Читати книгу - "На волю!"

— Розслабся, поки запах твого страху не привернув до нас небажаної уваги, — прогарчав Левосерд. — Ми прийшли сюди лише, щоб забрати тебе до нашого табору.

Рудько сидів сумирно, ледве наважуючись дихати, коли Білошторм витягнув носа, зацікавлено його обнюхуючи.

— Привіт, коте, — промуркотів білий кіт. — Я про тебе багацько чув.

Рудько схилив голову, вітаючись.

— Ходімо, докладніше зможемо поговорити уже в таборі, — запропонував Левосерд.

Не чекаючи відповіді, вони з Білоштормом стрибонули ген у чагарі. Рудько підхопився на рівні та заспішив за ними — так швидко, як лише міг.

Двоє вояків не робили Рудькові жодних поблажок, стрімко біжучи крізь ліс, так що невдовзі він уже з останніх сил тримав їх темп. Вони заледве сповільнювали біг, коли Рудько дряпався лапа за лапою, перебираючись через повалені дерева, які коти Клану долали єдиним стрибком. Вони промчали повз гострозапашні сосни, де їм довелось перестрибувати глибокі корчовини, вибиті деревожерками Двоногів. З безпечної огорожі свого садочка Рудько часто чув, як вони сопуть і ревуть десь віддалік. Одна корчовина була надто широка, щоб її перестрибнути, до половини заповнена маслянистою водою, від якої тхнуло гнилизною. Коти Клану перебрели її не вагаючись.

Рудько ніколи раніше й лапою не торкався води. Але зараз не можна було показати і сліду слабкості, тож він примружив очі та кинувся слідом, намагаючись не зважати на неприємну вологість, яка просочила хутро на його череві.

Нарешті Левосерд і Білошторм спинилися. Рудько стрімко загальмував за ними і зупинився, переводячи подих, тоді як двоє вояків ступили на скелю, що розмістилася на краю невеличкої улоговини.

— Ми вже неподалік табору, — нявкнув Левосерд.

Рудько напружився, намагаючись вловити хоч якусь ознаку життя — шелест листя, зблиск хутра серед чагарів унизу, але його очі не бачили нічогісінько, окрім тих самих чагарів, які вкривали решту лісу.

— Дивись носом. Ти вже маєш їх відчувати, — нетерпляче прошипів Білошторм.

Рудько заплющив очі та принюхався. Білошторм мав рацію. Запахи тут сильно відрізнялися від тих котячих запахів, до яких він звик. Повітря пахло різкіше, розповідаючи про багатьох-багатьох різних котів.

Він кивнув і оголосив:

— Я відчуваю котів.

Левосерд і Білошторм перекинулися замисленими поглядами.

— Якщо тебе приймуть до Клану, ти знатимеш кожен із цих запахів поіменно, — нявкнув Левосерд. — За мною!

Він спритно збіг униз на дно улоговини і, не вагаючись, кинувся вперед крізь густу подушку дроку. Рудько побіг услід, а Білошторм замикав процесію. Обдерши боки об колючий дрік, Рудько глянув униз і побачив, що трава під його лапами витончується, переходячи у широку доріжку із сильним запахом. Йому подумалось, що це, либонь, головний вхід до табору.

За чагарями дроку відкрилася галявина. Посередині земля була просто твердим ґрунтом, утрамбованим багатьма поколіннями лап. Табір уже давно тут стояв. Галявина була поцяткована промінням, повітря було тепле і спокійне.

Рудько озирнувся, витріщивши очі. Коти були всюди — вони сиділи поодинці чи групками, трапезували або мирно муркотіли, чистячи одне одного.

— Одразу після сонцепіку, коли день найспекотніший, настає час ділитись язиками, — пояснив Левосерд.

— Ділитись язиками? — повторив Рудько.

— Коти Клану проводять час, чистячи одне одного та ділячись новинами, — сказав йому Білошторм. — Ми називаємо це «ділитись язиками». Це звичка, яка утримує членів Клану разом.

Коти, очевидно, відчули сторонній запах Рудька, бо одна за одною у його бік почали обертатися котячі голови і здивовано витріщатися на нього.

Раптово засоромившись зустріти чийсь пильний погляд, Рудько ще раз оглянув пролісок. Він був облямований густою травою, обмежений пнями і одним поваленим деревом. Густа ширма папороті та дроку укривала табір від решти лісу.

— Сюди, — нявкнув Левосерд, махнувши хвостом у напрямку непролазного сплетіння ожин. — Це ясла, тут доглядають за дітьми.

Рудько нашорошив вуха у напрямку кущів. Він геть нічого не міг побачити за вузлом колючого галуззя, але чув нявкання кількох кошенят звідкись ізсередини. Поки він дивився, руда кицька вислизнула крізь маленький отвір спереду. «Це, певно, одна з королев», — подумав Рудько.

Смугаста королева з виразними чорними відмітинами зринула біля куща ожини. Дві кицьки по-дружньому лизнули одна одній чоло, перш ніж смугаста прошмигнула до ясел, муркочучи до кошенят, що попискували всередині.

— Усі королеви порівну дбають про кошенят, — нявкнув Левосерд. — Усі коти служать Клану. Відданість Клану є першим законом вояцького кодексу, уроком, який тобі слід засвоїти чимшвидше, якщо ти хочеш приєднатися до нас.

— А от і Синьозірка, — відчув Білошторм, принюхавшись до повітря.

Рудько теж принюхався і радо з'ясував, що також здатен розпізнати запах сірої кицьки ще за хвилину до того, як вона виринула з тіні великого кругляка, який лежав на краю галявини за ними.

— Він прийшов, — промуркотіла Синьозірка, звертаючись до вояків.

Білошторм відповів:

— Левосерд був певен, що він не наважиться.

Рудько помітив, що кінчик хвоста Синьозірки нетерпляче смикнувся.

— Ну, то що ви про нього думаєте? — запитала вона.

— Він добре тримався в дорозі сюди, яким би вутлим не здавався, — зауважив Білошторм. — Він цілком сильний, як на кицюню.

— Отже, згода? — Синьозірка поглянула на Левосерда і Білошторма.

Обоє котів кивнули.

— Тоді я оголошу його прибуття перед Кланом. Синьозірка застрибнула на кругляк і оголосила:

— Нехай всі коти, вміру дорослі, щоб самотужки піймати здобич, зійдуться сюди, під Високий Камінь, на віче Клану!

На її чистоголосий заклик негайно позбігалися всі коти, зринаючи, немов рідкі тіні, зусібіч галявини. Рудько залишився на місці, поміж Левосердом і Білоштормом. Інші коти повсідалися під Високим Каменем, очікувально дивлячись на свою провідницю.

Рудько відчув хвилю полегшення, розгледівши серед усіх котів густе сіре хутро Сіролапа. Позаду нього сиділа молода плямиста королева, елегантно обгорнувши невеличкі білі лапи хвостом із чорною плямкою на кінці. Великий темно-сірий кіт припав до землі позаду них, чорні смуги на його хутрі виглядали тінями на залитій сонячним сяйвом землі.

Коли коти заспокоїлися, Синьозірка заговорила:

— Громовому Кланові потрібно більше вояків. Ніколи ще у нас не було так мало новаків. Вирішено, що Громовий Клан візьме до себе стороннього, щоб натренувати з нього вояка.

Рудько почув обурене перешіптування між котами Клану, але Синьозірка урвала їх м'яким окриком:

— Я знайшла кота, який хотів би стати новаком Громового Клану.

— Має за щастя стати новаком Громового Клану, — пролунав гучний голос понад брижами шоку, які розходилися серед котів.

Рудько витяг шию і побачив світлого кота, який стояв і виклично дивився на провідницю. Синьозірка його проігнорувала і звернулася до всього Клану:

— Левосерд і Білошторм уже зустрічалися