read-books.club » Сучасна проза » Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу 📚 - Українською

Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повість про Ґендзі. Книга 3" автора Мурасакі Сікібу. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 69 70 71 ... 143
Перейти на сторінку:
змиритися з думкою, що вона, так глибоко з ним пов’язана долею, пішла зі світу, залишившись йому чужою. «О, я, напевне, закохався б у жінку навіть низького походження, якби вона була хоч трохи схожа на неї. Як шкода, що не можна викликати її душу димом від курива, як бувало колись»{225}, — нарікав він і не поспішав укладати шлюб з принцесою.

Тим часом у садибі Лівого міністра спішно готувалися до церемонії одруження принца Ніоу з Шостою дочкою міністра, призначеної на восьмий місяць. Дізнавшись про це, Нака-но кімі у будинку на Другій лінії подумала: « Все так, як я і боялась. Але що ж мені тепер робити? О, я завжди знала, що коли-небудь це станеться і я, не маючи надійної опори, буду всім на сміх. Хіба мені увесь час не казали, що у принца зроду мінливе серце? Я добре розуміла, що йому не можна довіряти, але він так щиро клявся у вірності. Невже тепер мені треба змиритися з такою різкою зміною його ставлення? Можливо, він і не покине мене, через моє досить високе звання, але, видно, доведеться зазнати чимало прикрощів. Яка злощасна доля! Мабуть, я буду змушена повернутися в Удзі. А краще б я так і залишалася там до кінця свого життя. Бо як повернуся, з мене люди сміятимуться. Який сором! Як я могла так легковажно забути про батьків заповіт і покинути рідну оселю? Сестра б ніколи такого собі не дозволила. Вона зовні здавалася боязкою і нерішучою, але насправді мала твердий характер. Каору досі не може забути її, але, якби вона залишилася жива, їй, напевне, випало б чимало таких же випробувань, як і мені. Щоб такого не сталося з нею, вона постаралася тримати Каору подалі від себе і навіть заради цього хотіла постригтися в монахині. І, якби не раптова смерть, вона, напевне, здійснила б своє бажання. Як тепер видно, вона добре вміла передбачати. А я? Мабуть, покійні батько і сестра, дивлячись на мене з неба, осуджують за легковажність!» Хоча Нака-но кімі було сумно й соромно, але, розуміючи, що тепер нічим не можна зарадити, вона приглушила нарікання і перед принцом вдавала, що нічого не знає.

А от принц у ті дні був з нею особливо лагідний. І вдень, і ввечері він безупинно обіцяв їй незмінну любов і вірність не тільки тепер, але й у майбутньому житті. Та от приблизно з п’ятого місяця Нака-но кімі відчула якусь недугу. Її стан не викликав жодних особливих побоювань, але вона відмовлялася від їжі і майже не вставала. Принц, якому ніколи не доводилося бачити жінок у такому становищі, переконував себе, що в усьому винна спека. Однак, звичайно, дещо його дивувало. «Може, ви завагітніли? — питав він іноді. — Як ви почуваєтеся? Кажуть, що у такому стані жінкам завжди погано...» Нака-но кімі лише ніяковіла і поводилася так, наче все було як завжди. Служниці також мовчали, тож принц нічого певного не дізнався.

Коли настав восьмий місяць, Нака-но кімі довідалася від сторонніх людей про день шлюбної церемонії принца Ніоу з Шостою дочкою Лівого міністра. Принц узагалі-то не збирався приховувати від неї цю новину, але, жаліючи її, мовчав і тим самим посилював її страждання. «Всі, крім мене, знають про майбутню подію. Невже він не скаже навіть, коли це відбудеться?» — небезпідставно ображалася вона. Відтоді як Нака-но кімі переселилася з Удзі у будинок на Другій лінії, принц рідко коли залишався ночувати в Імператорському палаці, якщо до цього не змушували обставини. Так само він забув і про таємні походеньки до своїх коханок і майже всі ночі проводив удома. Та от останнім часом, коли в їхньому житті багато що мало змінитися, принц, переймаючись тим, як болісно поставиться до цього Нака-но кімі, навмисне залишався на ніч у палаці, щоб поступово привчити її до своєї відсутності, але цим ображав її ще більше.

Каору також був глибоко засмучений новиною про підготовку шлюбної церемонії принца Ніоу з Шостою дочкою Лівого міністра. «У принца зроду мінлива вдача, — думав він. — І навіть якщо він любить Нака-но кімі, то після одруження з Шостою дочкою міністра його увага, напевне, перейде на неї. Тим паче що вона належить до дуже впливової родини у столиці, і принц опиниться під постійним наглядом. Тож, на жаль, нещасній Нака-но кімі часто доведеться коротати ночі на самоті, до чого вона не звикла. О, яку ж дурницю я вчинив! Навіщо я відступив її принцові? Я готовий був відректися від світу, але любов до її сестри скаламутила мої думки. Мене вабило до неї з нездоланною силою, але, не бажаючи діяти всупереч її волі, я покірно чекав, сподіваючись, що з часом серце її розм’якне. На жаль, мої надії не справдилися, бо вона вирішила по-іншому розпорядитися і своєю долею, і моєю. Не готова різко відштовхнути мене, вона надумала віддати мені молодшу сестру, до якої я не відчував ніякого потягу, посилаючись для заспокоєння на свою кровну спільність з нею. А я, обурений її пропозицією, вирішивши зруйнувати її задум, поспішив звести Нака-но кімі з принцом». Жорстоке каяття мучило душу Каору, коли він згадував, як, немов стративши розум, привіз принца в Удзі й допоміг проникнути в покої Нака-но кімі. «Зрештою, і принц, згадуючи про той день, мав би відчувати провину за те, що не дослухався до моїх застережень. А втім, чи він щось пам’ятає? Принц Ніоу настільки мінливий, що не тільки жінці не можна на нього покластися», — думав роздратований Каору, як людина, постійна у своїх уподобаннях і схильна засуджувати слабкості інших.

Відтоді як не стало Ооїґімі, ніщо його не тішило й навіть готовність Імператора віддати за нього свою Другу дочку залишило його байдужим. Єдиною жінкою, що хвилювала уяву Каору з кожним днем щораз сильніше, була Нака-но кімі. Сестри були настільки близькими одна одній, що навіть на смертному одрі старша просила Каору подбати про молодшу так, як дбав би про неї саму. «Я ні в чому не дорікаю вам, — сказала вона тоді, — але мені було б прикро, якби ви відмовилися виконати моє прохання, і я не могла б досягти блаженного спасіння» «Напевне, і тепер вона гнівно дивиться на мене з небес», — зітхав Каору самотніми ночами, прислухаючись до стогонів вітру, роздумуючи про минуле і прийдешнє, про людські долі й марність суєтних сподівань.

Звичайно, серед його постійної жіночої прислуги було чимало гідних уваги осіб, готових співчувати йому й бути тимчасовою розрадою, але жодна з них не зуміла надовго прив’язати його до себе. Багато хто з них перевершував знатністю сестер з Удзі, але внаслідок мінливості світу вони збідніли й, опинившись у скрутному становищі, змушені були шукати притулку в будинку на Третій лінії. Однак і вони не могли порушити його спокою, бо Каору уникав всього, що у рішучу мить завадило б йому відректися від світу. От тільки дивно, що дочки Восьмого принца розбудили у ньому таку шалену пристрасть.

Одного ранку, після довгої, як ніколи, безсонної ночі, Каору виглянув у сад: серед багатьох яскравих квітів, що красувалися вздовж огорнутої туманом огорожі, його увагу найбільше привернули тендітні віночки «вранішнього лиця» —

1 ... 69 70 71 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"