Читати книгу - "Смак заборони"

Коли я з поглядом, який відверто блукав, ледь не посвистуючи, так собі спокійнісінько встала й попросила дозволу на невеличку прогулянку, обличчя сестри спалахнуло на мить, звернене до мене в цьому бляклому місячному світлі: спалахнуло й згасло, затьмарене жорстокою імрайською тугою.

Легка морська посмішка ще довго стояла в примарних спіралях густої темряви, поки я прямувала на вогник щастя крізь лагідні шовковисті кущі. Стоячи на широкій, напівтемній дорозі, вдивляючись у сузір’я ебринських вогнів, я кликала неіснуючу Зінку, розмовляла з нею для татусевого слуху, в безлику темряву, і нібито з нею, в сольному діалозі рушила до Містка.

Там цілувалися.

Цілувалися й на місячному картатому майданчику над пітьмаво-білястим серпанком ледь розпуклих пуп’янків юк. Тільки я одна не цілувалася.

Під покровом обтяжливої безвиході, дзвінким потиличником реальності мене відкинуло в товариство батька й сестри, і більше ніхто й нікуди не відпускав мене.

День був примітний тільки походом на пляж у спекотну й таку само безнадійну сієсту. Тоді було швидше зіграно, аніж здійснено таке одкровення: обманюючи драконів реальності, я з усмішкою позувала з теплим Альхеном перед об’єктивом Миросьчиного фотоапарата. Не зважуючись постати перед чоловіком у товаристві підозрілого лисого, вона мені віддала цю приємну роль. До того ж, нас іще почастували пивом із баночки.

Ліричний відступ (про пиво): нагорі, поряд із ліфтом, частенько продавали пиво, і, спускаючись на пляж після полуденних розваг, Гепард брав зо дві баночки й усе скаржився зачарованій продавщиці, що в неї кепський холодильник. Цього разу вона ґрунтовно підготувалася до його приходу, й пиво було цілковито заморожене — довелося розпорювати бляшанки та їсти його ложечкою.

Під час зйомок я добряче до нього попритискалася, ставлячи тимчасовий хрест на всіх своїх депресіях, виявляючись істотою безтурботною, лагідною та сонячною. На мене було звернено уваги рівно стільки, скільки потрібно для вдалого знімку.

Увечері Мирослава після випробування Будиночком (як я — на прив’язі без права побачень) об 11-й уже бадьоро крокувала жовтими зиґзаґами шляху до щастя й залишала за собою густі, п’янкі пахощі. Батькові вона довго й дуже переконливо брехала про ту родину з Києва з хворою дівчинкою (помилка № 1), де глава родини Сашко (помилка № 2) захоплюється кунгфу й надто вже нагадує своїми кумедними життєвими фактами (очманіла молодість) якогось забутого знайомого, мешканця мрячних берегів Неви.

Почалося поступове вирівнювання кривої мого темного нещасного існування. Ніяк не второпаю, що в них там сталось, але вранці, ще до того, як я вирушила на традиційну прогулянку (дружба з Максом розвивалася), Гепард, наче нічого й не було, стелив собі свого червоного рушника. Він спіймав мій погляд, начебто з новонародженим зацікавленням розглядаючи моє змарніле личко. Я кволо посміхнулася та під музику побрела в сизу далечінь.

Мирослава зустріла мене дорогою назад, і ми почали робити вправи, яких її навчив Сашко (зоряними імрайськими вечорами). Потім навіщось приєдналася до мене в моєму персональному палаці, на третьому пірсі, звідки я бачила всіх, мов на долоні, й могла досі повною мірою насолоджуватися самотою. Загоряли без верхніх частин купальника. Цікаво, коли вона полюбила й це?

Кутиком заскленого ока я ловила ці начебто обережні погляди нової оцінки; придивляючись до мене, Гепард ніби розбирався в собі, а я, з тупістю, властивою закоханій мого віку, вже смакувала терпку насолоду тієї відсічі, яку я йому дам неодмінно.

Він дивився на мене з легкою посмішкою, так, начебто нічого не сталось, і моторошні п’ять днів, mortalishes trail, просто вирвані з минулого й кинуті в небуття, куди не раз із його волі подавалась і я.

Трішки згодом вони спілкувалися з сестрою, швидше за все, ділилися непорозуміннями минулої ночі (а вона прийшла додому дуже рано, й це точно). Оком досвідченого стерва я стежила за кожним його рухом, і постійно в ньому проглядало якесь невдоволення. Нібито цілковита задоволеність стелила широкий шлях до нових обріїв, саме повз неї. Начебто вперше, начебто мандрівник-першовідкривач, він уважно й жадібно досліджував моє пляжне життя, насичене іграми в м’яча з Танькою, стрибками вниз головою з сонячного пірсу та божевільним качанням і веселою метушею в хвилях при березі.

Час м’яко спливав, життя зробилося якимось матовим. У сієсту ми пили пиво біля Будиночка. Сестра сказала, що почувається ніби летюча мишка чи нічний метелик. Вона щаслива. Вона не проміняє ні на що жодного року свого життя. Це ідеальний вік для розквіту жінки (їй 28). Ще вона розповідала, які чутливі стали її груди після пологів, і про те, що зрілість, між іншим, куди краща за зелень мого віку.

Я тим часом виявила, що вдвічі молодша за неї, вдвічі старша за її доньку, а її вік, до того ж, дорівнює різниці мого віку й віку Альхена. А ще — 28 просто моє улюблене число.

Сієста плавно перетекла в Nach Mittag, потім підкралася матова ніч і…

А що ж було ВВЕЧЕРІ? Так. Вона сказала, що в неї болить живіт і вона йде до друзів, лише на хвилинку. ВОНА йде, а я сиджу під домашнім арештом із дворнягами Сільві та Дінкою, які складають гідний акомпанемент моїй гавкучій образі. У передвечірнім золоті Альхен вочевидь шукав можливості (нездійсненної) щось мені сказати й напружено манячів поміж гепардових тіней опечатаного тенту, не зводячи з мене погляду. А Мироська, тепер тісно біля нього, не відпускала й не підпускала, все чудово відчуваючи та не бажаючи визнавати пробудження ревнощів. Я ж оптимістичними темпами йшла на променистий підйом, розбризкувала навколо власну ревниву отруту й готувала підступний план відбирання свого, повернення всього на свої місця.

Коли батько пішов спати, я, котру гризло безсоння,