Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

———З ним все буде гаразд, — але навіть його голос віддавався в грудях важким тягарем. — Лікарі зробили все необхідне. Його життю більше нічого не загрожує.

Проте він знав, що ці слова були лише втіхою для самого себе. Вони не могли зняти той величезний тягар, який навис над ним. Максим бачив, як Олександр Володимирович ледь помітно похитнувся, і сів поруч, важко видихнувши:

——— От тільки він ніяк не приходить до тями і, можливо, вже й не прийде. Головний лікар мені все пояснив... Але що мені тепер робити? Я ж мав сили пройти через розлучення і працювати так старанно увесь цей час тільки тому, що знав: він у мене є.

Слова Олександра Володимировича наче застигли у повітрі. Він говорив повільно, ніби кожне слово вимагало від нього колосальних зусиль. 

Максим мовчки сів з іншого боку ліжка, опустивши голову. Його серце билося важко. Він відчував, як відчай старого передавався йому.

——— Я так сподівався побувати на його весіллі, — раптом Олександр Володимирович не стримався і заплакав, — але коли він потребував моєї допомоги найбільше за все, мене не було поруч. Коли ти подзвонив мені і запропонував ту авантюру, знаєш, де я був?

Максим підняв очі, не наважуючись відповісти.

——— Я був в Африці! Полював на носорогів! — сказав старий з сумішшю гніву і сорому, наче виправдовуючи себе перед самим собою. — Бо я ж на пенсії, так? Маю право!

Максим слухав, як слова Олександра Володимировича змішувалися з риданнями, і відчував, як тиск у його власних грудях почав наростати. Він хотів сказати щось, що могло б хоч якось допомогти, але нічого не приходило на думку. Лише шепіт зірвався з його губ:

——— Богдан ще одужає.

Максим не був упевнений у цьому, але, можливо, надія була єдиним, що тримало їх обох ще на плаву. Він подивився на Олександра Володимировича ще раз, але той, здавалося, не чув його слів. Тоді Максим піднявся і, не кажучи більше ні слова, вийшов з палати. Коли він опинився на вулиці, свіжий весняний вітер ледь не збив його з ніг. 

Сівши на лавку, Максим схопився за голову, намагаючись приглушити все, що відбувалося всередині. Йому здавалося, що життя невблаганно занурювалося в прірву, з якої не було виходу. Щодня він приходив до лікарні, але нічого не змінювалося. Усе залишалося на своїх місцях.

Тим часом Ніка оглядала квартиру потерпілого. Простір був неохайним, але технічно досконалим, як більшість сучасних житлових блоків у мегаполісах. Всі поверхні блищали під холодним світлом неонових ламп, а кожен предмет знаходився на своєму місці чи майже там. Однак одна річ точно вибивалася — на ліжку лежала передсмертна записка. Ніка підняла її, сіла поруч і, краєм ока поглядаючи на рукавички, що тримала в руках, намагалася зрозуміти, яке вони могли мати значення.

——— Де ж ти їх взяв? — прошепотіла жінка, майже не вірячи, що ці рукавички можуть бути хоч якось пов'язані з тим, що сталося.

Раптом стіни квартири засвітилися м’яким блакитним світлом, і з прихованих динаміків пролунав знайомий голос штучного інтелекту:

——— Можливо, я зможу чимось допомогти?

Ніка різко здригнулася, забувши, що система "Санні" була інтегрована в кожен куточок цієї квартири. Штучний інтелект міг імітувати людські емоції, але, на щастя, залишався лише голосом у повітрі і не мав тілесної форми, як це було в ігровому просторі.

——— Санні, — з обережністю протянула Ніка, — чи знаєш ти, що це за рукавички?

Її серце забилося частіше, коли вона зрозуміла, що відповідь штучного інтелекту може бути ключем до розгадки.

——— Так, знаю, — відповів Санні, і Ніка підвелася, очікуючи на пояснення. — Це рукавички моделі С67, які використовують алгоритми машинного навчання для адаптації до індивідуальних особливостей користувача. Ці алгоритми дозволяють краще розуміти й інтерпретувати сигнали мозку та нервової системи, створюючи точну синхронізацію гравця з його ігровим персонажем. Офіційно виробництво та продаж цих рукавичок заборонені у нашій країні та ще в 150 країнах.

Ніка застигла, обмірковуючи почуте. Тільки запитала:

——— Як вони працюють?

Відповідь чекати довго не довелося.

——— Рукавички оснащені сенсорами, які зчитують електричну активність мозку та нервових закінчень в руках, — продовжив Санні, — і передають ці дані в ігровий світ.

——— Хіба це можливо? 

——— Так, завдяки досягненням квантової механіки. Квантова телепортація і суперпозиція дозволили передавати інформацію про стан мозку неживим об'єктам. Це зробило можливим перенесення свідомості.

Ніка на мить замислилася, дивлячись на рукавички. Вони ніколи не були частиною ігрового обладнання, яке мали приносити розваги та задоволення. Вони були ключем до іншої реальності, майже містичним інструментом, здатним відкрити двері в інший світ. Але водночас цей інструмент був небезпечним, потенційно руйнівним. І ця небезпека зваблювала її ще більше.

——— Отже, якщо ти допоможеш мені їх активувати, я також зможу перенестися в світ «OOW»? — запитала вона з захопленням, притискаючи рукавички до грудей. 

Її очі блищали від змішаних почуттів страху і передчуття. Адже в неї був інструмент для переходу на інший рівень реальності. Проте Санні несподівано замовк. Це мовчання було схожим на паузу перед важливим вибором, і Ніка відчула, як її серце забилося швидше. Вона вже готувалася почути відповідь, яку так прагнула почути, але водночас боялася отримати відмову.

——— По-перше, це є незаконним, оскільки порушує певні конвенції ООН, — відповів Санні своїм механічно-ввічливим голосом. — Тому я маю відмовити вам у подібному запиті. По-друге, кожна пара рукавичок виготовляється під певну людину, і тільки вона може їх використовувати. По-третє, навіть якщо ви якимось чином зможете їх активувати і перенести свою свідомість у персонажа, я навряд чи дозволю вам спокійно блукати в грі і робити все, що вам заманеться. Окрім того, що я є частиною системи розумного будинку, я є ще й модератором у більшості ігор і маю відстежувати порушників і карати їх відповідно до протоколу компанії Sony.