Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

— Я буду старшим, я буду старшим!..

А Іван — мужичий син і каже:

— Ні, не так. Давайте по дорозі палицю кидать: чия далі впаде, той і буде старшим.

Кинув один палицю по шляху вперед. Їдуть день, їдуть другий — нема… На третій день бачать — палиця лежить. Кинув другий, їдуть день, їдуть три — палиці нема… Найшли аж через тиждень. Кинув Іван — мужичий син. Їдуть один тиждень — нема палиці, другий і третій — нема палиці.

— Це десь твою палицю проминули…

— Не може бути: мабуть, моя палиця десь у гостях.

Проїхали ще тиждень, бачать: стоїть великий дім — мідна огорожа навколо, мідний міст аж до дому веде. Дивляться — палиця через паркан перевалилася і ріг дому одбила. А в цьому домі жили страшні змії, тільки їх вдома не було — воювали десь далеко.

І говорить Іван — мужичий син до одного богатиря панської крові:

— Сьогодні ти підеш на міст на варту, а ти, — каже другому, — ляжеш коло коней, а я ляжу в будинку. — І наказав тому, що на мості: — Гляди ж, брат, не спи, а стережи…

Той ходив-ходив, а як він був з дороги — ліг і заснув на мосту. Тоді Іван — мужичий син прокинувся, бачить — північ, пора йти. Одягся і пішов на міст, дивиться — той спить; слухає: земля двигтить — змій шестиголовий летить і говорить своєму коню:

— Стій, не чмихай, проти нашої сили нема нічого. Є тільки Іван — мужичий син, але сюди його і ворон кості не занесе, бо він іще молодий.

— Ворон кості не занесе, а добрий молодець сам зайде, — каже Іван — мужичий син.

— Чи биться, чи мириться прийшов?

— Не мириться, а биться я прийшов.

— Ну, — говорить змій, — бий ти першим.

— Ні, — говорить Іван — мужичий син, — бий ти, ти на всякому царстві старший.

Шестиголовий змій як ударив, то Іван — мужичий син тільки ледь з місця здвигнувся, а тоді як вдарив змія своєю палицею, то заразом шість голів зніс.

Посік його, спалив кості і на вітер попіл пустив та й рушив додому. На ранок і питає того, що на мості вартував:

— А що, стеріг вірно?

— Так стеріг, що мимо птиця не пролітала, — говорить.

На другу ніч Іван — мужичий син послав другого стерегти на мості, а того — на конюшню. І той заснув. Дивиться Іван — мужичий син: час іти. Пішов і став під мостом. Чує — земля гуде. Це дев’ятиголовий змій летить.

— Стій, — говорить змій до свого коня, — проти нашої сили нема другої у цілому царстві. Є тільки Іван — мужичий син. Ну, та сюди і ворон кості його не занесе.

— Брешеш, — каже Іван — мужичий син, — добрий молодець сам зайде.

— Чи биться, чи мириться зайшов?

— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а за тим, щоб биться.

— Ну, бий ти!

— Ні, бий ти, ти на половину світу старший.

Той змій дев’ятиголовий як ударив — так по кісточки Івана — мужичого сина й увігнав. Але Іван ударив змія — заразом сім голів одрубав. Другий раз замахнув — і останні дві зрубав… Посік його тіло, спалив кістки і попіл за вітром розвіяв. Пішов Іван — мужичий син у свій дім досипать. На ранок спитав і того:

— А що, стеріг добре моста?

— Так стеріг, що й миша мимо не пролізла.

На третю ніч зібрав він обох богатирів, повісив рукавичку на стіні і сказав:

— Піду я сам, братці, стерегти моста, а ви глядіть на мою рукавичку: як буде піт, то гуляйте, а як буде кров з рукавички капать, так пускайте мого коня.

Став під мостом: опівночі чує — земля за дванадцять верст гуде, листя на дубах опадає. Це вже найстарший змій летить на тому коні, що жар може їсти, а полум’я пити. Летить і говорить до свого коня:

— Стій, не спотикайся, проти нашої сили нема сили на всім світі. Є десь Іван — мужичий син, ну, він ще малий. Йому ще тільки на печі сидіть — сюди він не зайде, сюди і ворон кості не занесе.

А той:

— Ворон кості не занесе, а добрий молодець сам прийде.

— Що, будем биться чи мириться?

— Не за тим добрий молодець зайшов, щоб мириться, а за тим, щоб биться.

— Бий, — говорить змій.

— Ні, ти бий, ти на всьому світі дужчий.

Як ударив змій, то Іван — мужичий син аж зблід. Бились-бились… У змія з дванадцяти зосталося вже три голови. А Іван — мужичий син уже по самий пояс у землю загнаний, от-от охляне.

— Слухай, ти, — говорить змій, — у тебе батько був?

— Був.

— Воли у його були?

— Були.

— Орав він?

— Орав.

— А давав оддихать?

— Давав.

— Ну, давай і ми оддихнем.

Іван — мужичий син як став оддихать, та й кинув свою палку навідмаш і розбив конюшню. Тут його кінь вирвався, прибіг до його, став землю одривать…

А ці богатирі прокинулись, бачать — кров’ю попідпливали, та з рукавички кров іде, але боялися йти виручати Івана — мужичого сина, думають: для чого нам свої голови за нього підставляти.

Але кінь тим часом землю оббив круг Івана, тоді й говорить Іван — мужичий син до змія:

— Аж тепер я тебе вб’ю.

Змій і говорить:

— Ну, добре, але я хочу тобі сказати ще перед смертю: ти хоч і візьмеш в мене цього чарівного коня, що цареві потрібний, але ти не доведеш його додому; єсть у мене ще три сестри і мати та батько, цар Ірод. От вони і тебе, і тих двох богатирів все рівно з світу зживуть!

Відрубав останні голови Іван, а сам задумався, а тим часом та бабуся, що він кінськими шкурами її хату укрив, почула, що на Івана біда насувається, бо вона все знала, що в світі робиться, та послала свого песика до Івана, а песик і каже йому:

— Будете ви їхати додому, захочете так пить, що один до одного не зможете слова промовить: буде вам по праву руку криничка, вода як скло чиста. Не пийте її, а лиш вдар по ній навхрест палкою, побачиш, що з неї вийде. Під’їдете далі, захочете їсти: стоятиме явір, під явором стіл, там лежатимуть паляниці, яблука й усякі напитки й наїдки. Не їжте, а ти вдар навхрест, побачиш, що вийде з того. Приїдете далі, захочете спать —