Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

Я розповів, що серед нас є корпорація людей, яких змалку навчають мистецтва з допомогою довгих промов доводити, що чорне - це біле, а біле - це чорне, залежно від того, за що їм більше заплатять. Решта людей - їхні покірливі раби. Коли, наприклад, сусід понадиться на мою корову, він наймає адвоката, і той доводить, що моя корова повинна належати йому. Я, обстоюючи свої права, мушу наймати іншого адвоката, бо, за нашими законами, ніхто не може говорити за себе сам. У такому випадку мені, справжньому власникові корови, загрожують дві великі небезпеки. По-перше, мій адвокат, що звик мало не з колиски захищати неправду, почуває себе дуже невпевнено, коли йому випадає боронити правду; для нього це неприродне діло, і робить він його звичайно вкрай невправно чи навіть й несумлінно. По-друге, обстоювати правду він мусить з великою обережністю, щоб не викликати невдоволення суддів і не потрапити в неласку серед братів адвокатів за нехтування правничих звичаїв. Отже, щоб зберегти свою корову, мені залишається тільки два способи: перший - подвійною платою підкупити адвоката супротивної сторони, і тоді він зрадить свого клієнта, облудно натякнувши судові, ніби правда на його боці; і другий - щоб мій адвокат виставив мою вимогу як цілком несправедливу, вдавши, скажімо, що корова насправді не моя, а мого суперника, і коли він зробить це досить спритно, то прихильність суддів до мене буде забезпечена.

Його милості треба знати також, сказав я далі, що на суддів, які мають вирішувати всі майнові суперечки і ухвалювати вироки в карних справах, у нас обирають із числа найспритніших адвокатів, коли ті зовсім постаріють або зледащіють. Отож, боровшись усе своє життя проти правди й справедливості, вони й тепер з фатальною неминучістю потурають брехні, кривоприсяжництву та насильству, і я не раз чув про суддів, які воліли відмовитися від хабара з правої сторони, ніж похитнути авторитет своєї корпорації вчинком, що не відповідає її природі.

Охоронці закону мають за непохитне правило, що все, визнане законним раніше, має бути законним і надалі, і через це особливо ретельно занотовують і зберігають усі попередні вироки, хоч би вони суперечили справедливості та здоровому розумові. Оці вироки, так звані прецеденти, і правлять за найвагоміші докази, якими вони обґрунтовують найнеправдивіші думки, і судді завжди керуються ними.

Розглядаючи якусь справу, вони старанно обминають її суть, а все своє красномовство, запал і наполегливість звертають на дрібниці, що зовсім не стосуються її. Приміром, у згаданому вище випадку їх зовсім не цікавитиме, які права має на корову мій супротивник і чим він може їх довести, зате вони почнуть допитуватися, чорна вона чи руда, довгі в неї роги чи короткі, паслася вона на круглому чи на квадратному пасовищі, доїли її в корівнику чи на луці, на які хвороби вона хворіла і т. ін. Після того вони заходяться розшукувати прецеденти, знов і знов проситимуть відкласти справу і, може, через десять, двадцять, а то й через тридцять років нарешті якось розв'яжуть її.

Треба зазначити також, що ця корпорація має свою говірку, особливий жаргон, незрозумілий для простих смертних; ним писані й усі оті закони, яких вони навмисне випускають безліч, зовсім переплутавши правду з брехнею, справедливість із несправедливістю. Щоб вирішити, наприклад, чи лан, який я дістав у спадщину від шести поколінь моїх предків, належить мені а чи якомусь чужинцеві, що живе за триста миль, треба витратити років з тридцять.

Політичні злочини суд розглядає значно простіше й скоріше. Суддя насамперед дізнається, як ставляться до злочинця можновладці, і в залежності від того, дотримавши всіх формальностей, однаково легко засудити його на смерть або звільнити.

Тут хазяїн перепинив мене і висловив жаль, що таких, коли вірити мені, обдарованих чудовими розумовими здібностями людей, як ці адвокати, не заохочують до того, щоб вони вчили інших мудрості та доброчесності. У відповідь на це я запевнив його милість, що поза межами свого ремесла вони - найбільші серед нас дурні й невігласи, найнудніші в товариській розмові, запеклі вороги науки та освіти, схильні перекручувати здорове людське судження в усякому питанні так само, як вони перекручують його в судовій практиці.

Автор описує далі становище в Англії. Характеристика прем'єр-міністра при європейських дворах.

Мій хазяїн ніяк не міг збагнути, що ж примушує наших охоронців закону завдавати собі такого клопоту, витрачати стільки зусиль і заходити в спілку з неправдою тільки для того, щоб пошкодити своїм же братам; не міг він зрозуміти також, що означав слово «плата». Отож мені довелось подолати чимало труднощів, розказуючи йому про роль грошей, про матеріал, з якого їх карбують, та про вартість благородних металів. Я пояснив, що коли єгу має багато цих коштовних речовин, він може придбати все, що забажає: найліпший одяг, найкращий будинок, найбільшу ділянку землі, найрозкішніші страви та напої, вибрати найвродливішу самицю. Все це можна купити тільки за гроші, і тому наші єгу завжди прагнуть мати їх більше; їм завжди здається, що в них мало грошей на витрати чи на заощадження - залежно від того, чи вони з природи скнари, чи марнотрати. Багатий пожинає плоди роботи бідного, а бідних припадає тисяча на одного багатого, тож більшість нашого народу живе в злиднях, щодня виснажуючи себе на важкій роботі за мізерну плату, щоб меншість мала змогу жити в розкошах.

Я дуже докладно спинявся на цих справах, але його милості важко було зрозуміти мене, бо він вважав, що кожна жива істота має право на свою частку плодів землі, а особливо ті, що панують над рештою. Зокрема його цікавило, що то за розкішні страви і чому декому з нас бракує їх. Я перелічив усі найдорожчі страви, що спали мені на думку, і, описавши різні способи готувати їх, додав, що по деякі напої, приправи та безліч інших речей нам доводиться посилати кораблі до всіх частин світу. Іноді, сказав я, для того, щоб приготувати сніданок якійсь знатній самиці єгу або знайти для неї посуд, треба принаймні тричі об'їхати навколо земної кулі. Це остаточно переконало мого хазяїна, що наша країна дуже бідна, бо не може сама прогодувати нас. Але найбільше здивувало його те, що такі, з моїх слів, величезні земельні простори зовсім позбавлені прісної води і ми мусимо їздити по напої аж за море. Я роз'яснив,