Читати книгу - "Аргонавти Всесвіту"

— Товариші! — ще раз голосно мовила Галя. Вона так зацікавилася дивовижним світловим явищем, що навіть на час забула про небезпеку, яка загрожувала їй.

Знову яскраві блакитнуваті хвилі світла прокотилися по всій печері — і знову згасли. Проте Галя цього разу встигла помітити, як занепокоєна незвичним мінливим світлом потвора тривожно заворушилася. її довгі щупальці збуджено звились у повітрі. Дівчина почула, як загрозливо заревіла потвора, як вона підвела голову, озираючись.

— Е ні, досить експериментів, — уже тихо проговорила Галя Рижко. Втім, і ці неголосно вимовлені слова вчинили той же самий чарівний ефект. Незчисленні камінці в стінах і склепінні яскраво спалахнули, вилучаючи хвилі блакитного світла. І тепер Галя встигла помітити, що камінці світилися не всі разом, а якось по черзі, теж хвилями, як ото хвилями хилиться долу од вітру висока стигла пшениця в полі.

Але не на чудесні камінці дивилася зараз, затамувавши подих, дівчина. Вона з жахом побачила, як вусата потвора з грізним ревінням піднялася і огледілася. Потім тварина повільно повернулася і так само повільно поплазувала вздовж печери. І хоча блакитнувате світло вже згасло, Галя ясно бачила в сутінках, як потвора, діставшись однієї із стін, рушила вздовж неї, обмацуючи стіну вусами. її широкі лапи-гребінці прочісували пухкий грунт, відкидаючи вбік крупне каміння, наче піщинки. Одна з задніх лап потвори безсило звисала і тяглася за тулубом: тварина не користувалася нею.

Вона рухалася під стіною, повз вихід з підземного ходу, далі, далі в напрямі до застиглої в нервовому напруженні дівчини, яка нерухомо лежала за плескатою скелею, міцно стискаючи в руках свою останню надію — гвинтівку. Становище було безвихідним, потвора в своєму русі попід стіною відрізала єдиний шлях відступу до підземного ходу. Ще кілька хвилин — і вона опиниться тут, вона помітить дівчину, і тоді…

Неквапливо і обережно — мабуть, так поводився б і незворушний Ван Лун! — Галя поклала зручніше свою автоматичну гвинтівку і взяла потвору на приціл. Вона цілилася старанно, як у тирі, але поки що не для того, щоб одразу стріляти. Ні, хай краще потвора підповзе ближче, тоді буде вірніше. Куди ж скерувати першу кулю з тридцяти, які були в її розпорядженні? Де життєві центри тварини?..

А страховище все наближалося. Здавалося, що потвора почала чути недалеко від себе незнайому, чужу істоту, ворога, її щупальці мелькали, наче блискавки, лапи ще ширше загрібали грунт, каміння відлітало в сторони, наче снаряди, вдаряючись із гуркотом об скелі.

“Припустити, щоб ця мерзенна потвора схопила мене і вбила? Ні, не бувати такому!”

Галя прицілилася якнайкраще. Вона обрала надійну ціль — у верхній частині голови тварини, між лютими її очима. Дівчина пам’ятала, що рани в голову звичайно бувають найсмертельнішими для тварин. Крім того, при такому прицілі вона встигне за кілька секунд випустити з гвинтівки в цю точку не менше десятка куль. Не промахнеться ж вона з такої невеличкої відстані!..

Потвора наближалася, її віддаляло від дівчини не більше як метрів п’ятнадцять—двадцять. Галя завмерла. її примружене праве око знайшло і тримало пряму лінію, що з’єднувала мушку на стволі гвинтівки і обрану нею точку на голові тварини між очима. Тепер хай стане трохи світліше, перед пострілом треба краще бачити…

— Стій, огидне страховище! — голосно крикнула дівчина. Яскраві хвилі світла слухняно попливли печерою. Так, ціль узято вірно. Все добре видно.

Немов під час учбової стрільби, Галя акуратно натиснула на курок. Сухий постріл пролунав коротко й чітко — і відгукнувся довгою завмираючою луною в глибині печери. Щось ударилося об скелю, за якою лежала дівчина, впало біля неї разом з відбитими скалками каміння.

Галя глянула — і похолола. Це була її куля! Деформована, сплющена, проте це була вона. Значить, куля з гвинтівки не пробила череп потвори, відскочила від нього?.. Потвора зодягнена в панцир?..

Гаразд, нехай буде, що буде! В магазині є ще чимало куль, Галя знайде місце, куди їх всадити, в око, чи що… Не може бути такого, щоб ця потворна тварина була цілком вкрита невразливим панциром!

Постріли з автоматичної гвинтівки лунали один за одним, як короткі кулеметні черги. Галя вціляла вище і нижче, лівіше і правіше. Мусить же, мусить нарешті знайтися вразливе місце на тілі потвори!

Проте кулі й далі все так само відлітали назад, рикошетували, відбивали кам’яні бризки від скель печери. А розлютована тварина з гучним ревінням посувалася вперед, роздратована ударами куль об її панцир. Щупальці звивалися в повітрі, наче довгі батоги, лапи з силою врізувалися в грунт. Ось потвора вже всього в п’яти-шести метрах від дівчини, яка лежить за плескатою скелею…

Одна з широких лап, наче закутих у панцир, злетіла високо вгору, замахуючись майже над Галею. Ще мить…

Руки дівчини похололи. Гвинтівка здавалася неймовірно важкою, такою важкою, що Галя вже не в силах була підвести її і знову стріляти. її нерви здали: це було надто жахливо! Потвора зодягнена в панцир, який не можуть пробити кулі!..

Знесилена Галя в одчаї опустила голову в шоломі на руки, на непотрібну тепер гвинтівку. Глухий стогін вихопився в неї.

І немов відповідаючи на нього, загадкові камінці в стінах і склепінні печери спалахнули неспокійним, хвилястим світлом, яке залляло нерухому постать дівчини в скафандрі і занесену над нею зодягнену в панцир лапу потвори.

Розділ шостий,

присвячений описові подорожі в надрах Венери, куди вирушив Ван Лун у розшуках Галі Рижко, а також тим труднощам, які зустрів мандрівник під час цієї подорожі.

Ван Лун у роздумі стояв перед круглим проваллям. Сюди чи не сюди? Він оглянувся. В кількох метрах виднілося друге провалля, теж кругле, теж глибоке. Обидва вони вели кудись у надра Венери. Обидва, здавалося, були не природного походження, а зроблені живими істотами, як величезні нори. Та й Сокіл підтвердив це припущення, коли вони разом з ним знайшли тут переносний радіопередавач Галі Рижко:

— Безумовно, якісь нори невідомих страховищ. Ван, це не природні печери! Дивіться, стінки пухкі, легко осипаються. Я певен, що цими норами користуються тварини — і весь час підновлюють їх, розчищають.

Так, припустимо, що обидва круглі отвори в грунті є початками підземних ходів. Проте в який з них спускатися? Де розшукувати Галю?

Розмовляючи з товаришами, Ван Лун намагався втішити їх, заспокоїти їх, вселити певність,