Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

розігнаного бегемота, що тяг у своєму кільватері світлокулі. На краю битви він дугою оминув своїх захисників і вдарив у фланг нападників, лише тоді помітивши лазеростріли, що посилали на нього яскраві блакитні спалахи. Відчував, як його повіз шквалом налітає на плоть, розкидаючи довкола тіла.

Повіз випустив його просто перед Посольством, він викотився на тверду поверхню, вдаряючись об уламки. Відчув лоскіт променів лазеростріла на ребристому тілі, тоді приплив внутрішнього тепла, слідом за цим — кисневу відрижку з хвоста. Інстинкт сховав його обличчя глибоко в оболонці, схрестив руки в захисній заглибині переднього сегмента. Тіло черва перейняло контроль, вигинаючись і вимахуючи, котячись, наче шалене колесо, б’ючись на всі боки.

Кров залила вулицю. Кров — водний бар’єр для його тіла, але ж смерть вивільняє воду. Звиваючись, його тіло послизнулося і в’їхало в неї, вода обпекла його, проникаючи крізь форелеву шкіру й випускаючи синюватий дим з кожного кільця, з яким стикалася. Це наповнило його водною мукою і викликало у великому тілі ще сильніший потяг до молотіння та насилля.

При перших ударах Лето розкидані по периметру Рибомовки відступили назад. Пильна башарка побачила, яка можливість відкрилася перед ними. Гукнула, заглушуючи галас битви:

— Убивай уцілілих!

Ряди вартівниць кинулися вперед.

Кілька хвилин тривала кривава гра Рибомовок, рубання клинків у немилосердному сяйві світлокуль, танець дуг лазерострілів та навіть удари рук і пальців ніг по вразливому тілі. Рибомовки не залишили вцілілих.

Лето перекотився через закривавлену кашу перед Посольством, через хвилі водної муки, насилу спроможний думати. Повітря довкола нього було насичене киснем, що допомогло його людським чуттям. Підкликав свій повіз, і той підплив до нього, небезпечно перехиляючись на пошкоджених підвісках. Поволі виповз на перехняблений повіз і віддав ментальний наказ повернутися до його приміщення під площею.

Уже давно він приготував собі противодну кімнату, де хвилі перегрітого сухого повітря могли очистити його й відновити. Пісок теж би з цим упорався, але в межах Онна бракувало місця для необхідного піщаного простору, де він міг би зігрітися та обшкребти свою поверхню до нормального стану.

У ліфті він подумав про Хві й послав звістку, щоб її негайно до нього привели.

«Якщо вона вижила».

Він не мав зараз часу на пророчі пошуки, міг лише сподіватися на краще, доки його тіло — і предчерва, і людське — прагнуло очисного жару.

Ввійшовши до очисної кімнати, подумав, що слід підтвердити змінений наказ: «Залишити живими кількох лицеплясів!» Але досі ошалілі Рибомовки розсіялися по всьому місту, а він не мав сили виконувати пророчий пошук, щоб розіслати вісниць у належні місця.

Коли він виходив із очисної кімнати, капітанка Варти принесла послання, що Хві Норі дістала легке поранення, але перебуває в безпеці й буде доставлена до нього, тільки-но місцева командирка вирішить, що це розсудливо.

Лето відразу підвищив капітанку Варти до підбашарки. Вона мала тяжку поставу на зразок Нейли, але не з таким квадратним обличчям, з рисами округлішими та ближчими до давніших норм. Дрижала, зігріта прихильністю свого Владики, а коли він наказав їй повернутись і «повторно впевнитися», що Хві не зазнала серйозніших поранень, крутнулася і вибігла від нього.

«Я навіть не спитав її імені», — подумав Лето, викотившись на новий повіз у заглибленні малої аудієнційної кімнати. Мусив поміркувати кілька хвилин, щоб згадати ім’я нової підбашарки, — К’єюємо. Підвищення ще слід затвердити. Занотував собі в думках, щоби зробити це особисто. Рибомовки, геть усі, негайно мусили довідатись, як високо він цінує Хві Норі, хоч після цієї ночі навряд чи залишилися великі сумніви.

Тоді виконав пророче сканування і послав вісниць до розлючених Рибомовок. Шкоду вже заподіяно — весь Онн у трупах. Частина з них лицепляси, а частина — лише підозрювані в належності до лицеплясів.

«І багато хто бачив, як я вбивав», — подумав він.

Чекаючи прибуття Хві, Лето обміркував те, що відбулося. Це не було типовою атакою тлейлаксу, зате попередній напад дорогою до Онна нагадував новий взірець. Усе вказувало на єдиний замір зі смертельною метою.

«Я міг там померти», — подумав він.

Починало прояснятися, чому він не передбачив цієї атаки, але була й глибша причина. Лето міг розгледіти цю причину, що поставала в його свідомості як підсумок усіх підказок. Хто з людей найкраще знав Бога-Імператора? Хто з людей мав таємне місце для змови?

«Малкі!»

Лето покликав вартівницю і наказав спитати, чи Превелебна Мати Антеак уже покинула Арракіс. За кілька хвилин вартівниця повернулася зі звітом.

— Антеак досі у своїй квартирі. Командирка Варти Рибомовок каже, що нападу на них не було.

— Пошли звістку до Антеак, — сказав Лето. — Спитай, чи зараз вона розуміє, чому я розмістив їхню делегацію в приміщенні подалі від мене? Потім скажи їй, що під час відвідин Ікса вона мусить розшукати Малкі. Нехай доповість про місце його перебування нашому локальному гарнізону на Іксі.

— Малкі? Колишній іксіанський Посол?

— Саме так. Він не може зоставатися живим і на свободі. Поінформуєш нашу командирку гарнізону на Іксі, що вона має встановити тісні контакти з Антеак, надавши всю необхідну допомогу. Малкі повинні привезти сюди або стратити, залежно від того, що визнає за необхідне наша командирка.

Вартівниця-вісниця кивнула, а на її лиці пробігли тіні: вона стояла у світлі довкола обличчя Лето. Не попросила повторити наказ. Кожну з його близьких вартівниць було натреновано як людину-записник. Вони могли точно повторити слова Лето з його інтонацією та ніколи не забували почутого.

Коли вартівниця зникла, Лето послав приватний сигнал запиту й через кілька секунд отримав відповідь від Нейли. Іксіанський пристрій у його повозі відтворив нерозпізнавану версію її голосу, рівну металічну декламацію, призначену лише для його вух.

Так, Сіона була в Цитаделі. Ні, Сіона не контактувала зі своїми бунтівними товаришами. «Ні, вона ще не знає, що я за нею стежу». Напад на Посольство? Скоєний розкольницькою групою під назвою «Елемент контакту з тлейлаксу».

Лето дозволив собі внутрішнє зітхання. Бунтівники завжди вибирають своїм групам такі претензійні назви.

— Хтось уцілів? — спитав він.

— Про вцілілих невідомо.

Лето здалося цікавим, що хоча металічний голос не мав жодних емоційних тонів, усе-таки його пам’ять їх додавала.

— Установиш контакт із Сіоною, — звелів він. — Зізнайся, що ти Рибомовка. Скажи, що не розкрила цього раніше, бо знала, що вона тобі не повірить, а ще тому, що боялася розкритись, оскільки ти єдина Рибомовка, вірна Сіоні. Підтвердь свою клятву. Скажи, що присягаєш на всі свої святощі підкорятися їй у всьому.