Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

— Я не хочу, щоб ти їхав… — ледве чутно сказала Лея, коли Кай уже збирався сідати в автобус.
Він зупинився, подивився їй в очі, обійняв і поцілував. У цьому поцілунку було все — вибачення, любов, втома і невимовний сум. Потім мовчки відійшов і зник у салоні автобуса.
Лея залишилася стояти на зупинці, притискаючи до себе куртку, ніби це могло зігріти її більше, ніж його обійми. Вона чекала свого автобуса, який мав відвезти її назад додому, а очі наповнювалися слізьми. Їй було боляче. Боліло те, що попри всю любов, більше половини їхнього часу разом було втрачено на сварки, образи, мовчання і недомовки. І вже було пізно щось змінювати. 

Знову відстань. Знову сварки. Все відбувалося так, ніби за сценарієм, який вони вже знали напам’ять. Тільки тепер для Леї ці сварки були не лише моральною втомою, а й фізичним болем. Кожне підвищене слово, кожна образа — відгукувались різкими спазмами в животі.
Лікар попереджав: їй категорично не можна нервувати, бо навіть незначне емоційне напруження могло погіршити стан. Загострення, біль, повільне відновлення — усе це чекало на неї, якщо вона дозволить собі занадто багато переживати. Але як не переживати, коли болить душа?..