Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

Невдовзі тіло стало міцнішим. В мене стало більше сил, колір обличчя став більш природнім. Пропали мішки під очима. З фізичним покращенням мій духовний стан став дещо погіршився. Я погано спав, кожного ранку я прокидався в холодному поту. Кожної ночі я знову і знову переживав жахіття війни, наче того, що я і так все пам'ятав, було мені не достатньо. Скоро я став стабільно просинатися о п'ятій ранку. Я змивав з себе піт і брався за навчання. Хотів покращити мову. В цьому мені допоміг мій побратим, смерть якого я знову пережив в черговому кошмарі. Він раніше часто дивився японські аніме. Був фанатом настільки, що носив на формі патчі з аніме і набив собі татуювання якогось героя з червоними очима. Зранку я передивлявся аніме, намагаючись повторювати фрази герої. Вивчав так культуру і традиції Японії. Я навіть полюбив це, мені подобалася їх культура. Для мене це було щось нове. Серед аніме мені трапився жанр Ісекай. Розповіді про героїв, які попадали в інший світ, де застосовували знання зі свого попереднього життя. Досить схоже на мене, можливо в мене теж буде супер-здібність?

Моє одужання розвивалося з такою швидкістю, що здавалося лікарі хочуть затримати мене на довше, чисто щоб дослідити феномен такого швидкого одужання. В чергову зустріч з опікуном, я попросив його про виписку з лікарні. Пропозицію про переїзд в його будинок я відхилив. Я чітко аргументував, що так як я тепер без батьків, мені потрібно вчитися дбати про себе самостійно. Попросив допомогти зняти невеличку квартиру в тихому районі, на що він погодився, як мені показалося з полегшенням. Я не виню його за це. Він не знав, як знайти підхід до мене. Все що було в його силах, забезпечити мені проживання. Він допоміг мені з покупкою речей і переїздом. Квартиру обрав я в простому будинку, де як я розумію знімали житло студенти і учні старшої школи. П'ятий поверх. Номер 503. Передостання по балкончику, який я, подумки називав "коридором відкритого типу". Квартира була невелика, але в ній панував особливий порядок і лаконічність. Прихожа плавно перетікала у вітальню, об'єднану з кухнею, створюючи ілюзію простору. Двоє дверей праворуч від входу вели у приватні зони: спальню та ванну кімнату. У вітальні, оформленій у мінімалістичному стилі, домінував зручний диван і сучасний телевізор, що висів на стіні. Велике вікно, займаючи майже всю стіну, пропускало достатньо денного світла, наповнюючи кімнату свіжістю. Попросив опікуна, купити мені деякі тренажери, адже мені ж потрібно і далі проходити реабілітацію (насправді я просто хотів трішки підтягнути тіло фізично). Здавалося він хотів компенсувати своє нерозуміння племінника заохочуючи всі його забаганки. Я ж не збирався використовувати його доброту, мені лиш потрібно було трішки комфорту. Мені встановили грушу, турнік, привезли штангу і гирі. Переконати його, що забезпечувати мене у всьому все ж мені не вдалося. Ми зійшлися на тому, що він виділятиме певну суму для моїх потреб кожних два тижні. На ціновій політиці нової для себе країни я не дуже розумівся, але грошей вистачало з головою. Це дозволяло мені не тільки оплачувати житло та харчування, але й час від часу купувати собі якісь дрібнички. На день народження, про яке я звісно не пам'ятав, мені подарували iPhone 14 Pro Max. Ну і раз у мене таке свято, я порадував себе подарунком. Купив гітару, раніше я досить не погано грав, що давало мені багато бонусів в компанії з дівчатами.
Все літо я підтягував свої знання, особливо вимову. Покращення звісно були, мене розуміли в магазинах, що я від них хочу, але зі своєю нетиповою зовнішністю і вимовою я все ще був білою вороною. Дні пролітали швидко. Я зайнявся фізичним розвитком свого тіла. Кожного ранку о п'яті годині я підривався у ліжку від чергового кошмару з минулого. Вмивався і йшов на пробіжку. Пробіжки давали мені витривалість,  очищали розум. Повертався,  займався на тренажерах, приймав душ. День проходив у навчанні. Опікун сказав, що у вересні починається другий семестр старшої школи. Система освіти звісно відрізнялася від звичної мені. Наскільки я зрозумів в старшу школу поступають з 15 років. Перший семестр починається з квітня і триває до липня. Потім літні канікули і у вересні починається другий семестр. Я міг поступити на навчання серед навчального року, потрібно було лиш здати вступний іспит. Я ретельно готувався, наука давалася не складно, письмо і читання не проблема, вимова звісно бажала кращого. Школу обрав я сам. В 20-ти хвилинах ходьби від будинку. Завдяки постійним пробіжкам, я знав район, в якому проживав, майже ідеально. Крім того я готувався до навчального процесу і вивченням ментальності японців. Вивчав їх кухню. Готування давалося мені теж складно, добре хоч ютуб був повний роликів "як приготувати місо-суп якщо ти чайник". Все ж харчування частіше падало на доставку із закладів. Засинав я пізно.  Не хотів я засинати, кожної ночі я бачив лише смерті своїх побратимів. Тож грав на гітарі, пальці швидко згадали, як це. Так буденно проходили літні дні, я майже не спілкувався з людьми соромлячись, наче хлопчисько, своєї вимови. Зранку спорт, в день навчання, пізнім вечором грав на гітарі і наспівував пісні

Коли настане день
Закінчиться війна
Там загубив себе
Побачив аж до дна

Обійми мене, обійми мене, обійми
Так лагідно і не пускай
Обійми мене, обійми мене, обійми
Твоя весна прийде нехай

І от моя душа
Складає зброю вниз
Невже таки вона
Так хоче теплих сліз?

Обійми мене, обійми мене, обійми
Так лагідно і не пускай
Обійми мене, обійми мене, обійми
Твоя весна прийде нехай

Вже скоро осінь, екзамен я здав з легкістю, прийняли в школу мене з радістю.  Опікун певно попередив, що говорю японською я не сильно вправно, але розумію все. Школа пустувала, учні насолоджувалися останніми днями гарячих літніх канікул. Я готувався до нового етапу у не своєму житті...