Читати книгу - "Коли ти поруч"

Даринка тримала під руку Сергія й посміхалася просто перехожим і молодим людям, які дружно скандували: «По-здо-ров-ля-є-мо!» Деякі дівчата заздрісно дивилися на Дашу, мріючи опинитися коли-небудь на її місці в ролі нареченої. Але вона цього дня їх чудово розуміла і не ображалася. Даринка чомусь згадала Свєтку, яка готова була чи не півжиття віддати за день, проведений коло фонтанів. Вона очам своїм не повірила, коли побачила колишню подругу, яка йшла їй назустріч. Свєтка про щось весело розповідала, йдучи по парапету біля фонтанів і тримаючись за руку Олексія. Вони були вже зовсім близько, коли Свєтка помітила Дашу із Сергієм. Спочатку Свєтка з Олексієм завмерли на місці від несподіванки, потім дівчина продовжила свій шлях. Даша по парапету підійшла до колишньої подруги і посміхнулася.

– Вітаю, Дашулю, – вичавила із себе Світлана і натягнуто посміхнулася.

Льошка звільнив свою руку, за яку чіпко трималася Свєтка, і, щоб не зустрічатися з Дашею поглядом, став до неї упівоберта й почав спантеличено ритися в кишенях.

– Ти чудово виглядаєш, – сказала Світлана, роздивляючись Дашу з голови до ніг, і повторила: – Вітаю.

– Спасибі, Свєтику, – відповіла Даша. – Як ви?

– Нормально, – прозвучало якось невпевнено. – А де ж твій букет нареченої? А раптом я б його зловила?

– Ти ж казала, що ви збираєтесь одружитися?

– Так… Але… Так де ж усе-таки твій букет? А то я дивилася на тебе і ніяк не могла зрозуміти: чого ж бракує цій нареченій?

Даша витягнула шию до Свєтки, що стояла на слизькому від води парапеті, маючи намір щось шепнути на вушко.

– Ти мала рацію, подруго, – пошепки сказала Даринка. – Не можна бути завжди правильною.

Легким, непомітним рухом Даша штовхнула подругу в плече, і Свєтка з криком шубовснула в басейн фонтану під радісний сміх хлопчаків. Льошка кинувся на допомогу своїй подрузі й почав витягати її з води. Свєтка, витріщивши з переляку очі з ромазаною від води тушшю і задихаючись від обурення, кинула вслід Даринці:

– Сучка!

Даша поблажливо глянула на неї зверху вниз, посміхнулася і взяла Сергія під руку.

– А ти, виявляється, забіяка, – сказав Сергій. – Умієш битися.

– Що ти? – засміялася Даша. – Я ж не винна, що її наречений не такий спритний, як здається на перший погляд.

– Куди тепер поїдемо?

– А скільки часу ми можемо використовувати лімузин?

– Скільки хочеш. Хоч до ночі.

– Тоді давай махнемо до мого брата!

Олександр відімкнув двері квартири і завмер. Перед ним була його сестра Даша у весільному вбранні зі своїм нареченим. Сашко був у цей час удома сам. Він щойно заскочив у квартиру на обідню перерву і ніяк не очікував побачити тут Дашу. Приховуючи незручність, він відкашлявся і сказав:

– Здрастуйте.

– Привіт, Сашо, – відказала Даринка. – Може, запросиш нас? А то незручно якось перед сусідами.

– Ах, так! Проходьте, – Сашко відчинив двері, і Даша з Сергієм увійшли. – Сідайте… А я ось… Я прийшов пообідати…

– Ми ненадовго, – зупинила його дівчина.

– Я бачу, у вас весілля, – мовив Сашко, сидячи навпроти Даші й нервово перебираючи пальцями.

– Правильно бачиш, – сказала Даша.

– Вітаю, – пробубонів Сашко собі під ніс, не підіймаючи голови.

– Кинь, Сашулю, дутися. Все добре, – сказала Даринка. – Я на тебе не ображаюся. От тільки одного не можу зрозуміти: чому ти мені не дзвонив? Припустімо, боявся ти заразитися від мене при зустрічі, але ж через телефон СНІД не передається.

Сашко підняв голову і вперше подивився Даші в очі. Погляд його був винуватим, трохи переляканим і сумним.

– Пробач мені, Дашо, – почав він. – Але ти мене мусиш правильно зрозуміти.

– Розкажи. Можливо, зрозумію.

– Я ж живу не сам, у мене є дружина, діти…

– Це я чудово пам’ятаю. Я не забула, що, коли вашій родині було важко, я займалася твоїми дітьми, давала їм свою любов, віддавала весь свій вільний час, і досі не шкодую про це. Утім, це вже не важливо. Говори, я слухаю.

– Дружина, розумієш, Дашо, дуже… Вона, як кожна нормальна мати, боїться, щоб з її дітьми нічого не сталося. Ти повинна її зрозуміти як жінка, як майбутня мати. Не засуджуй її…

– Загалом, я так розумію, що своїх племінників я сьогодні не зможу побачити?

Сашко знову опустив очі, насурмив брови і тихо промовив:

– Так.

– Ясно, – Даша підвелася, збираючись іти, але раптом зупинилася і запитала: – То все-таки: чому ти не дзвонив мені?

– Вона… дружина проти, – сказав Сашко і стиснув свої пальці так, що їхні суглоби хруснули.

– Нам пора. Привіт дружині й дітям, – сказала Даринка і швидко залишила приміщення.

Сашко сидів у тій самій зігнутій позі на стільці та слухав, як по під’їзду лунко стукали підбори сестриних туфельок. Потім звуки ставали все глухішими, і за мить він почув шум автівки, яка від’їжджала від під’їзду. Сашко підскочив з місця, вибіг на балкон і побачив білий лімузин.

– Дурню! – зціпивши зуби, сказав він собі і грюкнув кулаком по поручнях балкона: – Дурень і підкаблучник! Слимак!

– …Не шкодуєш, що поїхала до брата? – спитав Сергій Даринку, обіймаючи її за плечі.

– Ні. Ані крапельки. Я сьогодні чинитиму так, щоб потім не шкодувати.

– І що ти ще придумала?

– Відвідати своїх батьків, – упевнено сказала Даша.

…Водій кілька разів натиснув на клаксон автомобіля, і хвіртка відчинилися. Мати вийшла з двору та ойкнула, побачивши доньку, що виходила з довгого автомобіля в білосніжній сукні й легкій фаті.

– Дашенько, – кинулася їй назустріч мати, обійняла її та розплакалася.

– Мамо, познайомся, це мій чоловік Сергій, – сказала Даринка.

– Господи, та в мене такі руки, – збентежилася матір і стала терти маслакуватими, порепаними долонями по фартуху. – Та що ми тут стоїмо? Ходімо до хати, а то люди побачать, що стоїте біля воріт, скажуть, дочка приїхала із зятем, а ми не пустили.

– А тато? Де він? – запитала Даша.

– Тут я, – прогримів басовитий голос батька, від якого Даринка здригнулась, як тоді, коли батько виганяв її з дому.

– Здрастуй, тату, – мовила Даша і подивилася просто йому в очі. Батько не витримав її пильного запитливого погляду і відвернув голову в бік Сергія.

– Сергій, – відрекомендувався той. – Чоловік Даші.

– Чоловік, значить? – перепитав батько. – Це добре. Це непогано, якщо Даша знайшла собі чоловіка. Тепер можна заткнути пельку деяким, що…

– Ми сьогодні одружилися, – мовила Даринка, перебивши батька. Їй дуже не хотілося в такий день вислуховувати всі сільські плітки.

– Ну, зайди, забери свій посаг, – сказав батько. – Мати казала, там дещо твоє залишилося.

– Так-так, – підтримала мати. – Мало не забула! Голова погана зовсім стала!