Читати книгу - "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей"

танки, десяток машин, у тому числі кран. Але одразу по полю почали працювати міномети. Кинувши машини, ми побігли в посадку – міни попали в бетеер, і коли стрільба трохи припинилася, повернулися до машин і поїхали з двох боків уздовж посадки. З одного боку, бетеери і моя машина з боєприпасами, з іншого – бензовоз і машини. Трохи стихло. Чи то вони міняли позиції, не знаю, десь із півгодини було тихо. Командири думали, що робити, ми сиділи і чекали. Тоді нікому нічого не доходило, якось не всі ще зрозуміли, що ми на війні.

Оскільки нас швидко відправили, то ми не знали один одного, лише кожен знав свій підрозділ. Далі командирами було прийнято рішення, що кращі машини розвантажуємо і вантажимо особовий склад і прориваємося назад. Мій «урал» виявився також у числі кращих, ми пішли до нього, щоб розвантажувати міни, але вивантажити встигли лише два ящики, і тут почалося…

Сутеніло. Перші міни лягли перед посадкою, всі почали тікати в протилежну посадку. Стріляли з мінометів 120 мм, били грамотно і прицільно. Ці поля виявилися всі пристріляні, ми просто заїхали в тир, де мішенями були ми і наша техніка. Перші два постріли – розриви, через дві-три хвилини – знову чотири постріли, ці паузи і вводили багатьох в оману. Після перших пострілів люди піднімалися і бігли, але далі лунали наступні чотири – і люди гинули.

Все небо обернулося на заграву, горів бензовоз, почали вибухати боєприпаси. Почалися крики. Спочатку кричав Панама, йому потрапили осколки в бік, він помер на місці. Ми не знали один одного. Як додумався командир і крикнув, що пароль, в разі чого, буде «Риба-меч»?

Обстріл не припинявся, в небі літало 4–5 безпілотників, як тільки десь скупчення людей, так відразу туди і залп мінометів. Ми бігли, повзли уздовж посадки… Це все продовжувалося три з половиною години. Вже закінчилося поле з соняшниками, далі була цілина. Вона горіла і дуже диміла. Безпілотників не було ані видно, ані чутно (вони неприємно дзижчать). Ще з півгодини відлежувалися, потім устали. Було дуже багато груп, і тут спрацював пароль «Риба-меч». Ми розуміли, що залишатися не можна, по теорії має бути до ранку зачистка. Була перша година ночі.

Зібралося близько чотирьох десятків людей. Я і ще п’ятеро пішли дорогою, інші з пораненими йшли позаду. Пройшли кілометри два-три, там ярок, почекали інших. І почалися сварки, хтось кричав, чи є офіцери і куди іти? Місця розташування ніхто не знав. Частина людей пішла на захід шукати трасу. Ми вп’ятьох пішли у бік світла ліхтарів до села.

Йшли ми доріжками, якими ходять корови на пасовисько внизу ярочка, посадками йти було лячно, раптом там розтяжки. Близько половини п’ятої ранку дійшли до околиці села. Сіли на самісінькому краєчку і почали спостерігати. Світало. До крайніх будинків було метрів триста. Двоє з нас пішли туди. Повернувся тільки один, Саша. Він сказав, що другий залишив форму і зброю, взяв штатський одяг і пішов, тому що місцевий дідусь попередив, що «денеер» у полон не бере, днями вивезли і закопали багато трупів наших добровольців, після чого ми почали чекати пітьми. Весь час посадкою підходили наші бійці, близько 11-ї години нас було вже 19 людей. З них двоє поранених: один – у сідниці, у другого вище коліна перебита артерія. Був також лікар і два молодих лейтенанти. Вони зв’язалися з командуванням, але жодного транспортного засобу для вивозу з зони нам не надали.

Опинилися ми на околиці села Андріївка, через дорогу – селище Комсомольське. Офіцери за власний рахунок поїхали на таксі до Маріуполя, але і там ніхто не надав допомоги, сказали, що вони – територіальні війська і машину надати не можуть. Офіцери повернулися близько другої години дня. Далі надійшла інформація, що нібито буде збір у селі Веселому, що за 7 кілометрів від нашого розташування. І туди офіцери з’їздили – але там нікого не було. Пішов дощ, ми вирішили захопити транспорт і вивезти двох поранених. Чекали ночі.

Дід у селі дав подивитися карту, сказав, що поруч є транспорт і своя заправка. Знайшовся водій, в якого всі категорії, підтягнулися поранені. Я запам’ятав карту, але все одно треба було йти до Волновахи, а до неї – 80 км. Водій і двоє хлопців пішли у кар’єр. З усіх я знав лише Сашу, він і тепер служить зі мною в мінометній батареї. Потім ми чекали на краю лісосмуги, а в кар’єрі відразу почалася стрілянина, але не бій, а постріли в один бік.

Далі в мене (потім дізнався, що й у більшості) почалися галюцинації – здавалося, що з неба висять парашути, а на них – гуманітарна допомога. Першими пішли поранені й лікар, і з ними – шість людей. Ми чекали в посадці, тут вийшов Саша, і ми рушили наздоганяти останніх, вони вже перейшли відкрите поле і підходили до соняшників. Ми їх не наздогнали, але домовилися, що зустрічаємося в селі Веселому на кладовищі. Я бачив карту, і щоб у соняшниках не перестріляти один одного, ми пішли в обхід. А галюцинації посилювалися, дерева махали, як плюшеві ведмеді, лапами, на небі було багато, як у калейдоскопі, безпілотників, скрізь висіли парашути. І тут хтось йшов уздовж дороги – це був наш Ігор. Ось ми утрьох і пішли в обхід. Я сказав, що мені все здається, що перед очима – цирк, вони також підтвердили, що у них галюцинації, але начебто ми не з’їхали з глузду. Я добре пам’ятав карту і показав, що після звалища треба йти праворуч.

Удалині нібито засвітилися фари, ми подумали – колона, і всі побігли під дерева лісосмуги, там дачі були. Посидівши, ми зрозуміли, що це якісь ліхтарі, які стоять на місці, пішли на їх світло. Йшли години три, дійшли до яру, стали його обходити полем із соняшниками (вони вже дістали) і відразу ж за полем вийшли на околицю села. Оскільки було втрачено відчуття часу, подумали, що це не Веселе, вирішили його обійти, пішли городами. Ми потрапили прямо на ліхтарі – це був великий кар’єр із видобутку вапняку. Тут Ігор каже, що ось «ураган» стоїть, і ми його бачили, я розумію, що цього не може бути, але ми полізли в інший бік. Як ми там не переламали ноги – не знаю. Залізли знову вгору, кінчилася вода. Вирішили шукати нічліг – і раптом вийшли на кладовище. Там і полягали один біля одного. Заснули.

Години через дві прокинулися