Читати книгу - "Північне сяйво"

Усі інші дівчата втекли — кімната була порожньою. Ліра підсунула тумбочку в куток, стрибнула на неї та витягла свій теплий одяг з щілини у стелі, одразу ж намагаючись знайти алетіометр. Він був на місці. Вона швидко натягла вбрання, прикрила обличчя каптуром, і Пантелеймон-го-робець, що стежив за дверима, скрикнув:

— Швидше!

Дівчинка вибігла. На щастя, група дітей, які знайшли теплий одяг, бігла коридором до головного виходу, і вона приєдналася до них, спітніла, з тремтячим серцем та думкою про те, що вона повинна втекти або загинути.

Шлях було заблоковано. Вогонь на кухні швидко поширювався, вибух чи то газу, чи то борошна зруйнував

частину даху. Люди дерлися крізь покручені балки, щоб вибратися на свіже холодне повітря. Відчувався сильний запах газу. Потім був ще один вибух — гучніший та ближчий за перший. Вибухова хвиля збила з ніг кількох людей, і крики жаху та болю наповнили повітря.

Ліра намагалася підвестися, і Пантелеймон гукав серед криків та ляскоту крил інших деймонів:

— Сюди! Сюди!

Ліра вилізла на бетонну плиту. Вони дихала морозяним повітрям і сподівалася, що дітям вдалося знайти тепле вбрання — було б прикро втекти зі станції та вмерти від холоду.

Тепер було видно полум'я. Залізаючи на дах, вона побачила, що вогонь охопив велику діру з одного боку будівлі. Натовп дітей та дорослих стояв біля головного входу, але цього разу дорослі були більш збентежені, а діти більш налякані — дуже налякані.

— Роджере! Роджере! — закричала Ліра, а Пантелеймон побачив його гострим зором сови і сповістив про це Ліру.

За мить вони вже були разом.

— Накажи їм іти за мною! — закричала Ліра йому у вухо.

— Вони не підуть — вони в паніці…

— Скажи їм, що вони роблять з дітьми, які зникають! Вони відрізають їхніх деймонів великим ножем! Скажи їм, що ти бачив сьогодні вдень — ми випустили всіх їхніх деймонів! Скажи, що з ними станеться, якщо вони не втечуть!

Нажаханий Роджер відкрив рот, але потім схопився та побіг до найближчої групи стурбованих дітей. Ліра зробила те саме. І новина почала поширюватися — деякі діти скрикували та зі страхом хапали своїх деймонів. ' — Ходімо зі мною! — кричала Ліра. — Рятувальники наближаються! Нам треба йти їм назустріч! Уперед, побігли!

Діти почули її та побігли за нею, продираючись крізь огорожу на вулицю з ліхтарями. їхні чоботи тупотіли та скрипіли по твердому снігу.

За ними кричали дорослі, і чувся гуркіт та тріск від того, що обвалився інший бік будівлі. Іскри ринули потоком у повітря, і полум'я знялося угору зі звуком розірваної тканини. Але прориваючись крізь цей звук, прийшов інший — надзвичайно близький та грубий. Ліра ніколи не чула його до того, але одразу впізнала — це було виття деймонів-вов-ків татарських охоронців. Слабкість огорнула її від голови до п'ят, і багато дітей налякано озирнулися та зупинилися, тому що на них бігли великими, швидкими, невтомними кроками татарські охоронці з гвинтівками напоготові та з могутніми сірими постатями своїх деймонів поряд.

їх ставало дедалі більше і більше. Вони були вкриті кольчугою, і в них не було очей; принаймні, очей не було видно крізь засніжені шпарини в їхніх шоломах. Єдине, що було видно, — круглі темні дула гвинтівок та сяючі жовті очі вовків-деймонів над їхніми розкритими щелепами, з яких текла слина.

Ліра похитнулася. Вона й не уявляла, які жахливі ці вовки. І тепер, коли вона знала, що люди в Брльвангарі легко порушували суворе табу, вона зіщулилася від думки, що можуть зробити ці стікаючі слиною пащі…

Татари загородили прохід на вулицю з ліхтарями, їхні деймони були так само дисциплінованими та вишколеними, як і самі ці люди. Наступної миті мала з'явитися друга шеренга, тому що охоронці підходили й підходили. Ліра подумала у відчаї: «Діти не можуть битися з солдатами. Це не було схоже на сутичку в Клейбедсі, кидання багном у дітей випалювачів цегли».

Чи, може, схоже? Вона пригадала, як кинула жменю глини в широке обличчя сина випалювача, який напав на

неї. Він зупинився, щоб витерти очі, і тоді міські накинулися на нього.

Тоді вона стояла в багнюці. Зараз вона стояла у снігу.

Саме так, як вона робила це вдень, але тепер зовсім без жартів, вона взяла жменю снігу і кинула її в найближчого солдата.

— Кидайте сніг їм в очі! — закричала вона і кинула ще одну сніжку.

Всі діти приєдналися до неї, а потім чийсь деймон придумав літати стрижем поряд із сніжкою та підштовхувати її просто в щілини для очей в шоломах татар, після чого інші деймони дітей почали робити так само. Через декілька хвилин татари зашпортувалися, випльовували сніг та лаялися, намагаючись прибрати сніг з вузьких прорізів для очей.

— Побігли! — закричала Ліра та кинулася до воріт, які вели на вулицю з ліхтарями.

Діти мчали за нею, всі до одного, ухиляючись від ляскаючих щелеп вовків та несучись з усіх сил униз вулицею в темряву.

Позаду почувся різкий крик — це офіцер віддав наказ, і миттю клацнули всі затвори рушниць, потім долинув ще один крик, і настала напружена тиша, у якій було чути лише тупіт дитячих ніг та їхнє важке дихання.

Вони прицілювалися. Вони б не промахнулися.

Але перш ніж вони встигли вистрілити, один із татар голосно видихнув з хрипінням, а інший скрикнув від здивування.

Ліра зупинилася, озирнулася і побачила чоловіка, який лежав на снігу зі стрілою з сірим пір'ям у спині. Він корчився, звивався та плювався кров'ю, а інші солдати озиралися навкруги, шукаючи того, хто стріляв, але лучника не було видно.

А потім просто з неба полетіла ще одна стріла і влучила іншому охоронцю в голову. Він одразу ж упав. Офіцер прокричав щось, і всі подивилися в темне небо.

— Відьми! — вигукнув Пантелеймон.

Так, це були вони: неясні граційні темні постаті снували високо в небі зі свистом та шелестом повітря в гілках небесної сосни, на яких вони літали. Ліра бачила, як одна з них спустилася нижче та випустила стрілу, — впав ще один чоловік.

А потім всі татари підняли свої рушниці й вистрілили у темряву, цілячись в ніщо, в тіні, в хмари. У відповідь на них посіявся дощ зі стріл.

Але офіцер, який помітив, що діти майже зникли з очей, наказав наздогнати їх. Деякі діти закричали. Потім почувся ще один крик, і всі припинили бігти, збентежено повертаючи назад, приголомшені виглядом моторошної постаті, яка мчала просто на них з темряви вулицею з ліхтарями.