Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

табору буде змушений у власних економічних ін­тересах піти на змову з Партією федералів. Ця свара прогнозовано призведе до втрати популярності обома політичними силами серед своїх виборців. У цьому разі електоральні шанси набагато ліпші за шанси Борщенка, — переказав Яковенко зміст отриманих прогно­зів. — А там і вся повнота влади не за горами.

— Ми фіксуємо значне зростання її популярності, — за­мислено сказав полковник. — При цьому психологічна структура симпатій виборців має цілком ірраціональний характер: багатьом з них байдуже, яку ідеологічну чи еко­номічну доктрину для країни вона відстоює, на кого орієн­тується у зовнішній політиці чи що насправді думає, на­приклад, у питаннях конфліктів між конфесіями або двох державних мов. Вона подобається людям просто як краси­ва і сильна людина, яка здатна ламати через коліно своїх політичних суперників нібито в суспільних інтересах. Звісно, величезне значення має і її вражаюча здатність до соціального популізму. Якщо вона прийде до влади, то, як харизматичний лідер, зможе довго її утримувати.

— Хм. Зазвичай популізм завжди боком вилазить економіці, — констатував загальновідомий факт під­приємець. — Словом, ті клани, які не потрапляють до політичного пулу Євдокименко, шкурою відчули загрозу своїм прибуткам і готові змовитися проти неї. Позаяк ми поки що занадто слабкі, аби починати свою власну гру, то нам із тактичних міркувань доведеться шукати союзника в особі однієї з ворогуючих сторін.

— Думаю, що на сьогодні перспективнішим союзни­ком є угруповання Євдокименко. По-перше, її коман­да більш монолітна, а по-друге, при всьому цинізмі та корумпованості здатна інколи пам’ятати про справжні національні інтереси, — наївно зазначив полковник.

— Але так думаємо не лише ми — до неї зараз праг­нуть горнутися усі: від колишніх чучкістів до соціаліс­тів. Тож набитись до неї буде складно.

— А ось тут у пригоді й може стати така козирна кар­та, як цей студент Четвертинський.

— Ризиковано. Нам невідома природа його здібнос­тей. Судячи з того, як легко йому вдалося добитися втечі з Києва чекістів, він таки володіє потужними можливостями. Я не вірю, що він діє самостійно. Швидше за все, за ним хтось стоїть, і цей хтось має свої плани, — засумнівався Яковенко.

— Доведеться ризикнути... — Полковника несподі­вано охопив політичний азарт. — Я поставив завдання відомому тобі майорові Трохимчуку організувати на­шу зустріч із чим хлопцем. Хочеш бути присутнім?

— Чом би й ні, коли, звісно, він погодиться.

***

У спеціальній кімнаті для конфіденційних розмов, розташованій у підвалі ошатного особняка, що нале­жить ЦІК Фе у підстоличному Грязіно, професор вій­ськової історії, вже генерал Васілій Ґаврілов зібрав екс­трену нараду. Прямо з аеропорту на неї прибули Глєб Ар­наутський, Владімір Тараторкін і Тімафєй Брєзґінчев.

Ледь привітавшись, Ґаврілов одразу офіційним то­ном звернувся до Тараторкіна, демонстративно ігно­руючи Арнаутського:

— Подполковник Тараторкин, изложите обстоя­тельства провала возглавляемой вами операчии по по­иску в Киеве места перфорации пространственно-вре­менного континуума.

— Господин генерал, разрешите доложить, что ос­новная цель операции достигнута: место первичной перфорации четко зафиксировано, лица, по крайней мере одно лицо, регулярно преодолевавшее пространственно-временной барьер, установлено. Это киевский студент Аскольд Четвертинский. Его анкетные данные и характеристики прилагаются к письменному отчету о ходе выполнения поставленных задач, — почав чітку доповідь Тараторкін, передаючи Ґаврілову тонку теку з кількома сторінками друкованого тексту. — Таким об­разом, операцию нельзя назвать проваленной, и я счи­таю необходимым продолжить ее, разумеется, после определенной коррекции целей и проведения перепла­нирования с учетом вновь возникших обстоятельств.

— Вам ставилась задача проникновения в прошлое, проведения рекогносцировки на местности и опреде­ления возможных путей коррекции истории. Впро­чем, как раз первой цели вы достигли: теперь Денисов там, в прошлом, может хоть всю жизнь провести! — похмуро кинув Ґаврілов.

— Это станет ясно в ближайшие часы, — несубординаційно втрутився Глєб Арнаутський. — Денисов дол­жен позвонить сегодня, это было условием нашего отъезда из Киева.

— А вы, Глебушка, не забыли, кто вообще поставил вам, точнее нам, это условие? Господа, вас в двадцать че­тыре часа выдворил из Киева мальчишка — простой студент! Курам на смех!.. Продолжаем. — Генерал Ґаврілов розгорнув переданий Тараторкіним документ. — Итак, теперь нам достоверно известно, что проникнове­ние в прошлое технически возможно. Далее: стационар­ный портал, ведущий в первое столетие или, скорее все­го, порталы действительно локализованы на террито­рии Киева. Ими пользуется упомянутый студент, за ко­торым наблюдает, как минимум, одна разведка, ближне­восточная, и одно частное детективное агентство. Мы ничего не знаем о взаимоотношениях этого парня со спецслужбами Украины, а также о его контактах в прош­лом, как и о целях, которые он перед собой ставит.

— Мы также не приблизились к своей главной це­ли, — знову втрутився Арнаутський, чим викликав ви­раз невдоволення на обличчях майже усіх присут­ніх. — Не уничтожили в первом столетии предпосыл­ки для возникновения малорусского этноса и не про­длили на север маршрут Апостола Андрея.

— Успеется, — пересмикнув плечима Ґаврілов. — Если мы освоим технологии исторических коррекций, то эти предпосылки не поздно будет сформировать и в другие исторические периоды. Что же касается Апостола, то серьезным историкам, Глеб, хорошо извес­тно, что его в принципе не могло быть в Киеве. Никог­да. Господа, вы умудрились проиграть первый раунд очень серьезного боя. В военное время вас под трибу­нал отдали бы, к чертовой бабушке. Да и сейчас, если станет известно об этом поражении, нам всем мало не покажется. Идите. И к вечеру доложите мне соображе­ния по подготовке новой операции. Война за прошлое только начинается, и мы в ней должны победить.

Надвечір генерала Ґаврілова повідомили, що політтехнолога Гліба Арнаутського з гіпертонічним кризом терміново госпіталізовано до Центральної клінічної лікарні № 1.

Хрест піднісся над горою. Благодать явив собою

Аска доволі пізно розбудив дзвінок телефону. Зняв­ши слухавку, хлопець без задоволення почув знайо­мий голос майора Трохимчука. Той повідомив, що цекісти дисципліновано залишили Україну відповідно до Аскольдового припису. Далі майор почав наполяга­ти на тому, щоб хлопець погодився сьогодні увечері зустрітися з його начальником — полковником Вов­ком, нібито у дуже важливій справі.

— У мене на сьогодні свої справи. На другу треба в універ на пари... — Студент зробив рефлекторну спро­бу відкараскатися від нав’язливих службистів.

Але тут втрутився усюдисущий Лахудрик, який ма­теріалізувався у своєму улюбленому кутку.

— А може, погодишся? Заразом з’ясуємо, що від те­бе треба його начальству.

— Лахудрику, ти, взагалі, на кого працюєш? — спи­тав Аск, прикривши слухавку рукою, хоча міг просто скористатися подумковим зв’язком. — Мені вже на­бридли ці мутні постаті, які весь час намагаються ме­не використати у своїх, не менш мутних