Читати книгу - "Гірка правда"

до цієї, позбавленої елементів розуму й інтелекту, волі додати першу заповідь українського націоналіста ("Декалог"): Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї, то й матимемо уяву про хворобливу концепцію ОУН-б будь-якою ціною покликати до житя "український уряд" - всупереч стратегії і політиці Німеччини, Гітлера.

Коли співставити сили Німеччини, яка була мілітарною потугою з багатомільйонною армією, озброєною наймодернішою зброєю, з якою рахувалися Великобританія, Франція, котрі у Мюнхені 30.09.1938 р. погодилися на анексію Німеччиною частини Чехо-Словаччини - з силами ОУН-б, яка не репрезентувала навіть усіх українських націоналістів, то й матимемо уяву про оперетковість "державотворчих" дій бандерівців.

Сам залишаючись у Кракові, Степан Бандера послав услід за батальйоном "Нахтігаль" своїх найвірніших: Ярослава Отецька, Лева Ребета, Ярослава Старуха, Івана Равлика, Степана Ленкавського, Дмитра Яціва. Серед них був теж отець греко-католицької церкви Іван Гриньох. [204]

Названі бандерівці, першого дня після захоплення Львова, тобто ЗО червня 1941 p., наспіх зібрали деяку кількість людей, неначе діячів-українців зі Львова, і в будинку товариства "Просвіта" у Львові проголосили "Акт проголошення Української Держави". Цей акт у його первісному вигляді і в теперішньому, пофальщованому, проаналізуємо в кінці цього підрозділу. Натомість подробиці про атмосферу й умови, за яких схвалено "Акт проголошення Української Держави" (далі: Акт 30 червня), а також про наслідки цього Акту, зацікавлені можуть знайти у тритомному творі Костя Паньківського, виданому в США й Канаді під заголовком: "Від Держави до Комітету" (1957), "Роки німецької окупації" (1956) і "Від Комітету до Державного Центру" (1968). Тут обмежуся коротким аналізом статті д-ра історичних наук Михайла Швагуляка, без сумніву - націоналіста ОУН-б, опублікованої у 50-у річницю "Акту 30 червня" на сторінках львівської націоналістичної газети "За вільну Україну" п.з. "30 червня 1941-го: акт самоутвердження".[205]

Автор, д-р Михайло Швагуляк, в обширній статті намагається виправдати тодішню діяльність ОУН, зокрема ж ОУН-б. Він, як історик, допускається ряду неточностей, пропагандивних прийомів, властивих політикам, але не історикам, хоч і пише він, що пошук історичної істини можливий на шляху об'ективного, не обтяженого жодними ідеологічними стереотипами, аналізу Роблячи екскурс у передвоєнні часи, щоб краще зрозуміти проголошення "Акту 30 червня", автор пише, що гітлерівська Німеччина публічно декларувала наміри розпочати рішучу боротьбу з більшовизмом і домогтися розчленування Совєтського Союзу (підкрсл. - В.П.) Останній момент справляв дедалі більший вплив на спосіб мислення українських національних політичних угруповань. По-перше: гітлерівська Німеччина ніколи не декларувала "розчленування Совєтського Союзу". Розчленування СРСР - це з політичного словника останніх років. Вживаючи словосполучення "розчленування СРСР", автор, історик, впливає на свідомість сьогоднішнього читача, котрий останніми роками жив справою розчленування СРСР, яке й сталося п'ять місяців після публікації статті. А це вже не історична інформація, це пропаганда. По-друге, пропагандивним прийомом є твердження, що декларування Німеччиною розчленування СРСР (не було такого декларування) справляло дедалі більший вплив на спосіб мислення українських національних (підкр. - В.П.) політичних угруповань. Автор, без сумніву знає різницю між поняттями "національний" і "націоналістичний", проте, з метою затемнити справу, замість казати про "націоналістичне" угруповання (одне - ОУН Ст. Бандери), каже про "національні угруповання". Зробив це автор, без сумніву, тому, щоб переконати читача, що ОУН Ст. Бандери репрезентувала національні, отже всієї нації, інтереси.

Далі автор, виправдовуючи політику ОУН, пишучи про лідерів ОУН, каже, що їх уявлення про наміри нацистів щодо України упродовж 20-30-их років (аж до липня 1941 р.) були доволі загальними і надто суперечливими 3 одного боку більшість їх читала ті рядки з програмного твору нацистської партії - книги Гітлера "Майн Кампф" (опублікована 1925 року), в яких натяк на українські землі, як складову частину майбутнього "життєвого простору" Німеччини на сході Європи Коли ж ми говоримо сьогодні про нові території та землі в Європі, - писав Гітлер, - то повинні мати на увазі насамперед Росію та підвладні їй окраїни держави (підкр -В.П.).

В очах українського (націоналістичного) історика Михайла Швагуляка програмна мета Гітлера - завоювати Україну, зробити з неї колонію, стає майже невинним натяком. Пригадаймо: Дм. Донцов переклав "Майн Кампф", його му сіли читати всі лідери ОУН, бож вони орієнтувалися на гітлерівську Німеччину. А коли хто з них не читав, то це гірше для них. Автор, Михайло Швагуляк, посилається на Дмитра Паліїва, лідера української фашистської партії Фронт Національної Єдності, котрий сказав, що з точки зору нацизму "землі" за Збручем можуть стати тільки колоніями". Це переконання Дмитра Паліїва, скажімо тут при нагоді, не помішало йому стати одним з вельми діяльних організаторів СС дивізії "Галичина". Одне для нього виправдання, що після розгрому дивізії під Бродами він наклав на себе руки, що відомо з реляції згадуваного тут д-ра Андрія Білинського.

Михайло Швагуляк пише: I все ж в українських візіях на майбутню східну політику Німеччини домінували оптимістичні погляди, що у значній мірі було зумовлено поведінкою нацистської верхівки (підкр. - В.П.) Ця поведінка, на думку автора статті, полягала в тому, що Гітлер після опублікування "Майн Кампф" уникав заяв, у яких би конкретизувалися східноєвропейські заміри Третього Райху. Отже, історик виправдовує пронімецьку, прогітлерівську політику ОУН, мовчанкою Гітлера. Цікава логіка. Проте далі той же автор пригадує промову Гітлера на конгресі НСДАП восени 1936 р. в Нюрнберзі, під час якої фюрер сказав: Якщо б Урал, Сибір і Україна (підкр. - В.П.) належала до Німеччини, то в німецького народу при правлінні націонал-соціалістів було б усього вдосталь.

Михайло Швагуляк виправдовує прогітлерівську політику ОУН ще й писанням Альфреда Розенберга, забуваючи, що в гітлерівській Німеччині про політику вирішував одноособово фюрер - Адольф Гітлер, а той виразно визначив своє ставлення до України: вона мала стати "Лебенсраум" для німців.

От і проголосила ОУН-б "Акт 30 червня", проголосила Українську Державу. Це так, неначе якась одна партія (хоч ОУН не була партією), одна політична течія могла, мала право проголошувати постання держави, не рахуючись з наслідками. Тим більше, що це проголошення викликало ще більш трагічні наслідки для українського народу.

Одним