Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

1. «Великий князь Михаил Ярославич (1304—1319)» — Твер.

2. «Великие князья (1319—1328)

Георгий Данилович (Москва),

Димитрий и Александр Михайловичи (Тверь) — (один после другого)».

3. «Великий князь Иоанн Данилович, прозванием Калита (1328-1340)» - Москва.

4. «Великий князь Симеон Иоаннович, прозванием Гордый (1340—1353)» — Москва.

5. «Великий князь Иоанн II Иоаннович (1355—1359)» — Москва.

6. «Великий князь Димитрий Константинович (1359— 1362)» — Суздаль.

7. «Великий князь Димитрий Иоаннович, прозванием Донской (1363-1389)» — Москва.

8. «Великий князь Василий Димитриевич (1389—1425)» — Москва.

І далі М. М. Карамзін наводить такі слова про князя Василя:

«Димитрий оставил Россию, готовую снова противоборствовать насилию Ханов, юный сын его, Василий, отложил до времени мысль о независимости и был возведен на престол в Владимире Послом Царским, Шахматом. Таким образом достоинство Великокняжеское сделалось наследием Владетелей Московских. Уже никто не спорил с ними о сей части» [18, т. V, с. 68].

У цих словах викривається рівень найвищого блуду М. М. Карамзіна, коли в одному реченні поєднується мова про незалежність Московії та про ханського посла Шахмата, який приймає від московита клятву на вірність ханові. Саме у цьому був секрет «возведения на трон».

Наводячи список московських князів, російська історична наука завжди подавала період князювання, як-то кажуть, рік у рік. Таким чином творилась ілюзія неперервності зайняття престолу московськими князями. Такого за центральної влади Золотої Орди бути не могло.

У ханських ярликах володарів земельних улусів іменували «даруга», а прямих намісників хана чи то удільного, чи то великого улусів іменували «баскак». В усіх ханських ярликах московським митрополитам є згадка і про даруг, і про баскаків, бо в одному улусі правити одночасно даруга і баскак не могли.

Раніше вже зазначалося, що в 1290 році хан Тохта знищив Московського князя, так званого Петра Ординського, а управляти його улусом, до якого належали Москва і Ростов, призначив свого намісника — баскака, що правив Московським улусом до 1305 року. Цьому є досить-таки переконливе свідчення у так званому Троїцькому літописі:

«В лето 6813 (1305.—В.Б.) избишася в Ростове два колокола великая. Того же лета преставился баскак Кутлубуг» [53, с. 282].

І хоча у літописі різні роки смерті Кутлубуги та смерті так званого князя Данила Московського (6811), та смерть Кутлубуги пов’язана з призначенням на Велике Володимирське князівство Михайла Тверського. Це звичайна московська вигадка, бо князь Михайло посів Мещерський улус відразу ж по смерті свого брата Андрія, ще на початку 1304 року. Великим Володимирським князівством між періодами князювання Андрія та Михайла жоден баскак не правив.

Князі-московити — Данило та його син Георгій Данилович (Юрій) — є стовідсотково вигаданими особами. В російській історії, як ми пам’ятаємо, їхньому батькові, так званому Олександру Невському, місця не знайшлося. Його серед правителів ханських улусів не було і бути не могло. Улуси отримали тільки брати хана Батия. А Олександр Невський був лише «прийомним сином Батия», і його земля лежала між Уралом та Волгою, в улусі самого Батия. Це аксіома.

І після 1305 року Московським улусом (Москва і Ростов) продовжував керувати ханський баскак. Так тривало до 1321 (1322) року.

Цікаво зазначити, що головний російський літописний звід, так званий Лаврентіївський, про події 1263—1283 та 1286—1295 років повністю мовчить. Із нього свідомо викинули опис подій тих років.

Згадки про Великого Володимирського Князя Дмитра Михайловича, який нібито сидів на цьому престолі з 1322 до 1326 року, теж є стовідсоткова вигадка московської історичної науки.

Перший син Михайла Тверського — Дмитрій, у 1302 році прийняв постриг, тому бути князем ні Великим, ні удільним не міг. Він став священиком Російської православної церкви, одним із найвидатніших митрополитів Золотої Орди. Знаменитий митрополит Алексій, що походив із князівського роду, і був у дитинстві Дмитром, сином Беклемиша.

Вигадка московитів про вбивство Дмитра в Орді у віці 27 років потрібна, щоби приховати справжній стан речей і не розповідати, що ж із ним сталося далі. Зрозуміло, що така родовита особа не могла залишитись рядовим священиком Золотої Орди.

Потрібно викинути з московської історії таких вигаданих осіб, як:

Олександр Ярославович (Невський),

Андрій Ярославович,

Ярослав Ярославович,

Василь Ярославович,

Дмитро Олександрович,

Андрій Олександрович,

Данило Олександрович,

Юрій Данилович,

Дмитро Михайлович.

Це лише ті, які начебто сиділи на Великому Володимирському князівстві.

Після створення ханом Узбеком Великого Московського князівства та передачі земель цього улусу у володіння Кулхану в 1328 році вести розмову про Велике Володимирське князівство недоречно. Рід ширинів хана Чилаукуна успадкував свій Мещерський улус, який у Московській історії став називатись Великим Тверським князівством, а роди каракиреїв, дулатів, мангитів і киреїтів — нащадків Берке-хана — отримали свій улус, так зване Велике Московське князівство.

Навіть «Справочный Энциклопедический словарь» К. Крайя про Велике Володимирське князівство і його князів далі 1326 року не згадує. Останнім Великим Володимирським Князем словник називає Олександра Михайловича (Тверського).

Оскільки московська історіографія надзвичайно потужно фальшувала не тільки історію Московського улусу Золотої Орди, а й Мещерського, так званого Великого Тверського князівства, варто простежити весь ряд Великих Тверських Князів — нащадків знаменитого «Бахмета Усейнова сина», першим серед яких був хан Беклемиш (див. Схему).

Рід хана Беклемиша (Михайла Тверського):

1. Михайло (1272-1319), Князь Тверський — 1292 рік., Великий Володимирський Князь — 1304 рік.

– Дмитро (1300);

– Олександр (1301);

– Костянтин (1306);

– Василь (1309).

2. Олександр (1301—1358), Князь Тверський — 1320 рік., Великий Володимирський Князь — 1326 рік.

– Федір;

– Всеволод;

– Михайло.

3. Михайло (1333-1399)Великий Тверський Князь — 1358 рік.

– Іван;

– Василь;

– Олександр;

– Борис;

– Федір.

4. Іван (1358-1426), Великий Тверський Князь — 1399 рік.

— Іван;

— Олександр.

Олександр (1381-1426), Князь Холмський — 1400 рік.

— Борис.

5. Борис (?-1461), Великий Тверський Князь — 1426 рік.

— Михайло.

6. Михайло (1453-1505), Великий Тверський Князь — 1461 рік.

Родовід Тверської гілки Чингісидів надано за «Справочным Энциклопедическим словарем» К. Крайя — одній із перших російських енциклопедій. У першій половині XIX століття до книг ще могла потрапляти правда, хоча і діяла жорстока цензура. Та не існувало сталого погляду на деякі справжні історичні особи.

Так і спростовувались московські побрехеньки суперечливими фактами.

Ось як охарактеризовано кожного із тверських князів у Довідковому Енциклопедичному словнику К. Крайя, який пройшов державну і церковну цензури:

1. «Михаил… князь Тверской, а потом вел. кн. Владимирский… род. в 1272 г.; вступил на тверской престол юношею и в 1292 г. стал независимым от вел. кн. Димитрия…