Читати книгу - "Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута"

Бліде замерзле тіло стояло посеред мого кабінету для розтинів живою статуєю. Розморозити Ейру Ван поки що не було можливим — треба було колоти ін'єкцію протиотрути, а вона стерла б всі сліди горгони та сліди, яких я попередньо могла не помітити. Тому, мені довелося увімкнути в приміщенні  охолодження повітря, щоб шматки льоду не розтанули. Таким чином у нас залишався хоч якийсь шанс знайти зачіпки по справі. Але тепер, мені доводилося сидіти у верхньому одязі й натягувати на ніс шарф, аби не застудитися.

За попереднім висновком, жертва була  спочатку знерухомлена, а потім вже замерзла до смерті. Що мені не давало спокою, так це те, що в першої жертви пам'ять була стерта. Якщо виявиться, що в Ейри вона також стерта, це буде вказувати на те, що вбивця працював не один. Тому, не гаючи часу, я розсипала сольовий контур і прийнялась викликати духа. Закляття зірвалося з язика випереджаючи думки  і я прийнялась спостерігати за примарою. 

На відмінно від сьогоднішнього підсніжника, Ейра Ван мала інакший погляд — злий, жорстокий і свідомий. Перше, що вона зробила, опинившись в моєму кабінеті — спробувала вибратись за контур. Як для жертви це було досить агресивним. Аж занадто. Вона не походила на того, хто втратив свою пам'ять та не мав нічого за, щоб зачепитися в цьому світі. Навпаки — я підшкірно відчувала як від неї тягнеться шалена енергія владності. Ніби це не її вбили в тому провулку, а вона збиралась когось вбити й не змогла. 

— Ви пам'ятаєте себе? — вирішила не тягнути кота за хвоста й розпочала допит. — Хто вас вбив?

Величезні чорні очі стали свердлити мене вивчаючи поглядом. Жінка повернула знекровлене лице на бік, ніби вглядаючись в мій розум, а потім зійшла на безпомічне  ричання. Вона дивилася то на контур, то на мене і безсильно стискала долоні, аж доки хвиля злості в її думках не стала  спадати. 

— Ця потвора вистрілила в мене з арбалета. Клятим срібним дротиком з кров'ю горгони на вістрі. Якби не вона, я б зараз була жива! — зійшла на вереск інкуба, повільно протягуючи пальці до контуру, намагаючись намацати дірки. Мій погляд впав на дивний слід на зап'ясті, якого не було видно на статуї. — Це дівчисько ненавиділо мене.

— Ви бачили її? Хто вона? Як виглядає? — стала розпитувати, нотуючи в блокнот все, що скаже дух. — Чому вона це зробила?

— Вона спустилася з даху, після того, як знерухомила мене. Я не могла навіть кліпнути очима! — сердилась Ейра, стискаючи свої плечі долонями. — А вона. знаючи це, дістала ще один срібний дротик і замахнулася на мене й мало не виколола око. Її рука зупинилася на відстані кількох міліметрів! 

— Око...? — здивувалася, підсовуючись ближче, щоб розгледіти очі жертви. Але не було схоже, що вбивця їх пошкодила. — Ви впевнені? Ваші очі цілі.

— Впевнена, — холодніше додала примара і повернулася до мене спиною. — Вона сказала, якщо зробить це, то стане вбивцею. Потім зникла і зрештою на мене звалилася лавина снігу з даху. Я стояла там і замерзала, не в змозі поворухнутися! Не в змозі навіть покликати на допомогу!

— Ви знали її? — запитала знову, вдивляючись у духа. Жінка знову відвернулася, ніби намагаючись сховати своє лице від мене.

— Знала...я бачила її в цирку, — по шкірі пішла дивна хвиля морозу. На задвірках згадалося, як Джері ще зовсім нещодавно вихвалявся, що його дівчина  вміла влучно стріляти. Хотілося вірити, що їх там було декілька.

— Навіщо їй вбивати вас? — насторожено запитала, намагаючись збагнути мотиви злочинця. — Чому саме таким способом?

— Спитайте її самі! — ображено нахнюпила губи Ейра та стала блукати вздовж контуру. З цих самовпевнених відповідей відразу було видно менталіста. Вона навіть після смерті примудрялася грати словами, щоб говорити мені лише те, що вона хотіла сама. — Циркачі всі пришиблені.

— А ви? — тихіше запитала, вдивляючись в блакитну шкіру жертви. — Наскільки величезний дар був у вас, якщо ви навіть зараз можете контролювати свій язик?

—  Я була ще дурнішою, якщо вирішила, що та дурепа чогось варта. Але зрештою, вона нічим не краща за шматок каменю.

— Що ви маєте на увазі? — не зрозуміла.

По кабінету пронісся дверний скрип і в нього миттєво увірвався містер Санктус порушуючи сольовий контур. Його нога ледь зачепила його, але дух Ейри відчувши волю, кинувся до щілини, намагаючись вибратись. Закляття розвіювання примари зірвалися з моїх губ перш ніж я встигла сама це усвідомити. Пальці рефлекторно схопили чоловіка за краї піджака і штовхнули в стіну, якомога далі від примари.

Серце скажено билося, дивлячись як дух Ейри розсіювався в кількох сантиметрах від мого тіла. Я дивилася на неї й не могла відвести свого погляду від прозорого обличчя.

— Містер Санктус? Ви забули... — почувся голос міс Неї, який відразу ж стих зі словами, — вибачте...

Після чергового дверного скрипу, я нарешті змогла перевести очі на винуватця мого нервового зриву. Він стояв, втиснутий в стіну й прикутий стривоженим поглядом до мого обличчя. А я навіть не могла вилаятись на чому світ стояв. По руках розвивалася фіолетова магія, обпікаючи шкіру. Зір затягнувся магічною пеленою, а у вухах нещадно дзвеніло. Тіло почало викручувати, ламати, боліти. До горлянки підступала нудота. З кожною секундою моя витримка все більше танула, тому я заплющила очі аби хоч якось втихомирити магію:

— Вийдіть, — ледь змогла вичавити з себе, перш ніж пустити дорогу тканину з пальців. Холодний погляд опустився на підлогу.

— Це був сольовий контур, — більше констатував факт, ніж питав містер Санктус. — І дух розсіявся...

— Розсіявся, — буркнула, пропалюючи отвір в грудях керівника слідчого відділу. — Вашими стараннями.

— Ти...мертва? — з деякою цікавістю запитав чоловік, перш ніж потягнутися долонею до мого обличчя. Від дивного жесту, я відсахнулась, мало не скаженіючи.

— Не настільки, як хотілося б, — відповіла грубіше, ніж треба було. —  Вийдіть звідси.

— І що ти робитимеш з цим? — занепокоєно обвів він мій силует, який вже світився як новорічна ялинка фіолетовим. Біль виламував аж до кісток. І тільки моя клята гордість не давала заплакати чи в ту ж секунду побігати до Рейна. — Ти вигораєш.