Читати книгу - "Казка про Добромола"

Відомий своїми новаційними пропозиціями Перший радник запропонував використовувати для страти дворучну пилку, викупивши її у ґазд-лісозаготівників. Але цього разу рацуха не пройшла. По-перше, ґазди її задешево не продали б, а в казні був хронічний дефіцит надходжень. По-друге, занадто екзотичне розпилювання на шматки засуджених до страти могло остаточно відвернути чистоплюїв з монархічного союзу Ковбаси, які й так почали вернути від Кома свої пихаті писки після введення, винятково за народної ініціативи, смертної кари.

Король Добромол, як вишуканий естет і справжній знавець гуманістичних традицій Кома, підтримав класичний варіант страти. Але руки у ката-початківця тремтіли якось зовсім не класично. Його мокре від поту обличчя та вирячені очі свідчили, що він, як і решта працівників державних установ, не надто готовий до виконання своїх професійних обов’язків.

Монарх манірно подав знак рукою. Народ, який вже почав було нудьгувати, заплескав у долоні. Худорлявий «пробник» приречено опустив голову на плаху. Забили барабани, зазвучали сурми, глядачі напружилися... Добрий Добромол був задоволений відрежисованою до дрібниць картинкою видовища. Але далі все пішло не за узгодженим сценарієм. Кат-товстун заледве зміг підняти величезну сокиру над своєю головою. Формений каптур сповз по спітнілому чолу і повністю закрив йому очі. Шарах! Сокира пройшла повз колоду, довбанула тупим лезом по дерев’яному помосту та, відскочивши, шваркнула катюзі обухом по пиці.

Кат впав, а переляканий смертник, обмочивши штани і тримаючи голову на пласі, сором’язливо поглядав на бездиханне тіло. Площа затихла. Добромол та його піддані з розпачем дивилися на поміст, сподіваючись, що кат все ж таки зможе підвестись. Ні, ця купа лайна у чорному балахоні, що зганьбила такий важливий захід, не подавала жодних ознак життя. Халепа полягала в тому, що резервного ката в штатному розписі королівства не було передбачено.

Роздратований народ, не побачивши кривавої вистави та не отримавши халявних пиріжків, обматюкавши свого любого монарха, почав розходитися, кидаючи на землю наочну агітацію.

Розлючений Добромол відшмагав по пухкеньких щічках Першого радника, зовсім невинуватого в цьому публічному приниженні. Потім харкнув йому в обличчя та дав по пиці комусь зі свого оточення, ні з ким не поручкавшись, в препаскуднішому настрої повернувся до палацу.

Площа швидко спорожніла. На оксамитовому помості біля ката, що загинув на робочому місці, стовбичив нікому не потрібний засуджений до смертної кари чолов’яга. У мокрих штанях було якось не шляхетно, то й він пішов собі шукати сухий одяг.

Всі в’язниці, як кишені у вельмишановних ґазд, були переповнені під саму зав’язку злочинцями, що чекали на страту. Але зі стратами все ніяк не складалося. Оточення Добромола збилося з ніг, та так і не змогло знайти професійного рубаку голів ворогів Кома. Навіть обіцянки подвійного окладу і безкоштовного проїзду до місця страти нікого не зацікавили. Це вам не конфіскат віджимати і не в Боярських Зборах на кнопку тиснути. Всі побачили, чим може закінчитись відсутність фаху і досвіду в цій, здавалося б не складній, справі.

Була ще одна проблема, яку королівська влада намагалася приховати від широкого загалу. Вночі, після невдалої страти, хтось спер сокиру та зняв з ката, що віддав Богу душу, весь ексклюзивний спецодяг.

Перший радник, який просто обожнював нестандартні рішення, запропонував завантажити всіх засуджених до страти в’язнів на велику стару баржу і пустити її у вир Брудного моря. На жаль, цю гуманістичну пропозицію відкинули відразу. По-перше, не було гарантій, що всі в’язні потонуть. А якщо їх, щоб у них булька з носа вискочила, винесе на той самий диво-острів? Ну і, по-друге, в королівстві не було ні нових, ні старих барж.

Водночас утримувати і охороняти таку величезну юрбу злочинців теж не було жодних можливостей. Щоб остаточно не уколошкати і без цього дистрофічний бюджет королівства, всіх засуджених тимчасово відпустили по розграбованих домівках.

Рейтинг короля беркицьнув з космічної височини до розміру кізячка, який ляпонула не годована два тижні корова. Казна була спустошена, економіка навернулася, так і не дочекавшись дивовижного зростання, на вулицях міст безчинствували численні банди. Всі вже геть забули, що колись вони були зразком народного самоврядування, авангардом оновлення Кома і велично звались «бригадами антикорупційних народних дружинників». А ще пішли чутки, що незліченне військо Морока готується напасти на беззахисний Ком, який переживає чергову руйнівну кризу. Газети вельмишановних ґазд почали все частіше і частіше повідомляти про факти корупційного і морального розкладання непідкупних і зразкових представників нової влади. Що цікаво, як повідомляла об’єктивна преса, ті, хто давав хабарі, були обурені, що, підмастивши неписьменному чиновнику-оновленцю, вони були змушені самі готувати потрібні папірці, самі себе кришувати та навіть проводити замість нетямущих столоначальників селекторні наради.

Добромол, як ніхто інший, розумів, що для порятунку трону конче необхідні нові радикальні ідеї. Перший радник вже допомогти не міг. Він якось вийшов з королівського кабінету і зайшов прямісінько у тривалий запій. Інші члени Королівської ради, вибравши авансом річне утримання та відрядні, терміново від’їхали за службовою необхідністю до Ковбаси. Після перетину кордону зв’язок із ними перервався.

Великий герой Добромол змушений був наодинці рятувати королівство, що розвалювалося буквально на очах, зрештою, як і його рейтинг.

Внаслідок неймовірного нелюдського напруження і вживання небезпечної гидоти, був народжений черговий сміливий, не утримаюсь від пафосних епітетів, геніальний і величний план. Королівською рукою, кострубатим, але достатньо розбірливим почерком, був занотований новий шедевральний дороговказ.

На цей раз в програмі не було знаків оклику, хоча і текст у ній також був відсутній. Королівська правиця начертала лише назву цього історичного документа: «ПРОГРАМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО СПАСІННЯ КОРОЛІВСТВА».

Так, талант Добромола створювати яскраві, інтригуючі і навіть чаруючі назви стратегічних проектів з роками не згас, а навпаки, заграв новими невідомими досі барвами. Талант, він і в Комі талант!

Не важко здогадатися, що доленосний документ почали скорочено називати ПІСК, а частіше — «останній ПІСК Добромола». Хоча деякі несвідомі громадяни, що втратили сором і повагу до своєї народної влади, падлюче гигикаючи, по-бузувірськи м’яко вимовляли літеру «с», говорячи про це велике творіння короля-рятівника. Виходила якась гидота: «Піська Добромола». То було низько і бридко.

Для презентації ПІСКи, тобто ПІСКа, необхідно було зібрати народ. До речі, що важливо, для початку реалізації нової програми Добромола людей треба було збирати всупереч всім управлінським штампам, не на площі, а на березі Брудного моря. Тільки тут виникли