному кільцю, а тоді випустив у воду. А через декілька місяців поблизу берегів Сирії у наші сіті потрапили риби з моїми розпізнавальними кільцями. Так я довів сам собі, що підземне сполучення між цими морями — незаперечний факт. Я почав пошук проходу, і таки віднайшов його, а потім, зваживши усі за і проти, ризикнув увійти в нього своїм судном. І вже дуже скоро ви, пане професоре, також пройдете через мій Аравійський тунель!
Розділ п'ятий
Аравійський тунель
Того ж таки дня, трохи пізніше, я переповів Конселю і Недові Ленду ту частину розмови, яка мала би їх зацікавити. І коли я сказав, що через два дні ми будемо у водах Середземного моря, простодушний Консель заплескав у долоні, а скептик Нед знизав плечима.
— Підводний тунель! — вигукнув він. — Сполучення між морями! Хіба це можливо?
— Друже Неде, — відповів Консель, — а ви коли-небудь раніше знали про існування «Наутилуса»? Отож бо! Але він існує! Тому не знизуйте плечима і не заперечуйте існування чогось лише тому, що ви про це нічого не знаєте.
— Поживемо — побачимо! — промовив Нед Ленд, похитавши головою. — Хоча, якщо цей тунель не вигадка капітана Немо, то це просто прекрасно! Слава небесам, якщо йому вдасться так швидко переправити нас у Середземне море!
У той вечір під 21°30′ північної широти. «Наутилус» виплив на поверхню моря. Ми могли бачити аравійські береги. Вдалині виднілося місто Джидда — важливий торговий пункт для Єгипту, Сирії, Греції та Індії. Я досить чітко розрізняв обриси будівель, кораблів, пришвартованих уздовж набережних, і тих, які через свою водотоннажність були змушені кинути якір на рейді. Сонце, схиляючись за обрій, торкалося своїми останніми променями міських споруд, що просто засліплювали своєю білизною. За містом виднілися дерев'яні й очеретяні хатинки осілих бедуїнів.
Наступного дня, 10 лютого, показалися зустрічні судна, і «Наутилус», «надихавшись» на поверхні вод, сховався під воду. Опівдні, коли настав час визначати координати, море знову було пустинне і судно виплило на рівень своєї ватерлінії.
Я вийшов на палубу разом із Недом і Конселем. На сході, у тумані, ледь-ледь вимальовувалися береги.
Спершись на борт шлюпки, ми балакали про все на світі, і раптом Нед Ленд, указуючи рукою на якусь точку в морі, сказав:
— Ви там нічого не бачите, пане професоре?
— Анічогісінько, Неде! — відповів я. — Але ви краще покладайтеся на власний орлиний зір.
— Дивіться добре, — наполягав Нед. — Он там, перед нами, по штирборту, майже на рівні з прожектором! Невже не бачите?
— Ай справді, — сказав я, пильно вгледівшись, — бачу на воді немовби рухається якесь темне довге тіло.
— Другий «Наутилус»! — крикнув Консель.
— Е ні! — заперечив канадець. — Якщо я не помиляюся, це якась морська тварина.
— Невже у Червоному морі водяться кити? — запитав Консель.
— Так, любий друже, — відповів я, — іноді, щоправда дуже рідко, тут можна побачити китів.
— Та тільки це не кит. Кити — мої давні приятелі, їх я впізнаю здалеку! — зауважив Нед Ленд, який не зводив очей з темної маси.
— Наберімося терпіння, — сказав Консель. — «Наутилус» прямує в той бік, і скоро ми дізнаємося, що це таке.
І ми через короткий час наблизилися до предмета, який нас заінтригував, на відстань однієї милі. Темна глиба нагадувала вершину підводної скелі, що виступила із вод у відкритому морі. І що ж це було таке? З такої відстані я все ще не міг визначити.
— Оце так! Воно ж пливе! Пірнає! — вигукував Нед Ленд. — От чортяка! Що ж ти таке? Хвіст має не роздвоєний, як у китів і кашалотів, а плавці схожі на обрубки кінцівок.
— В такому випадку… — почав було я.
— Ах ти! — перебив мене канадець вигуком. — Воно повертається на спину. Ви тільки погляньте! Соски на грудях!
— А-а! Та це ж сирена! — крикнув Консель. — Справжня сирена, нехай не образиться на мене пан професор!
«Сирена»! Це визначення Конселя наштовхнуло мене на правильну думку. Я зрозумів, що ми зустрілися з твариною із ряду сирен, яку людська фантазія перетворила на фантастичну морську істоту — русалку, жінку-рибу.
— Ні, Конселю, — заперечив я. — Ти правий лише в тому, що ця тварина належить до ряду сирен, але це не власне сирена. Це інша цікава і дуже рідкісна тварина, яку можна зустріти у Червоному морі. Це дюгонь.
— Еге ж! Ряд сирен, клас ссавців, вищий клас хребетних тварин, — відчеканив Консель.
Він все сказав правильно.
Але Неду Ленду було байдуже до всіх цих класифікацій. Він вже стояв напоготові. В очах гарпунера заблищав мисливський азарт. Рука канадця була готова метнути уявний гарпун. Одне слово, наш приятель мріяв, як би йому опинитися в морі і вступити у двобій з твариною у її рідній стихії.
— О-о! — сказав він тремтячим від хвилювання голосом, — я ще не мав щастя бити таких!
У цій фразі був увесь він, наш друг гарпунер.
Тієї самої хвилини на палубі показався капітан Немо. Він одразу ж помітив дюгоня, зрозумів хвилювання канадця і звернувся до нього:
— Гадаю, якби при вас був гарпун, він обпікав би вам руку. Я правий?
— Авжеж, капітане!
— Ладен побитися об заклад, що ви аж марите, аби бодай на один день повернутися до своєї професії китобоя. Ви ж не проти зачислити цю тварину до переліку своїх трофеїв?
— Я про це мрію!
— То випробуйте свою удачу!
— Дякую вам, капітане! — відповів Нед Ленд, зблиснувши очима.
— Тільки будьте обережним, — продовжував капітан Немо, — не промахніться! Це у ваших інтересах.
— Невже дюгонь така небезпечна тварина? — поцікавився я.
Безстрашний канадець цьому застереженню значення, вочевидь, не надав.
— Буває,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.