Читати книгу - "Повернути себе. Том 2, Олександр Шаравар"

Глава 14

     —  Та ви вже дістали, вояки недороблені, ходять тут зброєю брязкають, краще б ви так тварюк знищували, - почув Фіск, щойно вони з Дексом зайшли в місто.

     —  Заткнися, Тис, ще звернуть увагу, потім спробуй довести, що не ти спровокував їх, - зашипіла на свого товариша жінка років сорока. Вона явно була налаштована також негативно до військових, як і її, мабуть, чоловік, але вона намагалася не провокувати невідомих військових, явно в нестандартних скафандрах. Таке ставлення було незвичайне, Фіск навіть хотів зупинитися і запитати, чому вони так налаштовані проти військових, але Декс вчасно його обсмикнув і сказав не звертати уваги.

        — Он, дивись які зарозумілі сволоти, — продовжив чоловік, потім його підхопили інші.

          Це було, м'яко кажучи, неправильно, ставлення до військових і до війни було шанобливим, а зараз цивільні ледь не обожнювали військових, адже солдат захищає від монстрів.

           Але в цьому місті ставлення цивільних  до військових явно було нетиповим. Таке більше пасувало, навпаки, державі, яка кілька десятків років не брала участі у війнах, і солдатів уважали б у такому разі дармоїдами. Але в тому й річ, що назвати Мінмітар країною яка не воює не можна було. Так, великих війн давно не було, але участь в операціях проти піратів були постійні. Тож зрозуміти, звідки взялося таке ставлення до військових, Фіск не міг.

          Та й саме місто виглядало не так, як вони очікували його побачити. Фіск із Дексом очікували виявити місто, яке лише почало відновлюватися після руйнувань, отриманих внаслідок бойових дій.

          Вони вже звикли, що міста, в які вони приходили, були зруйновані здебільшого бомбардуванням, бойовими зіткненнями різних зіургів або архів з людьми, але Ельзур виглядав інакше.

          Так, сліди від бойових дій були, але таке відчуття, що не було тут сильних руйнувань, навіть хмарочоси залишилися на своїх місцях, а зіурги прагнули їх знищити чи не насамперед, бо надто зручно було оборонятися з висоти.

         На деяких будинках досі виднілися сліди від попадань плазми, прямо зараз перед ними на будівлі була невелика дірка від попадання бронебійної голки, але вона взагалі була в рамочці і напис нижче говорив, що тут убили першого зіурга на початку визволення міста. Інші пошкодження вже було усунено. Та що там пошкодження, у місті навіть було відновлено транспортну інфраструктуру. Над головами Декса і Фіска літали тисячі флаєрів трирівневими повітряними дорогами. Що найдивовижніше, - навіть громадський транспорт уже працював, у цей момент якраз пасажирський флаєр почав зниження до зупинки громадського транспорту.

       Не встигли Декс з Фіском пройти і двісті метрів, як з потоку флаєрів над ними виринув поліцейський, причому при наближенні він увімкнув звукову сирену. Зрозуміти, що він прямує саме до них, було не складно.

       Жителі міста, побачивши поліцейських, що з'явилися, відразу втратили інтерес до невідомих військових і вирушили у своїх справах, лише кидаючи повні обурення на них погляди. Слід було в цьому добре розібратися, якось це все було дивно і несхоже на повоєнне місто.

       —  Фіск. Ти - Норман Гартуа, мій прийомний син, - відправив по нейромережі повідомлення Декс разом з підпрограмою, яка, розпакувавшись, замінила дані нейромережі на сімнадцятирічного хлопця Нормана Гартуа. - Я Ануб Гартуа, ми ховалися у своєму особистому бункері неподалік Кваміша. Коли перестали йти бойові дії, вирушили на розвідку.

        —  Зрозумів, - відповів Фіск, уживаючись у легенду, яку на ходу створив Декс.

        — Говоритиму я, ти неповнолітній, маєш право посилатися на мене. - промовив Декс.

       —  Сержант Дордін, патрульний східного району Ельзура, - сказав поліцейський, залишивши борт флаєра. - Нам повідомили, що помітили невідоме бандформування в цьому районі, що складається з двох людей.

        —  Ви думаєте, ми бандити? - обурився щиро Декс. - Це вони бандити, не встигли ми увійти до міста, як на нас накинулися з голослівними звинуваченнями, я хочу подати до суду за наклеп.

       — Прошу надіслати ваші ідентифікатори, ми зобов'язані відреагувати на повідомлення, — відповів поліцейський. Судячи з емоцій від нього, він і сам був незадоволений, що відправили на перевірку підозрілих військових. - Обіцяю у всьому розібратися.

        —  Сержант, я звичайний інженер "Ріджент-тека", - обурився Декс, відправивши дані зі своєї і Фіска нейромереж поліцейському. - Я скаржитимуся в адміністрацію на свавілля поліції. Дойду до самого губернатора, він покаже, як треба ставитися до шановних людей.

         —  Звичайний інженер, - зі скепсисом подивився на скафандри Дордін, - Та ще "Ріджент-тек". Можливо, — ледве стримуючи посмішку, промовив поліцейський. — Але це мене не хвилює. Мене викликали, оскільки виявили підозрілих особистостей у скафандрах невідомої модифікації явно з тяжким озброєнням.

        — Ми щось порушили? Ми тільки вибралися зі свого сімейного бункера під Квамішем і вирішили дізнатися як справи, а ви тут нас у чомусь підозрюєте.

          — Заспокойтеся, Анубе, це просто перевірка, останнім часом багато всякого зброду, який вирішив скористатися ситуацією. Прошу вас піти за мною. В дільниціі ми всі перевіримо, ви заплатите штраф і зможете відправитися у своїх справах. - сказав сержант вже трохи зарозуміло, він зрозумів, що перед ним всього лише інженер, нехай і не рядовий з неповнолітнім сином, і небезпеки від них чекати не варто. А ось за гроші розвести їх можна було.

           —   Який штраф? Ми нічого не порушили. - обурився Декс.

           —  Вам як - по черзі? Тоді слухайте, носіння важкої зброї у межах міста – це раз, неповага до представника поліції – це два. Зброя в руках неповнолітнього – три. Я можу вас посадити на кілька років, але можу й увійти до вашої ситуації, - натяк сержанта був зрозумілий.

           —  Скільки? - Запитав Декс, горя від обурення, вдаючи, що змирився. Не знай Фіск, що Декс грає, то міг би й повірити.