Читати книгу - "Коханки"

— Я так кохаю тебе, — зізнається Бріґітта.

Блиск її волосся — гарна підмога коханню. І його вигідна професія — теж підмога коханню нівроку. І ще одна гарна підмога її коханню — вона сама, та, у кого взагалі нічого за душею нема.

Гайнцові батьки хочуть, аби їхній син подбав про справжні цінності. Волосся Бріґітти до таких не належить. Воно — фарбоване. Гайнц ще занадто молодий, щоб відрізняти справжнє від підробленого. Про це подбають його батьки, за плечима ціле життя. Батько відчуває, що хребці в нього найсправжнісінькі, тож доводиться питати Гайнца, навіщо той опановує справжній фах.

І Бріґітта любить усе справжнє. Приміром, Гайнца, справжнього чоловіка, а ще — справжні килими, справжні стільці й фотелі й справжній міні-бар.

Гайнц іще хоче пожити до своєї уподоби. Гайнц ще може пожити до своєї уподоби, поки він живе з батьками і збирає собі гроші. Крім того, хлопець ще занадто молодий, щоб зв’язувати себе. Бріґітта, волосся якої блищить сьогодні так, що аж очі болять, кохає Гайнца так сильно, що всередині в неї щось напевно зламається, якщо Гайнц її кине.

— Я кохаю тебе, — говорить вона, як кажуть її кумири у кіно, по радіо, у телевізорі й на платівках.

— Я не знаю, чи вистачить наших почуттів на все життя, — зауважує Гайнц. Чоловік хоче розсмакувати багатьох жінок. — Чоловік, він з іншого десятка.

— А я саме тому тебе і кохаю, що ти чоловік, — говорить Бріґітта, — ти — чоловік, який незабаром матиме фах, а я — жінка, що нічого не вчилася. Я вмру, якщо ти мене кинеш, — говорить Бріґітта.

— Так швидко не вмирають, — відказує Гайнц. — Тобі краще пошукати іншого, хто заробляє менше, ніж зароблятиму я.

— Але я і кохаю тебе саме тому, що ти зароблятимеш більше за інших, які заробляють менше.

Крім того, Бріґітта любить Гайнца тому, що не може здолати почуття, що виникло в ній. Та й квит.

Волосся її — немов добірні відшліфовані каштани.

— Мені треба поміркувати до завтра, — говорить Гайнц. — Так завжди роблять у сучасному діловому світі, а я вже на цьому знаюся.

— Я так кохаю тебе, — відповідає Бріґітта. — Завтра — це ж у майбутньому, а майбутнього в мене катма.

— І мене в тебе, в кожному разі, теж нема, — каже Гайнц. — Не хотів би я бути у твоїй шкурі.

Ще не таке буде. Поганий випадок з Паулою

Слідом за гарним випадком із Бріґіттою постійно трапляється поганий випадок з Паулою.

Коли вже майже поночіло, Паула, цей поганий випадок, чухрає до сусіднього села, що вже майже перетворилося на місто, і тому там можна вчитися на кравчиню, а це за Певних умов може змінити все її життя.

У сусідньому селі вчаться й багатьох дурниць, через що, того й диви, покотяться похилом, — там ходять у кіно й у кафе.

Паулу не раз застерігали й від того, і від іншого.

Яка лафа — сидіти де-небудь у кафе.

Здається, що ти з’явилася на цей світ для іншого, прекрасного життя. Насправді ти з’явилася на світ для життя далеко не прекрасного, для життя несправжнього, воно зветься домашнім господарством і пристає як шевська смола до чобота, щойно до неї випадково торкнешся.

Вдома Паула працює на своїх рідних, яким вона завдячує своїм несправжнім життям.

Чи варто дивуватися, що в душі Паули живе туга?

Крім неї, в автобусі їде купа дітей до школи, їдуть жінки — хто до м’ясника, хто до ковбасника, хто на цвинтар.

Чоловіки до сімдесяти в автобусі не їздять, хіба що ті, хто на бюлетені. Але й тим, хто сидить на бюлетені, їздити в автобусі не випадає, бо про будь-яке порушення амбулаторного режиму відразу накапають бригадирові. Тому будь-який чоловік до сімдесяти їде в автобусі незаконно. Чоловіки до сімдесяти, що живуть у згоді з законом, сідають у джип і їдуть угору, на ділянку.

Хатні господарки в автобусі хором вбивають у голову Паулі, що вона — одна з них.

Паула про себе потихеньку думає, що вона — вища за них.

Хатні господарки в автобусі ретельно вбивають у голову Паулі, що вона нічим за них не краща.

— Кохання, кохання — найкраще, що є у світі, — Паула відказує їм на це. Паула — щось особливе й відмінне від інших, адже до неї прийде кохання, коли настане така мить. Поки ж Паула відрізняється від них тим, що вчиться на кравчиню, а потім кохання по-справжньому її ушляхетнить. Кохання заступить швацьку справу; тим-то Паулі так легко на душі.

Паула міцно тримається за свою шкіряну сумочку, а вона куди краща за поліетиленові пакети її попутниць. Жінки в автобусі заховали в голові свій досвід спілкування із чоловіками, якого в Паули ще нема.

Трапляються серед чоловіків і справжні свині, а інколи буває все навпаки. Що воно таке: бути не свинею, а навпаки?

Зате чоловіки весь тиждень мозолять руки від світання до смеркання. У суботу надходить день великого топтання. Усе село тремтить, коли топчуть жінок — кого навколішки, кого горілиць, а кого стоячи. Паула тремтить, коли чує про це. З нею неодмінно все буде інакше. Краще.

А потім жінки зализують свої рани, сьорбаючи каву і припадаючи очима до телевізора. Телевізор! Вечірня програма. Вони дивляться, смішний мультфільм, не розуміючи половини з того, що там діється, — занадто стрімко все міняється, — але забуваючи про терпкий біль у нижній частині живота.

Якщо терпкий біль у нижній частині живота таки підносить голову, наче якийсь хробак з яблучного м’якуша, то вже запізно. Стара приповідка каже, що жінкам судилося страждати, а чоловікам — працювати. В жіноче тіло вп’явся такий-от хробак, господарює там, наче вандал, живе, живиться ним, і все це називається симбіозом.

До того ж жінки в автобусі, на відміну від Паули, чудово знають про цілющий біль під час пологів. Вони набагато випередили Паулу, але наздогнати їх можна. У спертій атмосфері автобуса точаться нескінченні розмови про хвороби взагалі, про біль як наслідок тягання всього важкого, або про болі після операції, через ревматизм, пахвинну ґилу, простріл, катаракту або про ракові болі. А тоді жінки згадують здорові болі, біль при пологах, який од пологів до пологів робить жінку дедалі витривалішою. А звідси один крок до великої втіхи, що його дає народження дітей, на неймовірну втіху перших днів і тижнів після пологів.

Паула,