Читати книгу - "Космічного продовження не буде!, Інна Турянська"

Але не судилося Степану те космічне продовження ні дев'ятого березня, ні десятого, ні двадцятого, ні навіть восьмого квітня. Бо та кишкова інфекція покосила всю сім'ю Морозних. Ален, на диво, справді доволі легко її переніс. Так, кілька днів поблював і вже був живчиком. А от з дівчатками довелося лягти в стаціонар аж на два тижні. Весь цей час Степан метався між лікарнею, садком та домом. Інколи змінював дружину у лікарні, щоб та відпочила і побула вдома. А потім захворіли Дінині батьки. Все це тяглося Бог зна скільки часу. Зрештою, в кінці захворіла і сама Діна. Вона зазвичай важко переносила будь-які захворювання, і цього разу їй було вкрай погано. Тож, на Степану вже висіло троє дітей, благо няня допомагала. Вечері його голова волала від болю, хоч в космос лети! Артур теж ніяк не допомагав, адже в того самого була новонароджена дитина. Хотілося їм космічного задоволення, а отримали лиш космічні проблеми. Діну виписали теж через два тижні, і Степан полегшено видихнув. Але ненадовго, бо з інфекцією злягла їхня няня. 

Але все ж Степан поставив собі за мету на виписку Діни знайти ті кляті космічні тюльпани. Об'їздив пів міста і в одному магазині таки знайшов їх, правда лиш сім штук, та все ж краще ніж нічого. Дивився скоса на ті квіти і самого тягло блювати, до чого вони страшні! І зараз він стояв під лікарнею з подвійною коляскою, в одній руці тримав букет, в іншій – руку сина. Але побачивши кохану всі ті космічні проблеми забулися! 

— Діночко, мила моя, ти як? — запитав чоловік, заглядаючи в обличчя коханої жінки. Дружина виглядала блідою і втомленою, але побачивши його та дітей, посміхалася щиро.

— Привіт, — найперше обійняла вона свого Степанчика, потім по черзі поцілувала дівчаток і Алена, — Зі мною вже все гаразд. Я так за всіма вами скучила, — намагалася жінка обійняти усіх відразу. 

— А ми як за тобою, навіть не уявляєш, мила, — важко зітхнув чоловік. 

— Ти такий молодець, Степанчику! Як ти з усіма давав раду? 

— Матінко рідна, сам не знаю, — сміявся сам з себе чоловік. 

— Тільки ти, бачу, Алену куртку навиворіт одяг, — сміялася жінка на ходу перевдягаючи сина. 

Степан лиш скрився і дав малому легкого потиличника.

— А хто мені казав, що куртка двостороння? — звернувся до Алена. На що малий лиш пирхнув і заклавши руки на грудях сказав:

— А нема чого покладатися на слова п'ятирічного хлопчика! 

— Тобі ще немає п'яти…ну майже п'ять, але ще не п'ять,  — обурився Степан.

— Тим паче — розсміявся Ален, — Взагалі ти тато! 

— Так, хлопчики, не сваріться! Все буде добре, куртку я вже вивернула. 

— Ти би бачила, мам, як він сестричок годував, — продовжував реготати Ален, за що отримав ще одного потиличника від батька.

— Та цить, пацани своїх не здають! — обурився Степан.

— Не знаю, — знизав плечима хлопчик, — Мені мій тато казав, щоб я мамі все завжди розповідав, угу! — обламав Степана синочок. 

— Про всіляких сторонніх, а не рідного батька здавати!!

— Дома розповіси, — прошепотіла Діна сину на вушко, а дитина закривши рота руками тихо захихотіла. 

— Я все чую! — втрутився Степан, штовхаючи візок з двійнятками до машини, — О мила, ледь не забув, це тобі, — простягнув Степан дружині тюльпани.

— Дякую, таки купив їх мені, — засяяли очі дружини вогниками задоволення.

— Але цей…мила, — торкнувся чоловік обличчя коханої, — Космічне продовження перенесемо на якийсь інший день, — прошепотів їй на вушко, — Бо я не в стані, після цього всього! — важко зітхнув, — відкриваючи двері автівки й по черзі пересаджуючи дівчаток в автокрісла. 

  Діна лиш тямуще кивнула і голосно захихикала.

— Але хоч поцілувати мене ти в стані? 

Степан запакував усіх дітей в автівку і закривши за ними дверцята поцілував дружину. Цілуючи її, здавалося, всі проблеми залишалися десь далеко позаду, а попереду були лише вони….і десь там космічне продовження. 

###

Тим часом в домі Мищенків теж було гамірно. Новонароджена Софійка вирішила, що вдень вона спатиме, а вночі вередуватиме на пару з бешкетником Рокі. Артур та Віра намагалися з усіх перевести малечу в нічний режим, і зрештою, з плином двох місяців, їм це таки вдалося. Ось уже кілька ночей поспіль їх манюнька гарно спала вночі, і з під їхніх очей зникли космічні синяки. 

— Хух, — втомлено опустилася Віра на край ліжка, — Я не знаю Артурчику якби я справлялася без тебе. 

— Як казав мені Степан – вмів зачати вмій і доглядати, — всміхнувся до неї чоловік прилігши поруч. 

— До речі про це…я ж ще не віддячила тобі за ті космічні тюльпани, — хитро пригорнулася до нього жінка. Не мати близькості з коханим два місяці було для неї важко. 

— А ну це…— хитро блиснув на неї очима Артур, — Завжди, будь ласка, — згріб він в обійми дружину, — Але тобі вже можна? — несміливо уточнив цілуючи бажану жінку. 

— Так, — поцілувала його у відповідь Віра. 

— Ммм…то значить нашому космічному продовженню таки бути, — муркотів їй на вухо задоволено. 

— Стривай! — зупинила його цілунки Віра, — Давай спершу спровадимо звідси Рокі, — глянула вона в сторону песика, що лежав на стільці та нахабно витріщався на цих двох. 

Артур подивися на собачку і скрився. Інколи Рокі мав такий погляд..недоброзичливий чи що, хоча характер в цього песика завжди був покладливий.

— Хочеш, щоб я його в коридор виніс? — уточнив в коханої. 

— Його треба позбутися, — похіхікала жінка на вушко чоловіку. 

— Може в Степана лопату позичити, — підтримав жарт коханої Артур. 

— А пам'ятаєш, хто погриз мої оті космічні тюльпани, що ти приніс мені на восьме березня? — суворо глянула на собачку жінка. Рокі наче учувши небезпеку сховав носика під лапкою, але продовжував так само погрозливо дивитися на цих двох. 

— Угу, — перевів суворий погляд на песика Артур, — А потім заригав нам пів квартири, — обережно підвівся чоловік з ліжка і крадькома підкрадався до собачки.