Читати книгу - "Готель"

За мить секретар делікатно постукав, ввійшов і, звертаючись до герцога, сказав:

— Ваша світлість, це дзвонять з місцевої газети. Кажуть, що одержали… — він повагався, перше ніж вимовити незнайомий термін, — теле-блискавку, яка начебто стосується вас.

Сяк-так опанувавши себе, герцогиня промовила:

— Розмовлятиму з ними я. Покладіть свою трубку. — Вона зняла трубку з апарата, що стояв поряд. Тільки уважний спостерігач помітив би, що руки її тремтять. Почекавши, доки клацне важіль паралельного апарата, вона промовила. — Герцогиня Кройдонська слухає.

Їй відповів чіткий, діловий чоловічий голос:

— Мадам, з вами говорять з міського відділення редакції «Стейтс-айтем». Ми одержали телеблискавку від «Ассошіейтед пресс», а тепер саме надходить розширене повідомлення. — Він замовк, потім кинув: — Пробачте, — і вона почула, як він роздратовано вигукує: — Де збіса ця… Чуєш, Енді, кинь-но мені ту стрічку! — Почулося шарудіння паперу, потім голос заговорив знов: — Даруйте, мадам. Читаю: «Лондон (АП). В парламентських колах поширилася чутка про те, що герцога Кройдонського, відомого англійського дипломата, який неодноразово виконував найделікатніші доручення свого уряду, буде призначено на посаду посла Великобританії в США. Перша реакція на цю чутку — схвальна. Офіційне повідомлення буде опубліковане, очевидно, найближчим часом». Ну, і так далі, мадам. Читати до кінця немає потреби. Ми дзвонимо вам, щоб спитати, чи не схоче ваш чоловік зробити заяву для нашої газети й чи не прийме він нашого фоторепортера.

На мить герцогиня заплющила очі, відчуваючи блаженну полегкість.

З трубки почулося:

— Мадам, ви слухаєте мене?

— Так. — Вона зробила зусилля, щоб голос не зрадив її.

— То як відносно заяви для нашої газе…

— В дану мить, — урвала його герцогиня, — мій чоловік утримується від будь-яких заяв і не робитиме їх, поки не надійде офіційне повідомлення про його призначення.

— То, може…

— Це ж стосується і фотографування.

Голос у трубці розчаровано промовив:

— Ми, звісно, дамо все, що маємо, в наступному випуску.

— Це ваше право.

— Але якщо надійде офіційне повідомлення, ми хотіли б зв’язатися з вами.

— Якщо воно надійде, мій чоловік охоче зустрінеться з представниками преси.

— Отже, ви дозволяєте нам подзвонити знову?

— Будь ласка, дзвоніть.

Поклавши трубку, герцогиня Кройдонська випросталася і якусь хвилину сиділа мовчки. Потім, стримано всміхнувшись, сказала:

— Ну, нарешті, Джофрі домігся свого.

Недовірливо витріщившись, її чоловік облизав губи й спитав:

— Невже — Вашінгтон?

Вона переказала йому зміст повідомлення «Ассошіейтед пресс», потім додала:

— Мабуть, чутку про твоє призначення пустили навмисне, щоб перевірити реакцію. Реакція виявилася позитивною.

— Я б нізащо не повірив, що навіть твій брат…

— Його вплив нам допоміг. Але, безперечно, були й інші причини. Міжнародне становище. Потреба в людині з твоєю професійною репутацією. Не забувай, що ми весь час вірили в таку можливість. На щастя, всі фактори збіглися на нашу користь.

— Тепер, коли це вже сталося… — він замовк.

— Ну, «коли це вже сталося»… то що?

— Я не знаю, чи зможу…

— Зможеш. Ми зможемо. Вдвох.

Він із сумнівом похитав головою.

— Якби раніше…

— Те, що ти міг раніше, зможеш і тепер, — в голосі герцогині забриніли металеві нотки. — Сьогодні ввечері тобі доведеться зустрітися з представниками преси. Будуть й інші справи. На все це потрібна свіжа голова.

Він непевно кивнув:

— Я постараюся… — і підніс чарку до губ.

— Ні! — Герцогиня підвелася, забрала чарку з чоловікової руки, вийшла до ванної, і він почув, як вона виливає віскі в раковину. Повернувшись, вона промовила: — Все. Більше ні краплі. Зрозумів? Ані крапельки.

Він хотів був запротестувати, але передумав і сказав:

— Мабуть… маєш рацію.

— Якщо хочеш, я сховаю всі пляшки, а ту, відкорковану — виллю.

Він похитав головою.

— Не треба. І так витримаю. — Він примусив себе зосередитися і, наче демонструючи свою хамелеонську вдачу, раптом весь підібрався, споважнів і вже цілком рівним голосом зауважив: — Звістка справді чудова!

— Атож, — сказала герцогиня. — Для нас вона може стати початком нового життя.

Він ступив був крок до неї, але одразу ж зупинився, подумавши: яким би не було те нове життя, тут усе лишиться по-старому.

Його дружина тим часом уже міркувала вголос:

— Наш план щодо Чікаго доведеться змінити, бо віднині ти весь час перебуватимеш у центрі уваги. Якщо ми полетимо туди вдвох, чікагська преса відразу вхопиться за нас. І з того, що ми ремонтуємо машину, теж може зробити сенсацію.

— Отже, повинен летіти хтось один.

Герцогиня рішуче сказала:

— Полечу я. Трошки зміню свою зовнішність, надіну окуляри. Буду обережна, і ніхто мене не впізнає. — Погляд її зупинився на маленькій шкіряній валізці, що стояла біля секретера. — Решту грошей я візьму з собою і доведу вже цю справу до кінця.

— Ти говориш так, немов… немов той тип уже в Чікаго… А він ще туди не доїхав.

Очі її широко розкрилися — неначе вона згадала забутий страшний сон.

— О боже! Тепер… саме тепер, тепер… він мусить, будь-що мусить доїхати!

11

Незабаром після ленчу Пітер Макдермот збігав додому й перевдягнувся: перемінив свій строгий робочий костюм на полотняні штани і легкий піджак. Потім на кілька хвилин заскочив до свого кабінету, щоб підписати листи. Виходячи, він поклав їх Флорі на стіл.

— Я повернуся десь надвечір, — сказав він їй і запитав: — Ви з’ясували що-небудь про Огілві?

Секретарка похитала головою.

— Нічого істотного. Ви просили довідатися, чи Огілві сказав кому-небудь, куди їде. Я розпитувала. Він не сказав про це нікому.

Пітер гмукнув.

— Що ж, мене це не дивує.

— І ще одне. — Флора повагалася: — Власне, обставина незначна, але, по-моєму, трохи дивна.

— Яка ж саме?

— Ви сказали, що містер Огілві від’їхав на «ягуарі»?

— Так.

— Це машина герцога й герцогині Кройдонських.

— Ви певні?

— Я перевірила, — відповіла Флора, — спеціально дзвонила в гараж. Мені порадили звернутися до Калгмера — нічного контролера.

— Так, я знаю його.

— Він чергував минулої ночі. Я подзвонила йому додому, і він сказав, що Огілві прийшов з письмовим дорученням на машину, підписаним герцогинею Кройдонською.

Пітер знизав плечима.

— Що ж, тоді все гаразд.

І все-таки дивно було, що Огілві поїхав саме в герцогській машині; а ще дивніше — що герцог і герцогиня мають якийсь зв’язок з екс-полісменом. Очевидно, ця обставина здивувала і Флору.

— Машину ще не пригнали назад? — спитав Пітер.

Флора похитала головою.

— Я вже хотіла поговорити з цього приводу з герцогинею. А потім вирішила, що спершу пораджуся з вами.

— Правильно.

Звичайно, найпростіше було б запитати в ясновельможного подружжя, чи не знає воно, куди подався Огілві. Воно ж, мабуть, знає,