Читати книгу - "Білі Близнюки , Andrii Noshchenko"

Глава третя. 

Мортен лежав на возі, жуючи соломинку гострими зубами, та спостерігав як його трупа розбирає циркове шатро і вантажить його на вози. Усе відбувалося повільно, з зайвими, на погляд Мортена, розмовами та суперечками. Чорт забирай, і як він докотився до того, щоб стати власником цирку? Чоловік виплюнув під корінь згризену соломинку і висмикнув собі нову. 
Ще тридцять років тому він, молодий Бойовий Майстер вищого ступеню, був правою рукою лорда, що правив великим містом на мільйон жителів і прилеглими територіями, а потім… Потім лорд втратив голову у прямому сенсі цього слова, а Мортену довелося тікати і переховуватися, щоб не стати правою рукою того ж лорда, але вже у іншому світі. 
Він довго тинявся різними землями, не знаходячи себе у різних ролях, аж поки не зустрів одного старого, попереднього власника цього цирку. Вистави, що він побачив, так захопили  Мортена, що він приєднався до них, і кілька років працював помічником старого на майже безоплатній основі. А потім викупив той цирк з усією трупою та реквізитом у попереднього власника, що вирішив завершити діла та піти на пенсію за віком. 
І за кілька років наполегливої праці збільшив трупу вдвоє, а середньомісячну виручку втроє. Та левову частину його заробітку приносило лише чотири людини з його колективу. Чотири потвори, які були обʼєднані в окремій частині вистави - «шоу потвор».  І от кілька тижнів тому, один з четвірки, «людина-паличка» помер зі старості. Так його прозвали, бо він був худий, мов гілка дерева, і мав шкіру, що виглядала мов шкіра дерева. 
Зараз Мортен жалкував, що кілька років тому продав жінку з білими крилами якомусь лорду за величезні гроші. Усе заради пігулки, щоб прорватися на рівень Бойового Предка, та не вийшло тоді… У нього так скоро не лишиться, кого показувати глядачам. Жінка-жаба вже теж ледь жива ходе, помре скоро, ймовірно. Але не від старості, у неї якась хвороба з розладом кола мани, на цьому він слабо розумівся. Не з доброти, але заради прибутку, він навіть цілителів до неї приводив, та все марно. Вони дивилися, цокали язиками і йшли собі, кажучи, що таке не лікується. 
Мортен висмикнув нову соломинку. Гарна потвора могла принести йому до десяти срібних за вечір, коли за окрему плату він дозволяв глядачам вийти на сцену та доторкнутися до потвори. Або записати цю подію на магічну кулю. Чорт забирай… Людина-гора і рогатий були не дуже популярними для цього. А де знайти нових потвор він і гадки не мав. Мортен перевів погляд на людину-гору, що вантажила оберемок сталевих труб з каркасу циркового шатра. Подейкували, що у його роду були орки… То навряд, там скоріше тролі були. Та це не додавало йому цінності. 
Мортен зітхнув. Він згадав старі байки, що раніше потвор чи не на кожному кроці можна було зустріти. Та потім послуги цілителів стали вкрай дешевими, тож усі вади виправляли людям змалечку. Спробувати знайти рідкого звіролюда? Теж не варіант, варто буде комусь із глядачів розпізнати його, і репутації цирку настане гаплик. Можна одразу зачиняти лавочку тоді. 
Мортен знову зітхнув. Життя не ставало легше з кожним роком, зробив він висновок. 
    ⁃    Пане Мортен! Пане Мортен! - до нього бігла акробатка-фехтувальниця - Тут до вас якийсь пʼяниця, але стверджує, що має двох потвор на продаж! 
Мортен різко сів. Це доля. Це точно доля, вона існує! 
    ⁃    Веди-но його сюди…
За кілька хвилин дівчина повернулася з якимось забулдигою, обличчя якого було повністю вкрито тонкою сіткою капілярів. Дійсно пʼяниця. Хоча раніше був воїном другого класу, точно визначив Мортен. 
    ⁃    Кажеш, у тебе є дещо для мене? - проскрипів його голос. 
    ⁃    Так, пане! - пʼяниця зігнувся у поклоні - Двоє дітлахів потвор, близнюки! Абсолютно білі, мов той сніг у горах далеко на півночі! Жодної плями на їх тілах, що темніша за той сніг - немає! 
Мортен замислився. Діти, та ще й близнюки… Якщо опис пʼяниці правдивий… Крила його носа затріпотіли. Це золота жила! Його губи розтяглися у широкій посмішці, відкривши дрібні гострі зуби. 
    ⁃    Якщо ти кажеш правду, я дам тобі сто срібних монет. За кожного. Але, якщо ти мені збрехав, то я згодую тебе своїм лівзі, згоден? 
Лант, а це був саме він, вклонився іще нижче. 
    ⁃    Так пане! Я вас не підведу, пане! Сама чиста крейда виглядає мов вугілля на їх шкірі, це чистісінька правда, пане!
    ⁃    Гаразд, то де вони? 
    ⁃    У мене вдома, у селі, пане. 
    ⁃    І далеко твоє село? 
    ⁃    Шість днів ходу пішки, пане. 
Мортен почухав скроню. Це зовсім поруч, кілька годин їзди на лівзі. 
    ⁃    Ану давайте швидше, ледарі! - гаркнув він на свою трупу, - У нас є важлива справа! 
Люди почали працювати швидше, а він посміхався, спостерігаючи за цим. Який хороший, усе-таки, сьогодні день! 
    ⁃    Сідай-но поруч, розкажи мені ще за цих близнюків…
Мортен знову ліг, заплющив очі, і слухав теревені Ланта. Здається, шоу потвор буде врятовано. Якщо вірно подати таку дивовижну потвору глядачам - успіх буде гарантовано! А це Мортен умів робити, як ніхто інший. 
Робота йшла, після його наказу, швидко, і вже опівдні довгий караван возів вирушив до села, де мешкав Лант. Мортен сидів на козлах першого возу і нетерпляче йорзав сідницями по твердій дошці. Швидше б вже. Дорога повільно текла між лісистих пагорбів, то зникаючи за поворотами, то знову зʼявляючись перед очима. Яка зручна місцина для засідки, подумав Мортен. Це ж не пастка? Він уважно подивився на пʼяницю поруч із собою. Та ні, то навряд чи. Але на всяк випадок розповсюдив поперед себе ауру, щоб перевірити. У будь-якому випадку його трупа то точно не легка здобич, якщо навіть не враховувати його самого. Одні лише акробатки-фехтувальниці чого варті…
    ⁃    Пане! Он за тими пагорбами вже моє село! 
Ця звістка підбадьорила Мортена, нарешті він побачить обіцяне йому диво… Лівзі були прудкими монстрами, і за якусь годину довгий ланцюг возів вже стояв вздовж паркану подвір’я Ланта. 
    ⁃    Тара! Торо! Йдіть сюди, паскудники! - закричав Лант, вистрибнувши з воза. 
Через те, що нічого не відбувалося, Лант зблід і побіг у сарай, де ті мешкали. Нікого… Чорт забирай, знов у ліс попхалися! Ланту стало страшно, адже Мортен то точно не та людина, яку йому можна безкарно підвести. 
    ⁃    Пане Мортен! - голос пʼяниці тремтів - Зачекайте трохи, вони, скоріш за все у лісі, вони кожного дня туди бігають, але на вечір завжди повертаються. Я дуже перепрошую за ці незручності, пане Мортен! 
Та що за! Цей пʼянчуга вирішив таким чином додому приїхати, щоб не шкребти шість діб на своїх двох?! І він гадає вижити після такого жарту над ним?! Мортен ледь не спалахнув, мов той сірник, але вчасно відчув сліди двох аур з того сараю, куди бігав Лант. Це його заспокоїло. Значить, діти і справді існують, у цьому пʼяниця не збрехав. Лишилося дочекатися їх, щоб подивитися на зовнішність. Мортен пройшов вглиб возу і ліг на диван. Що поробиш, чекати так чекати, несподівано філософськи подумав він. 
Час спливав, сонце вже ось-ось мало торкнутися пагорбів за селом, і терпінню  Мортена приходив кінець. 
    ⁃    Ось вони! - почув він вигук пʼяниці. 
Мортен різко встав на ноги, і лише підійшов до борту, щоб визирнути, як Лант закинув до нього двох дітлахів. Пʼяниця не брехав! Вони і справді повністю білі! Навіть у наступаючій темряві то було добре видно, вони наче ледь світилися. Дивовижні істоти, подумав Мортен. 
    ⁃    Дивись, як тобі? - запитав Лант. 
    ⁃    Сто срібних. 
    ⁃    Ми домовлялися двісті за двох… - спробував пʼяниця. 
    ⁃    Сто… Або я переріжу твою горлянку і заберу їх безкоштовно. - виродок, згаяв стільки мого часу, ледь не додав він. 
    ⁃    Гаразд пане, згоден на сто…
Мортен кинув йому гаманець і подивився на близнюків. І хижо усміхнувся так, що стало видно дрібні гострі зуби. 
    ⁃    Вітаю у нашій дружній сімʼї! - проскреготів його голос. 
Близнюки скулилися від страху. Вони вже зрозуміли, що Лант їх продав, але нічого не могли вдіяти. Невідомість же лякала більш, аніж беспомічність. 
Лант був радий, що здихався нарешті цих потвор. Йому було усе одно на їх подальшу долю - нехай хоч здохнуть, аби не заважали. Він давно усвідомив, що життя його гірше, аніж жалюгідне існування, тож нема жодної різниці, помре він завтра, чи за рік. Йому було на це плювати. Іноді, він сам собі задавався питанням, чи не помилився, коли уклав угоду з магинею і узяв цих двох виродків з собою. 
Він байдуже спостерігав, як новий хазяїн близнюків узяв їх за одяг і відніс до іншого воза. Угода між ними відбулася, тож Лант підняв з землі тугий гаманець, набитий сріблом, і пішов додому. Цих грошей йому вистачить, аби ще кілька років пиячити безупинно. А на більше він і не сподівався. Нехай воно горить усе синім полумʼям. 
Мортен відніс Близнюків до воза, де жили троє з шоу потвор. 
    ⁃    Гора, наглядай за ними, щоб не втекли. Жаба, заміни цей мотлох на них на якийсь одяг, а це, - він пальцем підчепив сорочку з мішковини, у яку був вдягнений Торо. - спали нахрін. Не вистачало ще якусь заразу підхопити. 
    ⁃    Буде зроблено, пане Мортен! - в унісон відповіли йому з глибини возу. 
Дві велетенських руки визирнули з темряви і вхопили близнюків, забравши їх з собою туди, звідки зʼявилися. То був Гора. Насправді, його звали інакше, та він вже звик до цього прізвиська, воно йому личило. А справжнє своє імʼя навіть не згадував. Його доля була чимось схожою на долю близнюків - теж не сприйнятий суспільством за свого через свою зовнішність, Гора довго працював гірником, штовхаючи нагору важкі вагонетки з рудою, але врешті-решт кинув це і добровільно приєднався до цирку. Мортен одразу оцінив незвичний вигляд нового співробітника, і сплачував йому непогані гроші за участь у шоу потвор. У кілька разів більше, аніж Гора отримував штовхаючи кляті вагонетки. Але зарплатня не була головною причиною, чому велетень був тут. Лише серед учасників цього шоу Гора знайшов те, чого не мав, будучи у суспільстві - звичайного ставлення, як до людини, а не потвори. 
    ⁃    Жаба, у нас поповнення у команді! - сказав Гора, поклавши двох дітлахів перед незвичною на вигляд жінкою. 
Жаба не була потворою від народження. Колись, багато років тому, це була магиня зі звичайною зовнішністю. Але, стався нещасний випадок, коли вона активувала своє шосте коло мани. Ніхто не розумів, що пішло не так, але з того часу шосте коло викидало ману всередині її тіла, через що під шкірою формувалася незвична, усіх кольорів райдуги, тканина, насичена тією маною. Через те жінка виглядала як найбільша товстуха на цьому континенті. Ще й різнокольорова. Лише її стопи та кисті мали той самий вигляд, що був до трагедії. Всим іншим тілом вона і справді була схожа на товсту жабу. 
Жаба махнула пальцем, і тіла близнюків піднялися угору, та зависли на рівні її обличчя. 
    ⁃    Лайно, що це ви одягли на себе? - вигукнула вона, зморщивши носа. 
Тара і Торо безпомічно смикались у застиглому навколо них повітрі. Вони вперше стикнулися з магією такого рівня, тож були розгублені. Єдине, що хоч трохи заспокоювало, то наказ того страшного чоловіка наглядати за ними. Це значило, принаймні, що їх не вбʼють тут. 
Жаба дмухнула повітрям у їх бік, і ті старі сорочки з мішковини розсипалися на порох, котрий вмить спалахнув яскравим полумʼям. Опинившись у клубах вогню, близнюки перелякалися, та цей вогонь, на диво, не опікав, він навіть не був гарячим. 
    ⁃    Гаразд, народ! - почувся гучний крик Мортена, - Рушаймо! 
Караван возів зашипів голосами лівзі та скрипом колес і швидко покинув село, де жили близнюки. 
    ⁃    Тара, ти як? - запитав Торо, після того, як той дивний вогонь згас. 
    ⁃    Усе гаразд. 
Вони продовжували висіти у повітрі, під пильним поглядом Жаби. Та, у свою чергу, довго їх роздивлялася. 
    ⁃    То тебе Тарою звати… Цікаво. Ви і справді дуже дивні близнюки. Я навіть уявити не можу, як ви такими родилися. Особливо ваші очі… Від них трохи моторошно. Ну вас…
Жаба розвіяла своє закляття, і голі близнюки впали на підлогу, що дрібно тремтіла від швидкої їзди нерівною дорогою. 
    ⁃    Але ж Мортен наказав перевдягнути їх, а не просто роздягнути. - сказав Гора до Жаби. 
    ⁃    Я що, швачка? І хіба на самій мені багато одягу бачиш? - Жаба розвела руки у сторони, від чого її різнокольорова шкіра захиталася мов кисіль і почала випромінювати слабе світло. 
Жаба і справді теж не могла гасити одяг через свою ваду. Навіть найтонша тканина спричиняла їй страшний дискомфорт. 
    ⁃    Рогатий! - гукнула вона кудись уперед возу, - Стрибни до костюмерів та візьми у них щось, щоб малим дупи прикрити!
    ⁃    Дідько, Жаба! Я возом правлю! - почувся високий чоловічий голос. 
    ⁃    Твого воза лівзі і сам потягне, тобі що, важко? 
Спереду почулося нерозбірлива лайка та й усе потому. Скоріш за все той Рогатий і не подумав віжки кинути. 
    ⁃    Ну, поки так побудете. - сказала їм Жаба. 
На цьому вона, здавалося, втратила інтерес до близнюків. Тара з Торо сиділи там, де впали, не рухаючись. Вони навіть не знали, що їм далі робити. Ще ніколи у житті вони не знаходились так довго поруч з незнайомими їм людьми. 
    ⁃    Можете зайняти те ліжко. - Гора вказав на двоярусне ліжко ближче до переднього борту воза. 
    ⁃    Ага, - погодилась Жаба, - Паличці воно вже не знадобиться. Тільки не турбуйте Рогатого, коли він відпочиває, бо він то сильно не любить. 
Вислухавши такі настанови близнюки пішли до вказаного ліжка і залізли обидва на другий ярус.  Їм дуже треба було лишитися наодинці, аби вирішити, що ж робити далі. Також вони мали багато питань, але боялися звернутися з ними, аби не зробити гірше. 
    ⁃    То що нам робити? - тихо прошепотів Торо, - Тікати? 
    ⁃    Не зараз, нам потрібен план. - так же тихо відповіла Тара. 
    ⁃    Гей! Малі потвори, я вас чую! - гукнула до них Жаба, - Лише спробуйте, і Мортен вам ноги відірве. А потім вигадає виставу з безногими вами. Так йому ще більше заплатять. 
Така погроза подіяла, і близнюки замовкли. Вони ще довго лежали, прислухаючись до шипіння лівзі та скрипу колес, та врешті-решт заснули. 
Коли вони прокинулися, вози стояли. Знадвору було чутно різноманітний шум та запах багаття. Близнюки тихо лежали, не подаючи виду, що вже не сплять. Дико хотілося їсти, адже повечеряти їм учора не довелося. 
До ліжка наблизилося дивне створіння, схоже на людину, всіяну рогами, що стирчали з кожного його суглоба, а на голові їх узагалі було так багато, що вони утворювали корону. 
    ⁃    Прокидайтесь, вас Мортен кличе. - сказав він їм. 
Без зайвих слів близнюки спустилися і пішли услід за рогатим. Надворі вози стояли колом на галявині при дорозі. Усередині кола вже горіли вогнища, на яких готувався сніданок. У дітей, мов дикі звірі, загарчали шлунки від тих запахів. 
Мортен сидів у кріслі поруч з його возом і чекав. Перше, що він чекав, то на свій сніданок, а друге - то на близнюків. Близнюки прийшли першими. Мортен широко посміхнувся, побачивши, як до нього наближаються дві голі білі фігури. 
    ⁃    Ага! Так навіть краще! - крикнув він. 
Було незрозуміло, чому він так вигукнув і близнюки зупинилися поруч із ним. Мортен поклав руки їм на голови. 
    ⁃    Ви є моя власність, зрозуміли? Ви робите те, що я вам скажу, і не задаєте питань. Я кажу стрибати - ви стрибаєте, я кажу сидіти - ви сидите. Без дозволу рота свого не розкриваєте. Звертаєтесь до мене лише «пане Мортен», зрозуміло? 
Близнюки мовчали. Мортен широко усміхнувся. 
    ⁃    Можете відповісти. 
    ⁃    Зрозуміли, пане Мортен. 
Той розреготався. Діти не дурні, виявились. 
    ⁃    Будете мене слухатись, і я зроблю вас найяскравішими зірками континенту. Спробуєте пручатись - і я розчавлю ваші малі дурні голови. А тепер геть з очей моїх! Крап! Нагодуй цих двох малих вилупків! - гукнув він старому повару, що саме годував трупу. 
Той у відповідь підняв руку, показуючи, що зрозумів і махнув близнюкам, щоб ті йшли до нього. 
    ⁃    Цей посуд, - сказав він, насипаючи їжу, - тепер ваш. Ви відповідаєте за нього, і приходите їсти лише з ним. За те, що я вас, потвор, годую, ви допомагаєте мені складати та розкладати кухню, зрозуміли? 
Близнюки мовчки кивнули. Їжа була смачна. Обпікаючи губи великими сталевими ложками, вони швидко їли кашу, щедро пересипану мʼясом і салат. Мортен не економив на харчуванні трупи. І близнюкам стало трохи легше в незнайомому місці. Та здохла сука, Мара, ніколи  так смачно їх не годувала. Тара і Торо перезирнулись. Може, не так вже й погано, що Лант продав їх цьому страшному гострозубому чоловіку? 
    ⁃    Чорт забирай, і вдягніть близнюків хтось нарешті! - знову кричав Мортен, - Їх голі дупи псують мої очі! 
Питання з одягом і справді вирішилось після сніданку. Їх забрала до свого воза костюмер, що відповідала за одяг для вистав та шоу трупи. З дитячого одягу не знайшлося нічого, тож їй довелося його зробити. Костюмер, здається, мала своє почуття гумору. Вона зшила їм костюми з найбілішої тканини, що мала у сховищі, та все одно, на фоні шкіри близнюків, новий одяг виглядав сірим. Додала до костюмів ще сандалі з білої шкіри. 
    ⁃    Скажете Жабі, щоб зачарувала одяг. - сказала вона їм наостанок. 
У новому одязі було незручно, адже їх тіла до цього часу знали лише сорочки з грубої мішковини. Близнюки подивилися один на одного, і побачене їм сподобалось. Повертаючись до свого воза, вони бачили як інші учасники трупи пирскають зо сміху від одного погляду на них, та не розуміли чому б то. 
    ⁃    Пані магиня, - звернулася до Жаби Тара. 
    ⁃    Пані? Яка я тобі пані?! Я Жаба! Зрозуміло? 
    ⁃    Гаразд!… Ж-жж-жжжаба! Вас просили зачарувати наш одяг! 
    ⁃    Усього лише? 
Жаба махнула рукою і зробила складний жест пальцями. Під ногами близнюків загорілася магічна печать і почала підійматися угору. Мана з печаті тонкими струмками вливалася у одяг близнюків і повністю зникла, коли сягла підборіддя Торо. 
    ⁃    Готово. Але… Це Мортен сказав зробити вам ці костюми? 
    ⁃    Він просто наказав зробити нам одяг па… Жаба. 
    ⁃    Ну гаразд, хе-хе-хе-хе. - тихо засміялася вона. 
У момент, коли Жаба творила своє заклинання, Тара дещо побачила. І зібравшись з духом запитала її: 
    ⁃    Жаба, ви ж відчуваєте біль, коли користуйтесь магією? 
Жаба різко обернулася до Тари. 
    ⁃    Ні, - Тара підтвердила свою здогадку, - не лише, ви відчуваєте біль постійно, правда ж? 
    ⁃    Звідки ти…
Не давши їй договорити, Тара поклала долоню на коліно Жаби. 
    ⁃    Не болить… - здивовано сказала Жаба за хвилину, - і дійсно зараз не болить…
Жаба була розгублена. Багато років цілителі лише руками розводили, побачивши її проблему, а ця мала… З нею варто товаришувати, одразу ж вона вирішила. 
    ⁃    Як ти це зробила? Ти… Ти можеш мене вилікувати? 
Тоненький промінь надії, він наче лезом вдарив її по серцю, але швидко згас, коли Тара похитала головою. 
    ⁃    Вилікувати ні, але я можу полегшити вашу участь. 
Тара брехала. Вона знала, що з часом зможе вилікувати Жабу, та була не певна, чи варто то робити. Ніхто не знав реакцію на те Мортена, та й самої Жаби. А наживати ворогів Тара не хотіла. 
    ⁃    Аааа, ну, то теж було б непогано. - Жабі і справді дошкуляв постійний біль, тож навіть його позбавитись було б вже дивом. 
    ⁃    Але, я не буду робити то за просто так! - твердо сказала Тара. 
    ⁃    І що ти хочеш? 
    ⁃    Взамін, Жаба, ти навчиш мене з братом грамоті, а мене особисто магії! 
Вона могла зараз диктувати умови, і знала це. Жабі навіть сподобалась така її поведінка. Ця дівчинка далеко піде, якщо зможе вирватися з лап Мортена. 
    ⁃    Гаразд, мала. Укладемо угоду, чи так, на словах? 
Тара вперше за довгий час усміхнулася. 
    ⁃    То зайве. Угода діє, допоки ви нас вчите новому, чи допоки я вас лікую. 
До возу наближались важкі кроки і скоро Гора зазирнув усередину. 
    ⁃    За що теревенили? - запитав він. Не те, щоб йому було цікаво, але… - Ви, двоє, вас повар кличе. 
Близнюки мовчки вистрибнули з возу і пішли на допомогу повару. Зараз він був чи не єдиною людиною, котру вони не хотіли підводити. Занадто вже смачною була та їжа, котрою він пригостив їх зранку. Допомагаючи складати на воза кухонне приладдя, близнюки не забували уважно стежити за поведінкою інших учасників трупи. 
    ⁃    Давайте, ледарі, швидше, швидше! - кричав Мортен сидячи на козлах свого возу. - Альпас вже близько, його гроші чекають на нас! А я не люблю, коли їх витрачають на щось інше, не дочекавшись мого цирку! 
Під звуки його лайки люди і справді пришвидшили збори, і дуже скоро вози, що стояли колом, розпрямилися у довгий ланцюг, котрий рушив у бік міста Альпас. 
    ⁃    Жаба, а ти знаєш що за Альпас? - поцікавилась Тара, коли вони вже їхали. 
    ⁃    Місто як місто… Як і тисячі інших. 
    ⁃    Я знаю! - сказав Гора. - Був там років пʼятнадцять тому. 
Близнюки повернулись до Гори, чекаючи на розповідь. Той широко посміхнувся. 
    ⁃    Ну, Жаба правду сказала. Місто як місто. 
Дідько! Та він вирішив просто щоб подражнити нас! Близнюки перезирнулись, не знаючи, як на то реагувати.