Читати книгу - "Бронзовий птах"

безпритульних товаришів. А те, що деякі свою власну шкуру захищають, так це їхня особиста справа. Все трудове селянство — і котрі бідняки, і котрі середняки — палко бажають помагати спільній справі. А тому просимо Бориса Сергійовича доповісти, як передбачається організувати роботу комуни. В якому, значить, напрямку і яка від нас потрібна допомога.

Борис Сергійович розповів, чим займатимуться комунари, що сіятимуть, які посадять сади, які в них будуть майстерні і допоміжні підприємства, яку вигоду від цього матиме навколишнє населення.

Усі мовчки й уважно слухали його. Можливо, він і не всіх прихилив на свій бік, але більшість відчувала, що справжня правда — на його боці, а не на боці тих, хто експлуатував їх.

А діти тріумфували. Промова Бориса Сергійовича здавалась їм чудовою. Він намалював таку привабливу картину розвитку комуни, що, слухаючи його, їм хотілося теж стати комунарами, залишитись тут і створювати на новому місці нове господарство, «нового, — як висловився Борис Сергійович, — комуністичного типу…»

Розділ шістдесят шостий
Орел-ягнятник

Збори закінчились. Уже настала ніч. Дощ перестав. Небо проясніло, на ньому світилися міріади зірок. І тільки тоді, коли діти зачіпали в темряві дерева та кущі, на них дощем падали застряглі на листі і гілках краплини.

Борис Сергійович і Мишко йшли позаду всіх. Попереду, з темряви, долинали крики і перегукування дітей, дзвінкий сміх Зіни Круглової, скривджене бурмотіння Кита, обурений голос Бечки.

— Скажіть, Борисе Сергійовичу, — спитав Мишко, — якби раптом з'явився колишній власник садиби, міг би він перешкодити комуні?

Борис Сергійович засміявся:

— Як же він перешкодить? Садиба конфіскована і належить державі.

— А ви не знаєте, де вони, колишні графи?

— Старий граф ще до революції виїхав за кордон, а молодий невідомо де. А втім, яке це має значення?

Мишкові дуже хотілося розповісти, яке це має значення, але він стримався. От, якщо завтра він переконається, що чоловік у зеленому і є граф Карагаєв, тоді він і розповість.

— А ви не цікавились їхнім гербом? — спитав Мишко. — Вірніше, я хотів спитати: який саме птах зображений на гербі?

— На гербі зображений орел. І якщо визначати по голові, то це орел-ягнятник, він же орел-бородач. Щось середнє між орлом і грифом, так би мовити перехідний вид. Правда, спеціалісти, до яких я звертався, твердять, що тулуб — звичайного орла, але голова напевно орла-ягнятника. Ось, — він витяг записну книжку, — в мене записані ознаки: «Голова велика, спереду плоска, ззаду опукла. Покрита щетинистим і пуховидним пір'ям. Дзьоб великий, довгий, загнутий гострим гаком. Основа дзьоба оточена жмутком щетинок, які прикривають нижню половину дзьоба. Тому орел називається і ягнятником, і бородачем».

Мишко уважно слухав Бориса Сергійовича. Але це знову ж таки нічого не давало. Ягнятник, бородач… Напіворел, напівгриф… Ні, це нічого не дає… От халзан, курганник, могильник — це вже про щось говорить. А бородач ні про що не говорить.

Невже вони помилились і з орлом? Невже орел зображений просто так і їхнім здогадам та ж ціна, ще і вказаному на кресленні маршруту?..

Все ж повідомленням Бориса Сергійовича Мишко вирішив поділитися з Генкою і Славиком. Коли табір угомонився, він тихенько викликав їх з палатки, одвів убік і сказав:

— Так от, хлопці, Борис Сергійович говорить, що в цього птаха голова орла-бородача або ягнятника.

— Ну й що? — нетерпляче заперечив Генка. — Я ж теж казав, що голова у птаха особлива, не така, як у справжнього орла. Можливо, що й ягнятника, не заперечую. Але яке це має значення? В цілому ж це орел звичайний.

— А креслення? — наполягав Мишко. — На кресленні ж голова орла зовсім чорна, на відміну від тулуба і ніг. Значить, голова має якесь особливе значення. А голова — ягнятника.

Генка знову нетерпляче пересмикнув плечима:

— Не знаю, не знаю… До чого тут ягнятник? У нас в Росії він майже не водиться. Інколи тільки зустрічається на Кавказі і біля Гімалайських гір. Якщо ти хочеш знати, то ягнятник живе вище від усіх гірських птахів, у зоні льодовиків і вічних снігів. Звідки тут, у середній смузі Росії, може взятися ягнятник? І гніздяться вони тільки на скелях. А які тут скелі? Жодної скелі…

— Як же жодної? А скеля, на яку ми сьогодні лазили?

Генка розсміявся:

— Хіба ж це скеля? Ти зрозумій: вони гніздяться на неприступних скелях.

— Це не має значення, — рішуче заявив Мишко, — зате як здорово виходить… Орел зображує річку Халзан, його голова — скелю на Халзані, а лапи могильника — могилу на скелі. Розумієш? Халзан — скеля — могила.

Славик голосно позіхнув, йому дуже хотілося спати. І, якщо правду говорити, він втомився від догадок і не вірив у них. Один орел, другий — і так без кінця… Якби справа була в орлах, то алмаз давним-давно вже знайшли б. Шукали теж, мабуть, не дурні.

— Та ми ж були сьогодні на скелі і ніякої могили там не бачили, — сказав Славик і знову позіхнув.

— Так, не бачили, — гаряче відповів Мишко, — але ж ми її і не шукали. Треба піти і як слід обшарити всю скелю.

— Коли піти? — злякано спитали Генка і Славик.

— Зараз. Не гаючи часу.

Але хлопчики рішуче відмовились іти зараз на скелю. Що вони там уночі побачать? Нічогісінько. Марна трата часу. Тільки не виспляться. А завтра ж приїде чоловік у зеленому, і треба бути бадьорими і готовими до всього.

— Отже, не підете? — грізно спитав Мишко.

— Ні! — рішуче відповіли Генка і Славик.