Читати книгу - "Поїзди особливого призначення"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли я дійшов до тих трьох мертвих коней, сів одному з них на живіт і притулився головою до його ноги. Голова іншого коня дивилася на мене витріщеним оком, наче цей мертвий кінь щойно пережив разом зі мною всі ті жахіття.
Я піднімався по сходах готельчика в Бистириці у Бешешова, на сходовому майданчику працював муляр в білому одязі, довбав стіну, щоб закріпити на ній дві скоби, на яких потім повісять вогнегасник марки «Minimax», муляр був уже старий, але спину мав таку широку, що мусив відійти, щоб мене пропустити, при цьому він насвистував вальс з «Графа Люксембурга», я зайшов до свого номера, було вже по обіді, витяг дві бритви, одну закріпив лезом вгору в сидінні лави у ванні, другу поклав поруч і став насвистувати вальс з «Графа Люксембурга», роздягся, відкрив кран з гарячою водою, а потім, замислившись, тихенько визирнув з дверей номера. За дверима в коридорі стояв муляр, так наче теж хотів прочинити двері і подивитися, що я там роблю. Я захряснув двері і ковзнув до ванни, сідати довелося повільно, бо вода виявилася така гаряча, що я аж сичав від болю. Потім повернув зап’ястя лівої руки і правою розрізав на ньому вени... потім з усієї сили вдарив зап’ястям правої руки об другу бритву, затиснену в щілині лавки. Опустив руки в гарячу воду і став дивитися, як рожевіє вода, як червона кров безперервними цівками вибігає з моїх зап’ясть, так наче хтось витягає з них довгі пружні червоні бинти, такі звивисті стрічки... а потім я почав гуснути у ванні, точно так як гусла фарба, якою ми покривали паркан навколо державних майстерень, через це ми мусили розбавляти її терпентином... голова нахилилася і до моїх уст потік рожевий лимонад, трохи солоний на смак... потім з’явилися концентричні блакитні та фіолетові кола, що розкручувалися, як рухомі барвисті спіралі... потім наді мною схилилася якась тінь, а лице дряпонуло вкрите стернею підборіддя. То був муляр у білих шатах. Обхопив мене і витяг з води, як червону рибу, у якої із зап’ясть струменять маленькі червоні плавці. Я поклав голову на його куртку і почув, як моє мокре обличчя гасить вапно, яким вона замащена, і цей запах був останнім, що я відчув.
Я сидів на мертвому коні, моя голова спиралася на його ногу, що стирчала прямо в небо, і торкалася гривки, що її коні мають біля копит... а поряд проїздив вантажний поїзд і весело свистів. Вагони пролітали один за одним, ритмічно гуркочучи, я задрімав і пустив слину, та історія почалася у дядька Нонемана в Карліні, я там ночував у машиних родичів, поклали мене на канапі в ательє і поверх рядна накрили ще шматком брезенту, на якому була намальована Прага, а над нею аероплан, в якому клієнти фотографувалися в ролях пілота і пасажира, немало веселих компаній познайомилися з фотографією завдяки цьому аероплану, а потім вночі, коли в помешканні Нонеманів все стихло, зайшла Маша, ковзнула під брезент з аеропланом, стала мене гладити і притискатися всім тілом, і я теж її гладив, і був справжнім чоловіком аж то того моменту, коли воно мало статися, але тут раптом скис і було по всьому, Маша спробувала мене розворушити, але я закляк, наче мені всі кінцівки спаралізувало... а за годину Маша висковзнула з-під брезенту і пішла в кімнату до тітки... і вранці я її вже не побачив, сидів в ательє як причмелений, приходили клієнти, ішли за брезент під яким я вночі так зганьбився, вилізали один на дзиглик, інший на драбинку, дядько Нонеман давав кожному в руку пляшку або лійку, потім залазив під спідницю до свого апарата, піднімав руку, змахував нею, як диригент, вилізав з-під спідниці і за вже п’ять хвилин приносив готовий знімок, бо над входом до ательє була велика вивіска з написом «Зробимо за п’ять хвилин». Так і тривало до самого обіду, коли прийшли двоє німецьких вояків, і коли один з них став на дзигля, а другий виліз на драбинку і пан Нонеман поставив перед ними той брезент з аеропланом і Прагою, раптом пролунав грім, потім в ательє війнув вітер, завалив брезент з аеропланом, двоє солдатів упали на підлогу, і дядько, що ховався під спідницею, упав також, але це ще було не все, в хату увірвався потужний протяг і я побачив, як ціла стіна ательє завалилася, протяг виніс з кімнати дядька і двох солдатів, а замість них приніс тітку і Машу, вони летіли в повітрі і обидві намагалися розправити спідниці, але нічого в них не виходило, їхнє волосся розвіялося і затулило мені небо, протяг підхопив нас усіх, ми кілька разів підскочили, як м’ячики і попадали на траву... а наостанок протяг приніс вивіску з написом «Зробимо за п’ять хвилин»... По вулиці пробігли якісь люди і потім надовго запала тиша, потім загули сирени і проїхало кілька швидких, потім з’явилися декілька обшарпаних людей, вони сміялися як божевільні і падали горілиць на траву, лежали на спинах і трусилися від сміху... пізніше прийшов чоловік, махнув рукою в напрямку Височан і сказав: «Жахливий наліт був, народ!» І коли я подивився на той моріжок перед ательє і на ту вивіску, то зовсім інакше зрозумів те, що на ній було написано: «Зробимо за п’ять хвилин»...
Я проліз під шлагбаумом і опинився біля пасажирських вагонів, що стояли на п’ятій колії. Весь потяг був розгромлений, на першому вагоні висіла наклейка «Місце приписки: державне депо, станція Краків». Партизани завжди перестрівали німецькі потяги одразу за лінією фронту, у вагонах не було жодного цілого віконця, кожен був прошитий кулями, бляшані стіни розписані кулеметними вензелями,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзди особливого призначення», після закриття браузера.