Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли Соломія казала Рисі, що їй не подобаються місцеві вечірки, вона лукавила. Дещо тут є. Сама атмосфера загальних веселощів навряд чи може викликати захоплення в людини, що хоч трішки розуміється на оточенні. Соля зі своєю емпатією відчуває, що тут і половина гостей нещирі у своїх посмішках. Але ж легенька насолода від того, що їй, Драгун Соломії Ігорівні, відчинено двері в цей світ, була.
Це відчуття оманливе. І Соля це прекрасно розуміє. Але ж трішки похизуватися всередині себе можна. Якби вона так вперто не працювала, ніхто б не кликав її на такі вечори, бренди не слали б їй чергову сумочку для реклами чи догляд за обличчям.
— Солю, радість моя, — Мар’яна на людях відрізняється особливим лицемірством, що запаковано в оболонку привітності. Шефиня, яка і є організаторкою вечірки, нахиляється до дівчини, нібито цілуючи її в щоки. Сама ж на вухо шепоче: — Гмиря тут. Це вдача. Іди з ним познайомся.
Дідько!
От знала ж Соломія, що її ідея, яка прийшла вночі, зовсім погана. Знала. Але коли через два дні Мар’яна поцікавилась ходом справи, їй нічого було сказати. Тому вона й ляпнула про той дурний план — познайомитися із сином власника. Можливо, трішки покрутити з ним роман, щоб краще зрозуміти й саму людину, і знайти перевірених інсайдерів навколо нього. Дівчина очікувала, що начальниця як завжди зведе брови до перенісся, прикусить верхню губу й похитає головою.
Але ні, якогось біса Мар’яна захопилась цією ідеєю:
— Тільки тобі треба буде близько до нього проникнути.
— Агов, Мар’яно, я пожартувала. Ти що, ромкоми не дивишся? Там такий сюжет закінчується погано для редакції.
— Що? Я таке не дивлюсь.
— Я теж! Але додуматися можна. А якщо я в нього закохаюсь і не захочу доводити розслідування до кінця?
— Все просто, — начальниця затискає плечима. — Я тебе звільню.
— От! А я буду мститися тобі. Зруйную редакцію або буду разом із коханцем будувати плани помсти. Або, — Соля на секунду замислюється, — та або може бути все, що завгодно. Це ж класика жанру.
— Так, Соломіє. Ти познайомся. Поки ми нічого не робили, і тебе не запідозрять ані в чому. А далі буде видно. Усе одно цю махінацію за один день не звернуть. У будь-який момент ми зможемо перейти до плану А.
— Навіщо нам це?
— Соломіє. Ми — гарне видання. У нас величезна авдиторія. Що нам заважає порадувати суспільство гарним викриттям корупції, а паралельно підвищити рейтинг завдяки дівчаткам, які захочуть хоча б через цю історію ближче познайомитися з перспективним нареченим?
— Безглуздя цієї ідеї? — Соля підіймає брови угору, уточнюючи в начальниці. Але та не розділяє скепсису.
— Солю! Я тебе не змушую з ним крутити роман. Познайомся, далі буде видно. Тим паче в багатих завжди є свої «мульки». Нам таке знайомство буде на користь. Може, розкриємо ще і яке-небудь жахіття родини мільйонерів.
— Ти точно передивилась якихось мелодрам на цю тему, — стогне Соля.
А начальниця просто завершує бесіду на тому, що Соля тут має її слухатися. І взагалі в неї, Мар’яни, багато роботи. Шефиня часто так робить — підпускає до себе, заводить приятельські стосунки, а в такі ось моменти навалює своїм «я начальниця, знай своє місце».
Покидає тоді кабінет шефині Соломія під звичні дорікання всьому колективу. Як начальниця Мар’яна була одночасно справедлива і страшна. Вона мала особливу хватку — вгризалась як бульдог у свою сенсацію, проте робила то делікатно. У фейках глобального масштабу їх ще не звинувачували.
Соля сідає за свій стіл, поправляє топ і дивиться в одну точку. Як вона взагалі доумувалась до того? Шляк би її трафив за ті дурні ідеї!
— Все нормально? — з хвилюванням на лиці перепитує Микита, що проходить повз.
— Угу, — киває байдуже.
— У тебе таке обличчя, наче наша Гарпія тебе звільнила.
— Ні. Але відчуваю сракою, що то вже не за горами, — Соля облизує губи й кидає на Микиту вже більш усвідомлений погляд. — Не хвилюйся, прорвусь. Усе нормально.
Й ось вона зараз тут, у заміській резиденції на річці, в оточенні блогерів і бізнесменів. І її задача — познайомитися ближче із сином власника однієї з найбільших компаній їхнього міста. Та гаразд, познайомитися — не проблема. Але ж треба його зачепити. Треба з ним закрутити чи що?..
Як вона до того докотилася? Агов, Солю, як ти від сором’язливої відмінниці із золотою медаллю зі школи та дипломом із відзнакою в університеті дійшла до цього?
Дівчина перекидає ледь не повний келих вина в себе й дає настанову, що все це вона робить заради справедливості й викриття складних шахрайських схем. Усе для тебе, країно. А вона, Соломіє, потерпить. Казала ж одна розумна людина, що терпець шліфує? От і її він шліфуватиме.
Вона не встигає і кроку зробити, як позаду неї звучить:
— Коли жінка так спустошує келих, то не до добра.
— Кхм, — Соломія обертається на голос. Розуміє інтуїтивно, що то звертаються до неї. Рентгенівським поглядом проходить по чоловіку, що стоїть позаду неї. Молодий, може трішки старший за неї, симпатичний на обличчя і надмірно накачаний — принаймні цей тип фігури Соля вважала надмірним. Нащо своїми руками з величезним трицепсом складати конкуренцію горі? Саме так Соломія уявляє чоловіків, які їдять курку за розкладом, п’ють замість чаю протеїнові напої та не вилазять із тренажерної зали. — А коли його так спустошує чоловік, це до чого?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свої, Анна Чмутова », після закриття браузера.