Читати книгу - "Весілля в монастирі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
...А «черговий ранок» розвеселив їх обох.
«Черговий ранок» був ще також глупої ночі.
— Пусти, я хочу піти напитися, — мовила Літа, відкриваючи очі.
— Лежи, я тобі принесу.
— Ні, ні, я вже краще сама піду, — і засміялася.
Він зрозумів і засміявся також.
— Ну, так би й сказала! Тебе провести?
— Що ти! Хіба це на другій вулиці? По-моєму, поряд з ванною, тільки й усього.
Вона стрибнула через нього і побігла «поряд з ванною», а він швидко збив і поправив її подушку, потім почув, що у ванні захлюпала вода, і вона повернулась з вимитим лицем, така свіжа, наче справді вибігала на вулицю.
— Ач, і вмитися встигла! Ти змерзла? Лягай швиденько, я тебе закутаю, а то ще застудишся.
Йому було приємно дбати про неї.
Обоє сміялися.
— Я ж казав тобі ще в монастирі, що нам буде дуже добре вдвох. Але ще ніч, тобі треба поспати.
— Ти ж не хочеш спати.
— А чого ж я хочу?
— А коли я вгадаю, ти скажеш правду чи ні?
— Звичайно, скажу правду.
— Ти хочеш... Їсти!
— Лікусю, а знаєш, це правда, я трошки хочу їсти. — І додав, звівши брову: — Але ж я не тільки хочу їсти...
— Ти наче виправдовуєшся, — засміялася Літа, — за таку прозаїчну, цілком природну річ, що захотів їсти.
— А як ти вгадала?
— Уяви, я теж трошки хочу їсти! А ми завжди хочемо одного й того ж!
— Тоді порядок, і я більше ніколи не питатиму «можна» чи «не можна», — жартував він, цілуючи її. — Я знатиму — що хочу я, те й ти. Зараз пообідаємо!
— Чи повечеряємо? Чи поснідаємо?
— Я приніс такі смачні наїдки! Але ми не будемо вставати. Ще й ніч насправді. Я підсуну отой маленький столик сюди, до ліжка, і ми поїмо.
— Яке неподобство ти вигадав! Але сьогодні я тобі в усьому підкоряюсь.
— А не я тобі? Хіба нам треба скорятися?
— Справді. Але ж пам’ятай — це вперше і востаннє я дозволяю підсовувати столики і їсти в ліжку, — удавано строго мовила Літа і раптом злякалася — «а що, як справді вперше і востаннє? Ні, ні, завжди, коли захочемо!» І сказала йому весело, дивлячись, як він на підсунутому столику розв’язує і розкладає пакунок — знамениті єлисєєвські розтегаї, тістечка, яблука: — Та ти ж накупив на цілий полк!
Вони обоє сіли на краєчок ліжка.
— Ой, ти навіть смажених курчат купив!
— Це не курчата, це фазанчики. Вони були зовсім теплі і м’якенькі. Один тобі, один мені.
— Що ти, хіба я з’їм цілого? Давай з’їмо спочатку мого — тобі ніжка, і мені ніжка, а потім ти з’їси цілого свого, і я буду спокійна, що ти не помреш з голоду.
— Я наллю по чарочці вина. Почекай, у мене в несесері є набір чарочок, бачиш, одна в одній, як матрьошки.
— Така необхідна річ у чоловічому несесері! Але я майже ніколи не п’ю, ще сп’янію!
— Зараз треба! Для мене це шлюбна ніч. Хіба не треба випити за нашу першу ніч удвох! Це дуже хороше вино — рожевий мускат, а оце сухе. Я не знаю, яке ти любиш. По правді, треба було купити шампанське, але я побоявся тебе. Ти ж знаєш — я боюся тебе.
— Воно й видно! — засміялася вона. — Ну, мені неповну.
— Першу повну! Тільки повну! За нас! І за тебе, моя радість!
— За нас! За тебе, мій любий!
— Що ти сказала? Повтори, повтори ще!
— Хіба ти не чув цього цілу ніч? Кажу, кажу тобі, а ти ніяк не второпаєш!
— То ти казала спросоння, несвідомо. А тобі жалко повторити, щоб я таки зрозумів і повірив?
Але хіба можна було запам’ятати всі дурниці, які вони всерйоз і жартома казали одне одному,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Весілля в монастирі», після закриття браузера.