Читати книгу - "Кохати зірку, Лана Деніз"

                        5 частина 

-Стоп! Знято!- нарешті пролунала команда режисера і Селін полегшено зітхнула.

   Через її хвилювання епізод довелося знімати декілька разів, але нарешті все вдалося, завдяки підтримці Армана, який взяв ініціативу в свої руки і впевнено вів в кадрі Селін.

   Для Емілії зараз було не дуже важливим те, щоб сцена була зіграна ідеально і строго за сценарієм. Сьогодні вона в першу чергу хотіла побачити як виглядають поряд виконавці головних ролей, настільки вони відчуваються гармонійною парою і чи виникла між ними та сама магічна хімія, яка була так їм потрібна.

-Селін, ти як? Все добре?-з турботою в голосі запитав у дівчини Арман, коли вони залишили знімальний майданчик.

-Так, все добре,- ніяково посміхнулася вона,- але я дуже хвилююся. Дякую вам, Армане, за підтримку.

-Годі дякувати, це моя робота,- посміхнувся у відповідь Арман.- І давай відразу домовимося з тобою – ніяких звертань на «ви» між нами не може бути! Ми ж колеги, партнери і друзі. Отже, звертаємося один до одного лише на «ти». Ти згодна?

-Так, згодна.

-Тоді ходімо до Емілії, подивимося на свою гру на екрані,- Арман легенько взяв Селін за руку і підійшов разом з нею до столу, за яким сиділа режисерка, уважно вдивляючись в монітор.

-Ну як?- запитав Арман, заглянувши через плече Емілії в монітор кінокамери.

-Супер! Ви дуже гармонійно виглядаєте на екрані! Просто ідеальна пара,- задоволено відповіла та,- ось, погляньте самі!

   Селін зачаровано дивилася на монітор, переглядаючи кадри, які були щойно відзняті, намагаючись вгамувати тремтіння в усьому тілі, яке з’явилося від хвилювання та від холоду.

    Вечір на березі моря видався прохолодним, а вона, за сценарієм, була одягнена в легкий сарафанчик на тоненьких бретельках.

   Намагаючись заспокоїтися і трішки зігрітися, вона потерла прохолодними долонями свої оголені руки, і враз відчула, як щось тепле опустилося їй на плечі, огорнувши хмаринкою дорогого чоловічого  парфуму. Озирнувшись, вона побачила, що це Арман накинув їй на плечі свою літню шкіряну куртку.

-Ти змерзла?- запитав він, нахилившись до неї.

-Так, тут трішки прохолодно,-відповіла Селін, загорнувшись у куртку,- дякую тобі.

-Ну що ж, друзі, дякую всім! І вітаю Селін в нашому касті!-радісно промовила Емілія,  підвівшись із режисерського крісла,- бажаю всім гарних вихідних і чекаю на вас в понеділок на перший зйомочний день! Селін, люба, зараз наш водій відвезе тебе додому.

-Не треба, Емілі,- втрутився в розмову Арман,- я сам відвезу Селін.

   Емілія здивовано поглянула на нього.

-Що?- перепитала вона.

-Я сам відвезу Селін додому,- повторив Арман, обнявши Емілію за плечі,-треба ж нам хоч трішки познайомитися…

-Ну що ж, гаразд! Тоді всім до понеділка!-Емілія попрощалася з ними і пішла  до мікроавтобуса, в який вантажили знімальну апаратуру.

   Селін з Арманом залишилися вдвох. Дівчина зітхнула і, намагаючись заспокоїтися, підняла голову вгору і поглянула на темне небо, всипане міріадами зірок, які мерехтіли магічними вогниками і вабили до себе.   

   Арман, перехопивши її погляд, посміхнувся.

-Ти любиш дивитися на зоряне небо?-запитав він, теж піднявши голову вгору.

-Так, дуже люблю,- ніяково посміхаючись, відповіла вона.

-Я теж в дитинстві дуже любив дивитися на нічне небо, щоб побачити вогники зірок і був впевнений, що там, високо в небі, теж є міста, а зірки -це світло у вікнах неземних вулиць,- тихо промовив Арман.

-Справді?- щиро здивувалася Селін.- Дуже цікава думка!

-Так, цікава. Але подорослішавши, я змінив свою думку, тож тепер для мене набагато важливіше, щоб  у моєму вікні світило світло і у вікнах рідних і близьких мені людей.- Арман взяв її за руку.- Ну що ж, поїхали, я відвезу тебе додому. Але спочатку ми завітаємо в один дуже класний і затишний ресторан, повечеряємо, а заодно і поговоримо. Нам потрібно ближче познайомитися, адже ми будемо працювати разом найближчі декілька місяців, а може й більше.

-Навіть не знаю,- зітхнула Селін,- мені так незручно.

-Чому?-Арман здивовано поглянув на неї.- Не хвилюйся, це просто дружня вечеря і нічого більше. Обіцяю, що я не буду до тебе залицятися і чіплятися,- засміявся він, зрозумівши чому Селін вагалася,- тож тобі не варто мене боятися!

-Та я й не боюся,-дівчина хоробро поглянула йому в очі.

-Тоді поїхали!

   Сидячи за столиком в затишному ресторані на морському узбережжі і розповідаючи Арману про своє життя та слухаючи його розповідь, Селін відчувала, що її серце ледь не вискакує із грудей від хвилювання і захвату.  Глибокий оксамитовий голос Армана  зачаровував її, а сильний чоловічий запах його шкіри та вишуканих парфумів з ноткою сандалу м’яко огортав її і зачаровував. Це було схожим на якусь магію.

   Селін слухала Армана і не могла відірвати свій погляд від вузької футболки, яка щільно облягала його красиве тіло і від сильних біцепсів кумира мільйонів жінок, який сидів просто поряд з нею і безтурботно розмовляв з нею.

   Арман перехопив її захоплений погляд і, примруживши темно-карі очі, обрамлені густими віями, посміхнувся.

-А  думав, що не подобаюся тобі,- тихо промовив він.

   Селін знітилася і засоромилася ще дужче, її щічки залилися рум’янцем.

-Вибач, будь ласка,- прошепотіла вона, раптом зрозумівши, що дуже ризикувала, коли погодилася на цю вечерю із своїм партнером, особисте життя якого було надбанням всієї країни, і не тільки.

-За що?- не зрозумів Арман.- Все добре, Селін, не хвилюйся,- щоб заспокоїти дівчину, він поклав свою долоню поверх її тремтячої долоні.

   Тепло його долоні хвилювало Селін, від бокала бренді по її тілу розливалося приємне тепло, від якого почала паморочитися голова. До того ж чудовий вид на залите місячним сяйвом Середземне море, додавав романтики.

   Злякавшись, що вона втратить над собою контроль від чоловічих чарів Армана, Селін тихо промовила: