Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

запевнити, що ця груба гіпотеза про два приміщення, охоронця на порозі між ними та свідомість як глядача в кінці другої зали — досить осяжне порівняння, яке вказує на справжній стан речей. Я ще хочу дізнатися, чи ви згодні, що наші визначення: «неусвідомлений», «перед­усвідомлений», «усвідомлений» — менше улягають критичним нападам і їх легше обстоювати, ніж такі, як «під­усвідомлений», «біляусвідомлений», «співусвідомлений» та ін.

А проте для мене було б ще важливішим, якби ви мені сказали, що таку будову психічного апарату, яку я подав як гіпотезу задля пояснення невротичних симптомів, можна вважати за правильну взагалі в усіх випадках, і тоді вона допомогла б нам зрозуміти й нормальне функціонування психіки. Тут ви мали б цілковиту слушність. Поки що ми не можемо йти за цим висновком, але наш інтерес до психології утворення симптомів повинен надзвичайно зрости, оскільки попереду відкривається перспектива через вивчення патологічних явищ дійти й до функціонування нормальної психіки, досі оповитого таємницею.

А ви, до речі, ще не помітили, на що спираються наші уявлення про обидві системи і відносини між ними та свідомістю? Адже охоронець між неусвідомленим та усвідомленим — це не що інше, як цензура, що, як ми знаємо, формує явне сновиддя. Денні залишки, що їх ми визнали за збудники сновидь, були передусвідомленим матеріалом, що вночі під час сну зазнає впливів неусвідомлених та згнічених бажань і вкупі з ними, завдяки їхній енергії, утворює латентне сновиддя. Оскільки переважає система неусвідомленого, цей матеріал зазнає опрацювання — відбувається згущення або зсув, — такого, яке в нормальному психічному житті, тобто в системі передусвідомленого, цілком незнане або припущенне лише як виняток. Ця відмінність у способах функціонування допомагатиме нам розрізняти обидві системи: зв’язок із свідомістю, притаманний передусвідомленому, правитиме нам за ознаку належності до однієї з цих двох систем. Сновиддя — аж ніяк не патологічний феномен: воно може трапитись у кожної здорової людини за умови, що вона спить. Тому кожна гіпотеза про структуру психічного апарату, яка допомагає нам зрозуміти і утворення сновидь, і формування невротичних симптомів, має неспростовні претензії на те, щоб її вважали за придатну і при вивченні нормального психічного життя.

Оце й усе, що ми мали тепер сказати про згнічення. Але воно — лише передумова утворення симптомів. Ми знаємо, що симптоми — замінники чогось такого, чому не дало виявитися згнічення; проте від згнічення до розуміння цих замінних утворень дорога ще далека. Але є й інший бік самої проблеми згнічення, тож постають запитання: які різновиди психічних порухів зазнають згнічення? Які сили здійснюють його? Що спонукає їх діяти? З відповідей на ці всі запитання ми знаємо сьогодні лише один пункт. Досліджуючи опір, ми дізналися, що його породжують сили Я, вже відомі, а також латентні властивості характеру. Саме ці сили й зумовлюють згнічення або принаймні беруть у ньому участь. Поки що ми більше нічого не знаємо.

Далі нам стане в пригоді ще одне спостереження, про яке я вже згадував. За допомогою аналізу завжди можна з’ясувати, в чому полягає намір невротичного симптому. Тільки й у цьому для вас немає нічого нового. Адже я вже довів це, про­аналізувавши два випадки неврозів. Але чи багато насправді важать ті два випадки? Ви маєте право вимагати, щоб я довів своє твердження сотні, ба навіть безліч разів. Проте це єдине, чого я не можу. Тут знову треба спиратись або на досвід, або на віру, що її в цьому пункті однодушно підтримують свідчення всіх психоаналітиків.

Чи пригадуєте ви, що в обох випадках, симптоми яких ми дуже докладно досліджували, аналіз утаємничив нас у найінтимнішу сферу сексуального життя пацієнтів? Крім того, в першому випадку ми дуже виразно з’ясували намір або тенденцію досліджуваного симптому; в другому випадку він, можливо, завуальований іншим чинником, про який ми згадаємо пізніше. Отож виявлене в цих обох випадках ми побачимо і в усіх інших випадках, які проаналізуємо. Аналіз щоразу вводитиме нас у царину сексуальних переживань та прагнень пацієнта, і щоразу ми будемо змушені визнати, що його симптоми служать одній меті. В тій меті ми зразу добачаємо задоволення сексуальних бажань. Симптоми стають для хворого замінником сексуального задоволення; вони — замінник того задоволення, якого їм бракує в житті.

Ось подумайте про нав’язливі дії першої пацієнтки. Жінка позбавлена свого коханого чоловіка, бо з огляду на його кволість і неспроможність не може жити з ним укупі. Жінка змушена бути йому вірною і нікого не може поставити на його місце. А її нав’язливий симптом дає їй те, чого вона так палко жадає, підносить її чоловіка, заперечує, коригує його слабкість і насамперед його імпотенцію. По суті, її симптом — це справдження бажань, і тут він цілком подібний до сновиддя; ба більше — хоча сновиддя таке не щоразу — це справдження еротичного бажання. У випадку з другою пацієнткою вам зразу стає зрозуміло, що її церемоніал спрямований на те, щоб перешкодити батькові-матері здійснювати статеві стосунки, не допустити, щоб унаслідок тих стосунків народилась нова дитина. Ви, звичайно, вгадаєте ще й те, що церемоніал немов намагається поставити доньку на місце матері. Отже, як бачимо, перед нами знов усування перешкод на шляху статевого задоволення і справдження власних сексуальних бажань. Про вже згадані ускладнення, пов’язані з другим випадком, я розповім трохи згодом.

Вельмишановні добродійки і добродії! Я хочу уникнути в майбутньому запізнілої необхідності обмежити загальний характер своїх тверджень і тому звертаю вашу увагу на таке: все, що я казав тут про згнічення, утворення симптомів і тлумачення симптомів, вивчене на основі трьох форм неврозів: істерії страху, конверсійної істерії та неврозу нав’язливих станів, — і тому воно слушне насамперед тільки для цих форм. Ці три розлади, які ми звикли об’єднувати в одну групу під назвою «неврози переносу», становлять ту царину, де можна застосовувати психоаналітичну терапію. Решту неврозів психоаналіз вивчив набагато гірше; в одній з груп, наприклад, підставою такої неуваги є неможливість справляти терапевтичний вплив. Не забувайте, що психоаналіз — наука ще дуже молода, що його опанування потребує чимало зусиль та часу і що не так давно він узагалі тримався лише на одній людині. І все-таки ми зусібіч наближаємось до кращого розуміння решти уражень, не належних до неврозів переносу. Сподіваюсь, я ще зможу вам пояснити, яких змін зазнають наші теорії та результати, коли пристосовувати їх до цього нового матеріалу, і покажу вам, що ці дальші студії приведуть не до суперечностей, а до зміцнення єдності всього нашого вчення. Отож якщо все те, що я розповів вам, слушне тільки для трьох неврозів переносу, то дозвольте мені ще одним повідомленням наголосити значення симптому. Порівняльне вивчення факторів, що спричиняють захворювання, дає нам результати, які можна виразити однією формулою: люди стають жертвами хвороби тоді, коли перед ними постає якась відмова, коли реальність не дає їм змоги задовольнити свої сексуальні бажання. Бачите, як добре доповнюють один одного ці два висновки. Тож симптоми слід тоді розуміти як сурогатне задоволення бажань, не задоволених у житті.

Звичайно, можна висунути критичні заперечення й проти твердження, що невротичні симптоми — сурогатні задоволення сексуальних бажань. Про два з них я скажу ще сьогодні. Якби ви самі проаналізували велику кількість випадків неврозу, то, похитавши головою, напевне, сказали